Дмитро́ Микола́йович Дем'янчу́к (1888, Княгинин, нині в межах Івано-Франківська — 1968, Івано-Франківськ) — український громадсько-політичний діяч, журналіст, кооператор, один із засновників і голова Селянсько-Робітничого Союзу (СРС), відповідальний редактор тижневика «Республіканець».

Життєпис

Австрійський період Народився 1888 року в передмісті Станиславова — Княгинині — у малозабезпеченій родині. Навчався у Станиславській гімназії, де належав до підпільного учнівського гуртка. У 1907 році видавав нелегальну рукописну газету «Оса». П'ять її номерів зберігаються у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки.

Брав участь в антиурядових демонстраціях, пов'язаних із загибеллю селянина Марка Каганця (1908) та студента Адама Коцка (1910). У 1911 році, за власними спогадами, допомагав організувати втечу зі Станиславської в'язниці Мирослава Січинського, який 1908 року вбив намісника Галичини графа Анджея Потоцького.

У 1913 році виїхав на заробітки до Канади, де видав три номери журналу «Наша сила». Після участі в організації страйку працівників друкарні був звільнений з роботи й у 1914 році повернувся до Станиславова.

Підпільна діяльність Під час Листопадового чину 1 листопада 1918 року брав участь у роззброєнні австро-угорських жандармів та встановленні української влади у Станиславові, зокрема в захопленні залізничної станції. 1 січня 1919 року в Станиславові вийшов перший номер тижневика «Республіканець» — друкованого органу Селянсько-Робітничого Союзу. Дем'янчук був одним з організаторів Союзу, його головою та відповідальним редактором часопису.

16 лютого 1919 року голова Селянсько-Робітничого Союзу Дмитро Дем'янчук скликав у Станиславові нараду повітових керівників організації. До президії зборів увійшли Кость Саврич (Максимович), а також брати Василь і Іван Сірки. На нараді було схвалено політичну програму Селянсько-Робітничого Союзу. За даними джерел, Василь Сірко брав участь у підготовці програмних документів та статуту організації. За спогадами Дмитра Дем'янчука, того ж дня, 16 лютого 1919 року, відбулася також комуністична конференція, на якій обрано Ініціативний центральний комітет Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ) на чолі з Карлом Максимовичем. За його твердженням, конференція проходила не в приміщенні товариства «Сокіл», як іноді зазначається в історіографії, а в будинку культурно-освітнього товариства «Українська хата» на тодішній вулиці 3 Травня (сучасна Грушевського).

Після рішення Ради послів Ліги Націй від 14 березня 1923 року про міжнародне визнання входження Східної Галичини до складу Польщі звернувся до Станиславського староства із заявою про невизнання польського громадянства. Одночасно подав клопотання до радянського представництва про визнання його громадянином Української СРР. За це польська влада піддала його 14-добовому арешту.

У 1920–1930-х роках працював у повітових споживчих кооперативних союзах. Після встановлення радянської влади в Західній Україні у 1939 році був обраний головою робітничої ради львівського «Маслосоюзу».

У роки німецької окупації був заарештований гестапо за приховування майна радянської культурної бази, де зберігалися твори Володимира Леніна, інша радянська література, а також бюсти й портрети радянських і партійних діячів.

Із 1945 року через стан здоров'я не працював і перебував на пенсії.

Помер в 1968 році в Івано-Франківську.

Спадщина

Спогади Дмитра Миколайовича Дем'янчука, які складаються з 20 зошитів, зберігаються у фондах Івано-Франківського краєзнавчого музею (МА № 1082).

Примітки

Джерела