Палац Бєльських — нині втрачений палац роду графів Бєльських у селі Рихтичі, споруджений у стилі класицизму в 1780-х роках за проєктом архітектора Яна Христіана Камсетцера. Його розібрали після Другої світової війни, а на його території збудували школу.
Історія
Рихтицький замок Раніше на території палацу розташовувався дерев'яний замок із валами та ровом, наповненим водою. Замок належав роду Коритків гербу Єліта, які, проте, не були власниками навколишньої землі. Самі землі Рихтичів належали роду Даниловичів гербу Сас, який ближче до першої половини XVIII століття вигас.
До XVIII століття старий дерев'яний замок розібрали, а на його місці збудували бароковий палац. При цьому було збережено оборонні споруди колишнього замку — вал та рів.
Бароковий палац Після руйнування старого замку на його місці збудували бароковий палац. Сам палац згорів у 1702 році і довгий час стояв невідбудованим.
Палац роду графів Бєльських У XVIII столітті землі роду Даниловичів гербу Сас разом із бароковим палацом придбав рід графів Бєльських, який уже у 1780-х роках задумав будівництво нової резиденції. Так, Адам Бєльський особисто звернувся до відомого варшавського архітектора Яна Христіана Камсетцера з проханням розробити проєкт нового палацу у стилі класицизму.
Попри те, що Ян Христіан Камсетцер вчасно виконав проєкт палацу, реалізувати його за життя Адам Бєльський не встиг. Тож будівництво відбувалося вже за часів його сина — Іґнація Бєльського. Щоправда, якщо фасад і ключові проєкції були реалізовані згідно з задумом варшавського архітектора, то внутрішній інтер'єр палацу все ж не був повністю завершений: Іґнацій Бєльський з невідомих причин відмовився від багатої штукатурки для стін приймальних кімнат, мармурових камінів та візерункової підлоги.
Також у цей період збудували в'їзну браму до подвір'я палацу. Вона була вписана у збережений середньовічний земляний вал, створюючи образ оборонної споруди.
Під час Першої світової війни палац зазнав масштабного грабунку, тож уже в міжвоєнні 1920–1930-ті роки здійснювалися ремонтні роботи. Проте найбільша перебудова та реконструкція палацу відбулася напередодні Другої світової війни — у 1939 році.
Уже під час Другої світової війни палац вкотре розграбували, а в повоєнні роки його остаточно розібрали.
Архітектура Рихтицький палац Бєльських являв собою двоповерхову будівлю у формі видовженого прямокутника, накриту високим чотирисхилим дахом (до кінця Першої світової війни покрівельним матеріалом слугував ґонт). Ліворуч від палацу розташовувалася невелика споруда — давній лямус з портиком і чотирма колонами.
Одинадцятиосьовий фасад палацу орієнтувався на північ від в'їзної брами та мав три акценти у вигляді уявних аванкорпусів. Центральний з них вирізнявся чотирма пілястрами й глибоким портиком, що спирався на спільну основу з чотирьох тосканських колон. На них трималися гладкий антаблемент і трикутний фронтон, прикрашений карнизом на кронштейнах. Його площину оздоблювали бронзові картуші з гербами Бєльських (Єліта) та Межиєвських (Шеліга), а також графська корона.
Два бічні псевдоризаліти виділялися в загальній лінії фасаду тридільними вікнами, вписаними у великі плити. Нижня частина фасаду (до верхнього краю вікон першого поверху) була повністю рустована, тоді як вища мала гладкішу поверхню; горизонтально її перетинали три лаконічні карнизи. Профільовані карнизи збагачували й декоративні лиштви вікон — півциркульних на другому поверсі та прямокутних на першому. Лише над вікнами обабіч головного входу карнизи мали форму трикутних сандриків (фронтонів).
Південний фасад палацу мав аналогічне планування, проте замість виступаючого портика тут був облаштований заглиблений портик з вісьмома тосканськими колонами та вісьмома пілястрами. Чотириосьовий бічний фасад, що мав тридільні вікна на крайніх осях обох поверхів, у нижній частині розділявся трьома пілястрами з базами, але без капітелей.
Зовнішній тиньк фасаду мав інтенсивний жовтий колір, на тлі якого яскраво вирізнялися білосніжні колони, пілястри та інші елементи декору. Усі фасади увінчувала гладка смуга з карнизом на кронштейнах.
Внутрішнє планування палацу було двотрактним, із невеликими сінями посередині першого поверху (партеру) та малими кімнатами довкола. Фактично партер виконував репрезентативну функцію для прийому гостей. Приватні покої господарів та вітальні розташовувалися дещо нижче рівня партеру, оскільки підлога останнього була піднята відносно інших приміщень першого поверху. Відпочинкові салони містилися в тракті з боку саду, а залу-їдальню облаштували у фронтовій частині палацу.
Примітки