Юнкерське училище — військово-навчальний заклад для підготовки нижніх чинів піхоти, кавалерії та козаків до офіцерського звання для служби в російських армії та гвардії Російської імперії.

Юнкерські училища як військово-навчальні заклади, були засновані з 1864 р., у місцях постійного перебування окружних штабів з підпорядкуванням їх начальникам цих штабів і служили вони для підготовки офіцерів на поповнення недостатньої кількості, підготовлюваного військовими училищами. Постійним джерелом поповнення для юнкерських училищ служили організовані під час їхнього відкриття . У Російській імперії були піхотні, кавалерійські та козачі юнкерські училища. На кінець XIX століття піхотні юнкерські училища існували в Петербурзі, Вільні, Києві, Одесі, Чугуєві, Москві, Казані, Тифлісі, Іркутську, Ризі; кавалерійські юнкерські училища — в Єлисаветграді та Твері; козачі — в Новочеркаську, Ставрополі та Оренбурзі.

Перелік На кінець XIX століття існували:

Петербурзьке піхотне юнкерське училище; Віленське піхотне юнкерське училище; Київське піхотне юнкерське училище; Одеське піхотне юнкерське училище; Чугуївське піхотне юнкерське училище; Московське піхотне юнкерське училище; Казанське піхотне юнкерське училище; Тифліське піхотне юнкерське училище; Іркутське піхотне юнкерське училище; Ризьке піхотне юнкерське училище; Єлисаветградське кавалерійське юнкерське училище; Тверське кавалерійське юнкерське училище; Новочеркаське козацьке юнкерське училище; Ставропольське козацьке юнкерське училище; Оренбурзьке козацьке юнкерське училище.

Військові юнкерські училища

До середини 1860-х років військово-навчальні заклади давали лише близько третини від усієї кількості офіцерів, необхідної для російської імператорської армії, а тому офіцерський склад здебільшого комплектувався з вільновизначаючихся і унтер-офіцерів, які прослужили певний термін і витримали відповідний іспит.

Незадовільність підготовки цієї частини офіцерів з'ясувалась ще до Кримської війни 1853—1856 рр., і тоді при деяких штабах, за приватним почином військових начальників, було відкрито юнкерські школи.

Після закінчення Кримської війни було рішення влаштувати юнкерські школи у всіх армійських корпусах, але з-за нестачі коштів й незручністі організації військово-навчальних закладів при корпусних штабах, що пересувалися разом із військами з місця на місце, таких шкіл було відкрито лише три.

Тільки з перетворенням старших класів кадетських корпусів у військові училища, у 1864—1865 рр. стали відкриватися окружні юнкерські училища у новостворених військових округах. Одним із перших було відкрито .

В юнкерські училища приймалися всіх станів і сповідань (крім юдейського), при удостоєнні їх вступу до того безпосереднім начальством. Курс в училищах тривав два роки, до того ж які мали атестати про закінчення середніх навчальних закладів (7-и та 8-и класних гімназій і реальних училищ) могли вступати одразу до старшого класу, але більшість надходила до молодшого класу або з перевірочним іспитом з російської мови (після навчання в 6-у класі середніх навчальних закладів), або з іспитом з особливо полегшених програм (що не мають цього цензу).

Проходження курсу юнкерських училищ було зроблено обов'язковим для всіх вільновизначаючихся (а з 1875 р. — із жеребкуванням), які бажали придбати право на службу з офіцерським званням, і з 1868 р. було припинено виробництво нижніх чинів в офіцери за вислугу років.

Закінчивши курс випускники випускалися в свої полки підпрапорщиками, естандарт-юнкерами і підхорунжими та проводилися в офіцери не інакше як за рішенням безпосереднього начальства: віднесені за успіхи в науках до «I розряду» проводилися в офіцери в рік випуску з училища, після таборових зборів у інші полки; віднесені до «II розряду» проводилися в офіцери не раніше як у наступному за випуском році, так само не інакше як на вакантну військову посаду, до того ж при виробництві дозволялося переводити в інші військові частини тільки тих, які мали освіту не нижче середньої.

У загальному числі ті, хто закінчував вишкіл, випускалися за «I-м розрядом», і становили вельми незначний відсоток. А більшість випускалася з навчання за «II розрядом», які не мали необхідного освітнього цензу і довгі роки чекали в званні підпрапорщика виробництва їх в офіцери на вакансії у своїй військовій частині, досягаючи чину з прапорщика (згодом — підпоручника) тоді, коли їхні однолітки з випуску з військових училищ встигали далеко піти в службовій кар'єрі.

Якщо своєю службовою підготовкою і знанням нижні чини (підпрапорщики), які випускалися з юнкерських училищ, перевершували офіцерів випускників курсів військових училищ, але за теоретичною військовою підготовкою і загальною освітою вони значно їм поступалися, внаслідок чого в піхоті й кавалерії склад офіцерів розпадався на дві групи — які закінчили військові училища та юнкерські училища; останні призначалися на відповідальні посади командирів окремих військових частин порівняно рідко і зазвичай закінчували свою кар'єру підполковниками.

На початку XX століття для усунення цієї неоднорідності у складі офіцерів і для поліпшення загальної підготовки офіцерів засновані були нові училища — московське та київське піхотні (1900 р.) та єлизаветградське кавалерійське (1902 р.), для молодих людей з вищою та середньою освітою; розширено штати військових училищ, призначених надалі виключно для вихованців кадетських корпусів (кількість цих корпусів значно збільшено, а штати їх розширено), нарешті, в 1901 р. перетворено всі окружні юнкерські училища.

Станом на 5 червня 1901 р. було сім піхотних (, , , одеське, , чугуївське та іркутське), одне кавалерійське () і три козацьких (, і ) юнкерських училилищ; у кожному училищі було передбачено в штаті від ста (в іркутському) до чотирьохсот (у петербурзькому, віленському та тифліському) юнкерів, які ділилися у стройовому відношенні на роти, ескадрони та сотні.

Навчальний курс збільшився до трьох років і ділився на три класи — один загальний та два спеціальні. До прийому в училища допускалися:

молоді люди всіх станів, які досягли 16-річного віку і мали право вступити на службу; нижні чини всіх станів, удостоєні начальством.

У загальний клас приймалися: ті, хто не закінчив курс 6 класів гімназій і реальних училищ, з приймальним іспитом за особливими програмами з курсу шести класів; а які закінчили шість класів, але не мали права на вступ до військових училищ (де потрібно закінчення повного курсу), — іспит з російської мови; у перший спеціальний клас приймалися: без іспиту — особи, які мали право на вступ до військових училищ, а з повірочним іспитом з російської мови, математики та фізики — особи, які закінчили шість класів; іспити проводили у серпні, і вступники приймалися за старшинством отриманих балів, причому головний штаб за кількістю наявних вакансій заздалегідь визначав, скільки молодих людей тієї чи іншої категорії за освітою може бути прийнято до училищ.

Загальний клас служив для поповнення середньої освіти. У ньому викладали Закон Божий, російську мову, математику, фізику, хімію, географію, історію, гігієну, креслення та одну з іноземних мов. Викладання деяких з цих предметів закінчувалося вже у спеціальних класах.

Зі спеціально-військових предметів викладалися, за програмами майже такими ж, як у військових училищах, тактика, військова історія, топографія, фортифікація, артилерія, військове адміністрування, законознавство, військова географія і військові статути, а в кавалерійських і козацьких училищах, крім того, кінно-саперна справа та гіпологія.

На тиждень було 27 уроків (по 50 хвилин); крім того, були встановлені практичні заняття з тактики, топографічного креслення, військового адміністрування, законознавства та кінно-саперної справи, а також навчання збройової справи в майстернях.

Влітку юнкера вивозилися до таборів, де незалежно від стройових вправ, займалися у полі військово-окомірними зйомками, вирішенням тактичних завдань та саперними роботами.

За результатами закінчення повного курсу випускних іспитів, стройової освіти та поведінки ділилися на 3 розряди і проводилися в офіцери на тих самих підставах, як і юнкера військових училищ, але виключно в піхотні та кавалерійські частини: «1-й розряд» випускався підпоручниками і корнетами (з роком старшинства), «2-й розряд» — тими самими чинами (без старшинства), «3-й розряд» — унтер-офіцерами з правом виробництва в офіцери без іспиту, але не раніше як за рік і тільки за клопотанням стройового начальства.

Усі юнкерські училища були у віданні головних начальників військових округів та підпорядковувалися начальникам окружних штабів; вищий нагляд за навчальною частиною у всіх училищах належав головному начальникові військово-навчальних закладів, а за спеціально-кавалерійською справою генерал-інспектору кавалерії.

Училища юнкерські поступово перетворювалися на військові училища. У 1911 р. всі юнкерські училища були перетворені на військові, і цей тип військово-навчальних закладів перестав існувати .

Юнкерські (юридичні) школи З перших днів свого правління Павло I звернувся до реставрування заснованих ще Петром I юнкерських шкіл при Сенаті на колишніх підставах, мотивуючи це необхідністю служби. У зв'язку з цим 1 січня 1797 р. вийшов його указ, даний Сенатові, яким наказувалося при департаментах Сенату в Санкт-Петербурзі і Москві та в усіх колегіях (виключаючи адміралтейську і військову) відновити «визначення та навчання» юнкерів Полное собрание законов Российской империи. — Т.24. — № 17707.; 14 січня 1797 р. було видано доповідь генерал-прокурора князя «Про заснування школи при Канцелярії Санкт-Петербургських департаментів Сенату на навчання Юнкерів» Полное собрание законов Российской империи. — Т.24. — № 17733., у якому вказувалося, що у школи могли прийматися лише дворянські діти, віком від дванадцяти років. Першу юнкерську школу було відкрито вже 22 лютого. Головним предметом навчання передбачалася юриспруденція. Цивільні закони вивчалися як на теоретичному рівні, так і на практиці. Для цього учні під керівництвом вчителя спеціально складали прохання. Для управління школою призначався інспектор із старших вчителів, за яким у свою чергу спостерігав призначений генерал-прокурором сенатський чиновник. Учні отримували стипендію у розмірі ста рублів на рік. Успішні учні через два роки переводилися в чотирнадцятого класу згідно Табеля про ранги. Перші випускники прямували на службу до Сенату та колегії. , який навчався в такій школі юнкерів вказав, що в ній «навчали трохи, але вчили сумлінно і грунтовно». У квітні 1798 р. за указом Павла I було заборонено навчатися за кордоном Росії у будь-яких освітніх закладах. На той час у Лейпцигу таких студентів було тридцять шість, у Єні — шістдесят п'ять. У червні 1798 р. з'явилася вимога, щоби протягом двох місяців всі російськопіддані юнаки, які навчаються за межами Росії, повернулися на Росію; при цьому з'явився ще й указ про покарання — конфіскацію маєтків на користь державної скарбниці. Згодом петербурзьке юнкерське юридичне училище було перетворено на Імператорське училище правознавства.

Див. також Юнкерське училище СС Фанен-юнкер Штик-юнкер Юнкер (Росія)

Примітки

Джерела