Я́нош Де́рчені, ім'я при народженні Я́нош Ва́йс (; , , Королівство Угорщина, Габсбурзька монархія — , Мукачево, Королівство Угорщина, Австрійська імперія) — угорський природознавець, мінералог, винороб, медик.

Життєпис Народився у місті Сепешсомбат комітату Сепеш (нині — , частина міста Попрад, Словаччина). При народженні мав прізвище Вайс (Weisz). Батько, Янош Вайс, був у комітаті Сепеш лютеранським священником .

Освіту здобув у ліцеях міст Левоча і Пожонь (нині — Братислава). Далі навчався у Віденському університеті, де 1780 року здобув науковий ступінь доктора медицини.

З 1782 року працював головним лікарем комітату Земплин, проживав у місті Шаторальяуйгей. Водночас займався такими галузями природознавства як хімія і геологія, найбільше цікавився мінералогією. Займався також виноградарствомOrosz István. Dercsényi János és a tokaji bor. Debreceni Egyetem Történelmi Intézete. . За заслуги в різних сферах — від медицини до мінералогії — 1793 року отримав від імператора Франца II у власність села Дерцен, Велика Бийгань (нині — села в Закарпатській області) і Барабаш (нині — село в області Саболч-Сатмар-Берег, Угорщина) . Тоді ж змінив своє прізвище на Дерчені (Dercsényi) на честь села Дерцен.

З часом припинив займатися лікарською практикою і переїхав до Мукачева, комітату Береґ, де переважно зайнявся мінералогією. Отримав на 10 років патент на розвідку поблизу Мукачева золота і галунів. Зрештою, Дерчені виявив там значні поклади галунів і у співпраці з графом Шенборном, найбільшим землевласником комітату Береґ, заснував у Підгорянах (нині — місцевість у Мукачеві) галуневий завод. Пізніше Дерчені заснував галуневі заводи в селах Квасово (1809) і Нижній Коропець (1825). Заводи приносили Дерчені значні прибутки, а Австрійській імперії до 1814 року принесли прибуток розміром 1 млн флоринів. Галуни із заводів Дерчені успішно конкурували з римськими галунами. До 1814 року Певний час служив префектом маєтку Шенборнів у Сент-Міклоші. 1814 року отримав звання королівського радника.

Статки, які заробляв Дерчені на переробці галунів, дозволяли йому вести доволі розкішний спосіб життя. Угорський письменник Ференц Казінці згадував :

У 1825—1827 роках працював у комітеті Національних зборів Угорщини, що займався розробкою кодексу гірничого права. Також був членом Торгівельно-лісового комітету комітату Береґ .

Помер у Мукачеві 30 червня 1837 року у віці 82 років. Похований у селі Дерцен. З приходом радянської влади могилу знищено, на її місці з 1951 року функціонувала радіолокаційна станція.

Родина 1785 року одружився з Юлією Казінці — сестрою видатного угорського письменника Ференца Казінці. Стосунки між Казінці і Дерчені були напружені, насамперед через спори щодо поділу спадщини батьків Казінці.

У шлюбі народилося п'ятеро дітей: Карой (1787—1848) — капітан гусарського полку; Ференц (1789—1825) — директор одного з галунових заводів батька; Терезія (1791—1814); Пал (1798—1844) — лейтенант гусарського полку, землевласник, барон; (1802—1863) — державний службовець.

Праці Був членом кількох іноземних наукових товариств, писав свої статті у їхніх виданнях щодо різних промислів і галузей науки: виноградарства (зокрема щодо токайського вина), мінералів Карпатського регіону тощо.

Pyretologiae practicae tentamen. Viennae, 1780. Ueber Tokay's Weinbau, dessen Fechsung und Gährung. Wien, 1796. A tokaji bornak termesztéséről, szűréséről és forrásáról. Kassa, 1799. Mineralogische Bemerkungen über die Karpatischen Zipser Alpen in Ungarn. Wien, 1811. A magyarországi boroknak a külföldiekkel való egyben hasonlítása. Pest, 1825. A földrengésről. Pest, 1835.

Примітки