Текіє-Хан-Джамі (), також Біюк-Хан-Джамі — втрачена пам'ятка ісламської культової архітектури доби пізнього Кримського ханства на околиці Карасубазара (нині Автономна Республіка Крим). Унікальний для східного Криму комплекс, що поєднував соборну мечеть та текіє (обитель) суфійських дервішів. За даними краєзнавця та директора Бахчисарайського музею Усеїна Боданінського, споруду датовано 1140 роком гіджри (1727 рік). У радянський період мечеть було повністю знесено.
Історія та дослідження У XVII—XVIII століттях Карасубазар слугував одним із ключових торговельно-ремісничих та духовних центрів Кримського ханства. Поява обителі дервішів була пов'язана з поширенням суфійських братств (ймовірно, ордену Мевлеві або Халватія) та діяльныстю шейхів, які прибули до Криму з анатолійського міста Конья — важливого осередку суфізму в Османії. Зведення комплексу припадає на перше правління хана Менґлі II Ґерая (1724—1730), який активно підтримував будівництво культових і освітніх закладів у ханстві.
Ансамбль знаходився на східному березі річки Біюк-Карасу (нині район вулиці Степової). У середині 1920-х років об'єкт дослідила наукова експедиція під керівництвом архітектора-реставратора Бориса Засипкіна та Наукова експедиція з вивчення татарської культури під орудою Усеїна Боданінського. Науковці зафіксували архітектурне планування, провели обміри, обстежили декор та створили фотофіксацію пам'ятки.
У 1930-х роках під час войовничої атеїстичної кампанії радянської влади та знищення об'єктів культурної спадщини корінних народів Криму комплекс Текіє-Хан-Джамі було знесено, а будівельні матеріали використано для місцевих господарських потреб.
Архітектура та внутрішнє убранство Комплекс обителі первинно складався з кількох споруд, але до 1920-х років збереглася лише головна будівля — прямокутна в плані споруда розмірами приблизно 23 × 13 м. Стіни були зведені з бутового каменю на глиняному розчині з домышкою піску та соломи, а також оштукатурені. Двосхилий дах покривала традиційна черепиця-«татарка».
Вхід до будівлі розташовувався на північному фасаді. Перед ним знаходився подвійний ґанок із майданчиком, накритий односхилим дахом, який підтримували чотири різьблені дерев'яні колонки.
Внутрішній простір Внутрішня об'ємно-просторова структура була розділена на дві нерівні частини: північна частина (менша за площею) містила три приміщення — кухню з каміном (вогнищем), коридор із західного боку, що вів до основи мінарету, та службову кімнату зі східного боку; південна частина — власне молитовний зал мечеті розмірами 1 × 14 м. Зал мав дерев'яну стелю, в центрі якої був зроблений художньо вирізаний дерев'яний плафон.
Уздовж західної та східної стін молитовного залу розташовувалися двоповерхові бічні нефи: на першому поверсі містилися келії дервішів — худжри (по 8 з кожного боку). Вони слугували для усамітнення (хетва) та духовних практик. Келії сполучалися з залом маленькими дверцятами й освітлювалися вузькими вікнами у вигляді бійниць, що закривалися ззовні віконницями; на другому поверсі розташовувалися відкриті галереї з вікнами, зверненими до залу мечеті. Віконні отвори закривалися декоративними дерев'яними ґратами — кафесами.
Міхраб У південній стіні навпроти головного входу розташовувався міхраб. Його нижня частина була облицьована майоліковими кахлями з кольоровим рослинним орнаментом (із зображенням стилізованих квітів, притаманних османському стильовому впливу).
Дослідник Борис Засипкін описував міхраб так:
Мінарет До західної стіни будівлі прилягав стрункий мінарет, складений із тесаного вапняку. Головною рисою, що вирізняла мінарет Текіє-Хан-Джамі поміж більшості кримських мечетей, була наявність двох ярусів балкончиків (шерефе). У традиції ісламської архітектури зведення мінаретів із двома шерефе підкреслювало високий статус споруди та її зв'язок із правлячою династією чи значущими духовними центрами.
Галерея
Див. також Текіє дервішів (Євпаторія) Суфізм Шор-Джамі
Примітки
Література Бабенко Г. А., Дюличев В. П. Шедевры мусульманской архитектуры Крыма. — Симферополь: Симферопольская городская типография, 2008. — 320 с. — ISBN 978-966-2913-83-5. Бочаров С. Г., Ситдиков А. Г. МИРАС — НАСЛЕДИЕ. Том 3. Татарстан — Крым. Город Болгар и изучение татарской культуры в Татарстане и Крыму в 1923—1929 годах. — ООО «Астер Плюс», 2017. — 720 с. — ISBN 978-5-9500508-0-1. Засыпкин Б. Н. Памятники архитектуры крымских татар // Крым: Общественно-научный и экскурсионный журнал. — М.-Л. : Госиздат, 1927. — № 2 (4). — С. 113—168. Сулейманова А. Н. Памятники гражданской и культовой архитектуры крымских татар города Карасубазара в XV—XVIII вв. // Новарум. Исторические науки и археология. — 2021. — № 33. Хливнюк А. В. Неизвестные страницы истории религиозных общин Крыма (20-30-е гг. XX в.). — Симферополь: Бизнес-Информ, 2008. — 216 с.