Томас Гомер-Діксон (нар. 1956) — канадський політолог і письменник, який досліджує загрози глобальній безпеці. Він є засновником і виконавчим директором «Інституту Каскад» в Університеті Роял-Роудс у Вікторії, Британська Колумбія, а також автором семи книг, найновішою з яких є «Надія надії: сила, яку ми маємо, щоб оновити світ у небезпеці» (2020).

Раннє життя та освіта Гомер-Діксон народився та виріс у сільській місцевості в околиці Вікторії, Британська Колумбія. У пізньому підлітковому та на початку двадцятих років він працював на нафтових платформах та в лісовому господарстві.

Вища освіта У 1980 році він отримав ступінь бакалавра з політології в Карлтонському університеті в Оттаві. Потім він заснував Канадську студентську організацію Пагвош (названу так на честь Пагвошського клубу вчених), форум для обговорення взаємозв'язків між наукою, етикою та державною політикою. Він отримав ступінь доктора філософії з політології в Массачусетському технологічному інституті в 1989 році, спеціалізуючись на міжнародних відносинах та теорії конфлікту під керівництвом Гейворда Алкера.

Академічна кар'єра Гомер-Діксон розпочав свою академічну кар'єру в Університеті Торонто в 1990 році, де він керував кількома дослідницькими проектами, що вивчали зв'язок між екологічним стресом та насильством у бідних країнах. У 1993 році він став постійним викладачем Університетського коледжу та кафедри політології, а у 2006 році отримав звання професора. Він обіймав посаду директора Програми дослідження миру та конфліктів Університетського коледжу, після чого став директором Центру дослідження миру та конфліктів Трюдо, де працював до 2007 року.

У 2008 році Гомер-Діксон перейшов до Університету Ватерлоо, Онтаріо, щоб обійняти посаду Центру інновацій у міжнародному управлінні, кафедри глобальних систем, у новоствореній Школі міжнародних відносин Балсіллі.

Він був директором-засновником Інституту складності та інновацій Ватерлоо при Університеті Ватерлоо з 2009 по 2014 рік.«Thomas Homer-Dixon's official biography». Retrieved December 9, 2022.

У 2019 році Гомера-Діксона було призначено на посаду завідувача дослідницької кафедри в Університеті Ватерлоо в місті Ватерлоо, Онтаріо. У 2020 році він став виконавчим директором Інституту Каскаду в Університеті Роял-Роудс.

Академічна робота

Екологічний стрес та насильницькі конфлікти На початку 1990-х років у Торонтському університеті Гомер-Діксон очолив групу дослідників, які започаткували дослідження зв'язків між екологічним стресом та насильницькими конфліктами. Дві його статті в гарвардському журналі «Міжнародна безпека» визначили основні механізми, за допомогою яких брак природних ресурсів, таких як орні землі та прісна вода, може сприяти повстанням, етнічним зіткненням, тероризму та геноциду в бідних країнах.«Looking for trouble». Macleans. September 5, 1994. Archived from the original on 2019-08-18. Retrieved December 9, 2022. Кульмінацією цього дослідження стала його книга «Навколишнє середовище, дефіцит і насильство», яка отримала премію Колдуелла Американської асоціації політології.

Соціальні інновації та «розрив у винахідливості» У середині 1990-х років Гомер-Діксон працював над детермінантами успішних соціальних інновацій у відповідь на ключові загрози та виклики, такі як зміна клімату. Він ввів термін «пробіл винахідливості» (ingenuity gap), і результатом його роботи стала одноіменна книга. Книга була опублікована в шести країнах і отримала премію Генерал-губернатора Канади за найкращу англомовну нехудожню літературу 2001 року.

Розпад суспільства та його оновлення У 2000-х роках Гомер-Діксон вивчав зв'язки між великою кризою та оновленням суспільства — явище, яке він назвав «катагенезом». Використовуючи Римську імперію як приклад, він зосередився, зокрема, на взаємозв'язку між витратами енергії, соціальною складністю та соціальною кризою. Ця робота призвела до появи книги «Догори, коли все дриґом» (The Upside of Down), яка отримала Національну премію в галузі бізнес-книг 2007 року. У книзі було представлено концепцію «синхронного збою», яка була далі розвинена у статті, написаній у співавторстві в журналі «Екологія та суспільство» у 2015 році.

Роль надії Після 2010 року робота Гомера-Діксона стала більш директивною, зосереджуючись на тому, як людство може подолати свої кризи, і зокрема на важливій ролі емоції надії. Ці ідеї були об'єднані в книзі «Надія, що керує: сила, яку ми маємо, щоб оновити світ у небезпеці».

Перегляди У статті, опублікованій у The New York Times у квітні 2013 року, Гомер-Діксон заявив, що промисловість нафтоносних пісків Альберти «підриває канадську демократію» та що «вплив нафтоносних пісків глибоко проникає у федеральний кабінет». Гомер-Діксон також сказав, що «Канада починає демонструвати економічні та політичні характеристики нафтової держави» і що нафтовидобувна промисловість «невпинно перетворює наше суспільство на щось, що нам не подобається».

У 2022 році Гомер-Діксон висловив переконання, що Сполученими Штатами може правити правий диктатор до 2030 року.

У 2026 році Гомер-Діксон став співавтором колонки в The Globe and Mail, у якій він та його співавтор стверджували, що Канада повинна готуватися до застосування військової сили президентом США Дональдом Трампом проти Канади.

Бібліографія

Примітки

Посилання