Зеле́на люди́на (англ. Green Man), також відома як листя́на голо́ва (англ. foliate head) — це мотив в архітектурі та мистецтві, що зображує обличчя, створене з листя або повністю ним оточене, яке зазвичай розходиться від центра обличчя.

Окрім суто декоративної функції, Зелена людина інтерпретується насамперед як символ відродження, що уособлює цикл нового зростання, який відбувається щовесниHarding (1998) p. 13.

Мотив Зеленої людини має безліч варіацій. З рота, ніздрів чи інших частин обличчя можуть проростати гілки або виноградні лози, і ці пагони можуть мати квіти або плоди. Зелена людина зустрічається в багатьох культурах різних епох по всьому світу й часто пов'язана з природними . Зелені люди часто з'являються як декоративні архітектурні орнаменти, де вони є формою маскаронів або декоративних голів, і трапляються в як на світських, так і на церковних будівлях у західній традиції. У церквах Англії це зображення використовувалося для ілюстрації популярної проповіді, що описувала містичне походження хреста Ісуса.

Листяні голови типу «Зелена людина» вперше з'явилися в Англії на початку XII століття, походячи з Франції, і були особливо популярними в готичній архітектурі XIII–XV століть. Ідея про те, що мотив Зеленої людини уособлює , запропонована леді Раглан у 1939 році, попри свою популярність серед широкого загалу, не підтверджується доказами.

Типи

В історії мистецтва зображення Зеленої людини зазвичай називають листяними головами або листяними масками. Вони мають багато форм, але більшість показує лише «маску» або фронтальне зображення обличчя і зазвичай виконане в рельєфі. Найпростіші зображують чоловіче обличчя, що визирає з густого листя. Деякі можуть мати листя замість волосся, можливо, з листяною бородою. Часто листя або листяні пагони показують проростаючими з його відкритого рота, а іноді навіть з носа та очей. У найбільш абстрактних прикладах різьблення на перший погляд здається лише стилізованим листям, а елемент обличчя стає помітним лише при детальнішому розгляді. Обличчя майже завжди чоловіче; зелені жінки трапляються рідко. Леді Раглан Джулія Гамільтон ввела термін «Зелена людина» для цього типу архітектурної деталі у своїй статті 1939 року «Зелена людина в церковній архітектурі» (англ. The Green Man in Church Architecture) у журналі The Folk-Lore Journal. Вважається, що її інтерес виник під впливом різьблених зображень у в , Монмутшир.

Зелена людина з'являється у багатьох формах, три найпоширеніші з яких класифікуються як: Foliate Head — голова, повністю покрита зеленим листям; Disgorging Head — вивергає рослинність з рота; Bloodsucker Head — пускає пагони рослинності з усіх отворів на обличчі (наприклад, слізних каналів, ніздрів, рота та вух)Harding (1998) p. 38.

Історія

З точки зору формалізму, історики мистецтва бачать зв'язок із масками в кельтському мистецтві залізної доби, де обличчя виринають зі стилізованого рослинного орнаменту на металевих виробах «пластичного стилю» Латенської культуриSandars, p. 283. Оскільки збереглося дуже мало зразків, і майже жодного з дерева, відсутність безперервного ряду прикладів не є фатальним запереченням проти такої спадкоємності.

Оксфордський словник англійського фольклору припускає, що вони зрештою беруть свій початок у пізньому римському мистецтві від листяних масок, які використовувалися для зображення богів і міфологічних фігур. Персонаж, поверхнево схожий на Зелену людину, у формі частково листяної маски в оточенні вакхічних фігур, з'являється в центрі срібного блюда IV століття з , знайденого на місці римської вілли в Саффолку, Англія; загальноприйнято вважати, що маска зображує Нептуна або Океана, а листя виконане з морських водоростейПроілюстровано (British Museum highlights:Great dish from the Mildenhall treasure).

У своїх лекціях у Грешем-коледжі історик і професор відстежує Зелену людину до Індії, зазначаючи, що «складові частини концепції Зеленої людини леді Раглан були спростовані». «Середньовічні листяні голови були досліджені Кетлін Басфорд у 1978 році та Мерсією Макдермотт у 2003 році. Виявилося, що цей мотив спочатку виник в Індії, а потім через середньовічний арабський світ потрапив до християнської Європи. Там він став окрасою манускриптів ченців, звідки й поширився на церкви».

Приклад пізнього IV століття, де Зелена людина вивергає рослинність із рота, можна побачити в Сент-Абр у Сен-Ілер-ле-Гран, Франція. У романських церквах тамплієрів XI століття в Єрусалимі є романські листяні голови. обережно припустив, що символ міг виникнути в Малій Азії і бути занесений до Європи мандрівними різьбярами по каменю.

Традиція вирізьблення Зеленої людини у християнських церквах зустрічається по всій Європі, включаючи такі приклади, як Сім Зелених людей Нікосії, вирізьблені на фасаді церкви Св. Миколая XIII століття () на Кіпрі. Мотив дуже легко вписався в зростаюче використання рослинної архітектурної скульптури в романській та готичній архітектурі Європи. Пізніші листяні голови в церквах могли відображати легенди про Сифа, сина Адама, згідно з якими він саджає насіння в рот свого померлого батька, коли той лежить у могилі. Дерево, що виросло з них, стало деревом Животворного Хреста розп'яття. Ця історія містилася в «Золотій легенді» Якова Ворагінського, дуже популярній збірці християнських релігійних оповідань XIII століття, з якої часто бралися теми для церковних проповідей, особливо після 1483 року, коли Вільям Кекстон надрукував англійський переклад «Золотої легенди».

За словами християнського автора Стівена Міллера, автора книги «Зелена людина в середньовічній Англії: християнські пагони з язичницького коріння» (2022), «Це мотив християнсько-юдейського походження, пов'язаний із легендами та середньовічними агіографіями про — три гілочки/насінини/зернятка, посаджені під язик Адама після гріхопадіння його сином Сифом (надані ангелом милосердя, відповідальним за охорону Едему), проростають, несучи нове життя людству». Цю ідею вперше запропонував Джеймс Култер (2006).

Починаючи з епохи Відродження, вишукані варіації на тему Зеленої людини, часто з головами тварин замість людських облич, з'являються у багатьох інших видах мистецтва, окрім різьблення (включаючи рукописи, вироби з металу, екслібриси та вітражі). Схоже, що вони використовувалися суто для декоративного ефекту, а не для відображення якихось глибоких переконань

Сучасність У Британії образ Зеленої людини зазнав відродження у XIX столітті, ставши популярним серед архітекторів під час епохи готичного відродження та руху «Мистецтва і ремесла», коли він з'явився як декоративний мотив у багатьох будівлях — як релігійних, так і світських. Американські архітектори підхопили цей мотив приблизно в той самий час. Багато варіацій можна знайти в неоготичній вікторіанській архітектурі. Він був популярним серед австралійських каменярів і зустрічається на багатьох світських та сакральних спорудах, зокрема на . У 1887 році швейцарський гравер Нума Гійо створив екслібрис із надзвичайно деталізованим зображенням Зеленої людини, Guyot Brothers.

У квітні 2023 року голова Зеленої людини була зображена на запрошенні на коронацію Чарльза III та Камілли, розробленому геральдичним художником і ілюмінатором манускриптів Ендрю Джемісоном. Згідно з офіційним вебсайтом королівської родини: «Центральне місце в дизайні посідає мотив Зеленої людини, давньої фігури з британського фольклору, що символізує весну та відродження, на честь початку нового правління. Форма Зеленої людини, увінчана природним листям, утворена з листя дуба, плюща та глоду, а також символічних квітів Сполученого Королівства». Це натякало на «поклоніння природі, притаманне королю Чарльзу», але розділило думки громадськості. Дійсно, як зазначила історикиня середньовічного мистецтва Кассандра Гаррінгтон, хоча рослинні фігури були поширені протягом усього середньовіччя та ранньомодерного періоду, мотив листяної голови — це не «давня фігура з британського фольклору», як заявляв Королівський двір, а європейський імпорт.

Примітки

Цитовані джерела

, Prehistoric Art in Europe, Penguin (Pelican, now Yale, History of Art), 1968 (nb 1st edn.)

Додаткова література Amis, Kingsley. The Green Man, Vintage, London (2004) (Роман) Anderson, William. Green Man: The Archetype of our Oneness with the Earth, HarperCollins (1990) . The Green Man, D.S. Brewer (2004) Beer, Robert. The Encyclopedia of Tibetan Symbols and Motifs Shambhala. (1999) , Cheetham, Tom. Green Man, Earth Angel: The Prophetic Tradition and the Battle for the Soul of the World , SUNY Press 2004 Doel, Fran and Doel, Geoff. The Green Man in Britain, Tempus Publishing Ltd (May 2001) Hicks, Clive. The Green Man: A Field Guide, Compass Books (August 2000) MacDermott, Mercia. Explore Green Men, Explore Books, Heart of Albion Press (September 2003) Matthews, John. The Quest for the Green Man, Godsfield Press Ltd (May 2004) Neasham, Mary. The Spirit of the Green Man, Green Magic (December 2003) Varner, Gary R. The Mythic Forest, the Green Man and the Spirit of Nature, Algora Publishing (March 4, 2006) The name of the Green Man Дослідницька стаття Брендона С. Сентерволла з журналу Folklore

Посилання

Greenman Encyclopedia Wiki Сайт із вичерпним переліком місць розташування Зеленої людини у Великій Британії