Олекса́ндр Абра́мович Кабако́в (, Новосибірськ — , Москва) — російський письменник, журналіст, публіцист, колумніст і сценарист. Автор психологічної прози, соціальних романів та антиутопій. Найбільшу популярність йому принесла повість «Неповерненець» (1989), яка стала одним із помітних творів періоду перебудови та здобула репутацію одного з перших російських політичних романів-антиутопій кінця XX століття.
Життєпис
Ранні роки та освіта Олександр Кабаков народився 22 жовтня 1943 року в Новосибірську, куди його родина була евакуйована під час німецько-радянської війни.
Його батько — Абрам Якович Кабаков (1915—1988) — був інженером, офіцером радянських військ зв'язку та залізничних військ, учасником війни. Після її завершення працював у сфері військової техніки та брав участь у розробках, пов'язаних із радянською ракетною програмою. Мати письменника — Фріда Ісааківна Левіна (1915—1995). Дід письменника по материнській лінії — Ісаак Абрамович Левін (1872—1937), бабуся — Рахіль Ельївна Левіна (1884—1961).
Через військову службу батька родина часто змінювала місце проживання. Дитячі та юнацькі роки Кабакова минули, зокрема, в Орші, Москві та на ракетному полігоні Капустин Яр.
Після закінчення школи вступив на механіко-математичний факультет Дніпропетровського державного університету, який закінчив за спеціальністю, пов'язаною з математикою та механікою.
Інженерна діяльність Після завершення навчання Кабаков протягом кількох років працював інженером у конструкторському бюро Південного машинобудівного заводу в Дніпропетровську (нині Дніпро). Підприємство займалося розробкою ракетно-космічної техніки. Робота в оборонній промисловості значно вплинула на світогляд майбутнього письменника. Технічна освіта та досвід інженерної роботи пізніше відобразилися в його інтересах до тем майбутнього, технологій, політичних систем і взаємодії людини з державою.
Робота в медіа У 1970-х роках Кабаков залишив інженерну сферу та перейшов у журналістику. З 1972 року він був співробітником галузевої газети «Гудок», де пропрацював понад десять років. У журналістиці проявив себе як автор аналітичних матеріалів, нарисів та публіцистики, звертаючи увагу на соціальні процеси та суперечності радянського суспільства.
У 1988 році перейшов до редакції газети «Московские новости», де працював оглядачем, а згодом — заступником головного редактора та відповідальним секретарем. З 1999 року працював у видавничому домі «Коммерсантъ» спеціальним кореспондентом та керівником відділу. Також був оглядачем «Столичной вечерней газеты», заступником головного редактора журналу «Новый очевидец» та головним редактором журналу «Саквояж СВ».
Літературна творчість Літературний дебют Кабакова відбувся ще в радянський період, однак широка популярність прийшла до нього наприкінці 1980-х років. У 1989 році вийшла його повість «Неповерненець» (). У творі описується альтернативне майбутнє, в якому головний герой намагається протистояти тоталітарній системі. Книга стала одним із характерних прикладів пострадянської антиутопічної літератури, активно обговорювалася в період гласності та була перекладена багатьма мовами (зокрема, англійською переклад здійснив відомий славіст Томас Вітні).
У подальшому Кабаков створив значну кількість романів, повістей і збірок оповідань. Його прозу характеризують увага до психологічних деталей, поєднання реалістичного опису з елементами фантастики, іронічний погляд на політичні та соціальні явища. Критики відзначали, що Кабаков належав до покоління письменників, які сформували літературний простір періоду перебудови та пострадянської доби.
За мотивами його творів були зняті художні фільми: «Десять років без права листування» (1990, реж. Володимир Наумов) та кіноадаптація «Неповерненець» (1991, реж. Сергій Сніжкін).
Найвідоміші твори «Завідомо неправдиві вигадки» (1989) «Неповерненець» (1989) «Підхід Кристаповича» (1990) «Сочинитель» (1991) «Останній герой» (1995) «Самозванець» (1997) «Зала прильоту» (1999) «Кафе „Юність“» (1999) «Подорожі Екстраполятора» (2000) «Приговорений» (2003) «Московські казки» (2005) «Все поправимо» (2006) «Пізній гість» (2007) «Біглець» (2008) «Росіяни не прийдуть» (2010) «Аксьонов» (2011, спільно з Євгеном Поповим) «Старий і ангел» (2013) «Група крові» (2018)
Премії та нагороди Олександр Кабаков був лауреатом та фіналістом низки літературних премій: 1981 — премія «Золотий теля» газети «Літературная газета» («Клуб 12 стільців»). 1989 — премія ЦМІ «Пошук» за сміливість і чесність у журналістиці та літературі. 2005 — Велика премія імені Аполлона Григор'єва та друга премія конкурсу «Велика книга» (2006) за роман «Все поправимо». 2006 — премія імені Івана Буніна за збірку «Московські казки». 2009 — Премія Уряду Російської Федерації в галузі культури за роман «Останній герой». 2012 — друга премія «Велика книга» за роман-біографію «Аксьонов».
Громадська позиція Олександр Кабаков виступав із публічними заявами щодо актуальних політичних питань. У січні 1996 року він увійшов до числа представників російської культури та науки, які підписали відкритий лист із закликом до влади РФ припинити війну в Чечні та перейти до переговорного процесу. У публіцистиці часто звертав увагу на питання свободи особистості та відповідальності інтелігенції перед історією.
Особисте життя Був одружений із журналісткою Еллою Євгенівною Нікольською, яка працювала редактором відділу листів газети «Гудок». Від першого шлюбу з Ларисою Олександрівною Кабаковою (Курлановою) мав доньку Раїсу Тюріну (нар. 1965), яка працює адвокатом.
Смерть Олександр Кабаков помер 18 квітня 2020 року в Москві у віці 76 років після важкої та тривалої хвороби. Причиною смерті стала тромбоемболія. Письменника поховали на кладовищі села Аносіно в Істринському районі Московської області.
Примітки
Література Кабаков А. А. Невозвращенец. — М. : Изд-во «Правда», 1990. — 45 с. Кабаков А. А. Всё поправимо. — М. : Вагриус, 2006. — 448 с. — ISBN 5-9697-0248-3. Кабаков А. А., Попов Е. А. Аксёнов. — М. : АСТ, 2011. — 512 с. — ISBN 978-5-17-075116-7. Русские писатели. Современная эпоха / Лексикон. — М., 2004.
Посилання Олександр Кабаков на сайті FantLab Біографія на порталі Read Russia