Гакало Віталій Володимирович (10 серпня 2001, село Заруддя, Тернопільська область, Україна — 26 липня 2026) — український військовослужбовець, молодший сержант, бойовий медик 67-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України.
Біографія Віталій Гакало народився 10 серпня 2001 року в селі Заруддя на Тернопільщині. 2016 року закінчив Зарудянську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів Збаразької міської громади та вступив до Кременецького медичного коледжу імені Арсена Річинського.
У 2016—2020 роках навчався у Кременецькому медичному коледжі імені Арсена Річинського. Після завершення навчання у 2020 році почав працювати фельдшером у Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Тернополі.
У 2022 році вступив до Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського на 2-й курс медичного факультету за спеціальністю «Медицина».
Волонтерська діяльність Після початку повномасштабного російського вторгнення Росії в Україну Віталій Гакало займався волонтерською діяльністю та долучився до добровольчого формування. У травні 2022 року брав участь у спробі медичної евакуації поранених із району Маріуполя. 26 листопада 2022 року долучився до роботи Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова (ПДМШ) як бойовий медик із позивним «Професор». Працював на Донецькому напрямку, зокрема в районах Бахмута, Соледара, Часового Яру та Лимана.
Після завершення ротації у складі ПДМШ Гакало приєднався до добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри». У його складі працював бойовим медиком, здійснював евакуацію поранених та передавав медичний досвід іншим військовим медикам. Згодом працював у складі міжнародної медичної місії MMR, де виконував обов'язки хірурга. Брав участь у медичній роботі на території Донецької, Запорізької, Сумської та Дніпропетровської областей, зокрема на Покровському та Курському напрямках.
20 жовтня 2025 року Віталій підписав контракт із 67-ю окремою механізованою бригадою Збройних сил України, де продовжив службу військовим медиком. Виконував обов'язки фельдшера, а також працював на лікувально-стабілізаційному пункті.
26 липня 2026 року Віталій Гакало загинув під час виконання бойового завдання у складі 67-ї окремої механізованої бригади.
Військова служба З початком повномасштабного вторгнення Віталій без роздумів і додаткових запитань свідомо обрав шлях медика на війні.
З травня 2022 року він був в складі бригад екстреної медичної допомоги, яки евакуювали поранених бійців з «Азовсталі».
А вже з листопада 2022 року Віталій вирушив на війну в Донецьку область як бойовий медик доброволець. Він працював там, де кожен виїзд міг стати останнім: Часів Яр, Бахмут, Соледар, Лиманський напрямок.
Як медик доброволець він надавав допомогу на різних ланках евакуаційного маршруту, а саме евакуація на кейсеваці, медевак, робота на стабільному пункті та ПХГ.
В 2023 року Віталій продовжував службу на Лиманському напрямку. Тільки за місяць він з екіпажем евакуював біля 200 середніх та тяжких поранених.
Незважаючи на шалену напругу і важку роботу, в перервах він продовжував отримувати знання і спеціальність. Він з самого початку був впевнений, що буде працювати травматологом і робив все для досягнення своєї цілі. Він так багато вчився, що жартома всі називали його Професором. Так Віталій став Професором.
Під час роботи на невеликому стабілізаційному пункті Віталій Гакало надав допомогу військовослужбовцю з важким пораненням руки. Через сильну кровотечу турнікет неможливо було зняти, однак завдяки професійним знанням, навичкам та рішучим діям Віталія вдалося перев’язати пошкоджену судину та врятувати руку пораненого. Саме цей випадок став одним із тих, після яких про професіоналізм і відданість Віталія почали говорити значно ширше.
У 2024 році брав участь у боях за Покровськ та його околиці, у 2025 році виконував завдання на Покровському та Курському напрямках.
У жовтні 2025 року Віталій підписав контракт та долучився до лав 67-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, де продовжив службу як військовий медик. Цей крок був для нього не випадковим рішенням, а свідомим вибором — бути там, де його знання та вміння могли врятувати чиєсь життя.
Його професійний шлях на війні був шляхом постійного порятунку
За час роботи здобув значний досвід виконання складних хірургічних та анестезіологічних маніпуляцій, брав участь у лікуванні важких торакоабдомінальних поранень, відкритих черепно-мозкових травм та інших бойових травм.
Він не просто був поруч із пораненими — він боровся за кожне життя до останнього!
Нагороди та відзнаки
«Почесний громадянин міста Тернополя» — посмертно, 2026 року. Звання присвоєно під час 59-ї сесії Тернопільської міської ради, яка відбулася 7 серпня 2026 року. Медаль «За збережене життя» (відзнака Медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри») — вручена командиром батальйону Яною Зінкевич за особистий внесок у порятунок поранених. Відзнака «Орден Святого Пантелеймона» у номінації «Серце медицини» — переможець регіонального етапу 2025 року. Лауреат конкурсу «Людина року—2025» на Тернопільщині. Іменна стипендія Героя України Сергія Коновала — 2024 року. Грамоти Міністерства охорони здоров'я України.
Загибель Віталій Гакало загинув 26 липня 2026 року під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині, стабілізаційний пункт зазнав прицільного удару керованими авіаційними бомбами. Внаслідок удару загинули п’ятеро медиків медичної роти, серед них — Віталій.
Він загинув на своїй позиції, під час виконання свого обов’язку. Віталій до останнього залишався в строю.
Він загинув, рятуючи інших!
Без Віталія залишилися його батьки, брат та дві сестри.
Про його загибель повідомили Тернопільський національний медичний університет, Збаразька міська рада та засоби масової інформації.
Вшанування пам'яті 2 серпня 2026 року у селі Заруддя Тернопільської області відбулося прощання з Віталієм Гакалом. На церемонії прощання були присутні його рідні, друзі, побратими та мешканці громади.
Примітки
Джерела