Електростатичний генератор (електростатична машина) — електричний генератор, що виробляє статичну електрику, тобто високу напругу за малого тривалого струму. Такі машини перетворюють механічну роботу на електричну енергію або використовують електричний струм для перенесення заряду до електрода з високим потенціалом.
Знання про статичну електрику відомі з давнини, але практичне створення електростатичних машин почалося у XVII—XVIII століттях, коли вони стали важливими інструментами дослідження нової науки про електрику.
Опис Електростатичні генератори утворюють заряди протилежних знаків на двох провідниках. У ручних машинах рухомі диски, барабани або стрічки переносять заряд до електрода з високим потенціалом.
Застосування Машини використовують у навчальних демонстраціях електричних сил, а також для роботи рентгенівських трубок, прискорювачів частинок, у спектроскопії, медицині, стерилізації харчових продуктів і ядерно-фізичних експериментах. До відомих різновидів належать генератори Ван де Граафа та пелетрони.
Класифікація За способом утворення заряду машини поділяють на:
фрикційні, що використовують трибоелектричний ефект; індукційні, що використовують електростатичну індукцію; інші спеціалізовані конструкції.
Історія Фрикційні машини Першу відому фрикційну машину близько 1663 року створив Отто фон Ґеріке: її основу становила сірчана куля, яку можна було обертати й натирати рукою. Пізніше Ісаак Ньютон застосував скляну кулю, а близько 1706 року Френсіс Гоксбі удосконалив конструкцію, додавши швидке обертання скляної сфери.
У XVIII столітті Джордж Маттіас Бозе, Вільям Вотсон, Ян Інгенгауз та інші дослідники вдосконалювали колектори, ізоляцію й привод машин. Важливим етапом стало винайдення лейденської банки, ранньої форми конденсатора.
1783 року Мартін ван Марум розробив у Гарлемі велику машину зі скляними дисками діаметром 1,65 м. Нині її експонують у музеї Тейлера.
Принцип дії фрикційних машин Поверхневий дисбаланс заряду виникає, коли два різні матеріали контактують, а потім розділяються. Натирання непровідних поверхонь може посилити трибоелектричний ефект, хоча для заряджання інколи достатньо самого контакту. У фрикційній машині рухома поверхня контактує з подушкою або іншим матеріалом, а металевий колектор збирає заряд.
Індукційні машини Індукційні машини використовують електростатичну індукцію для розділення зарядів без прямого тертя. До цієї групи належать машини Вімшурста, Гольца та інші дискові конструкції. Їх застосовували для дослідів із високою напругою; згодом вони стали другим основним класом електростатичних машин.