Олекса́ндр Єлисе́йович І́льченко (4 червня 1909, Харків — 16 вересня 1994, Київ) — український письменник, сценарист. Член Спілок письменників України та СРСР.

Життєпис Народився 4 червня 1909 року в місті Харкові в сім'ї залізничника.

В 1928–1931 роках навчався на літературно-лінгвістичному факультеті Харківського інституту народної освіти.

У 1937 році його батька, Єлисея Матвійовича, за доносом репресували, звинувативши у причетності до «організації українських буржуазних націоналістів». Він помер від голоду та обморожень в таборі на Тайшеті.

Під час нацистсько-радянської війни був спеціальним кореспондентом газети «Известия». Нагороджений медалями.

Помер у 85-річному віці 16 вересня 1994 р. у Києві. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, ).

Родина Батько трьох доньок, зокрема кіноредакторки та сценаристки Наталі Ільченко. Двоюрідний брат актора Данила Ільченка.

Творчість Друкувався з 1929 року. Був членом Спілки письменників України.

Автор химерного роману з народних вуст «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця», повісті «Петербурзька осінь», п'єси «Завтра вранці» тощо, сценаріїв художнього фільму «Роман і Франческа» (1961) та документальної стрічки «Шахтарі Донбасу» (1950).

Роман «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» з 1958 по 1985 рік виходив чотири рази, а до 75-ліття автора він побачив світ у російському перекладі в Москві, з ілюстраціями Юрія Логвина.

У доробку О. Ільченка також повісті «Італійське каприччо», «Звичайний хлопець», «Солом'яна рукавичка», кіносценарії, п'єси, оповідання.

Працюючи в журналі «Україна» (1943 року в Москві, а потім у Києві), активно виступав з нарисами і публіцистичними статтями.

Вшанування пам'яті У 2017 році, у Києві, на фасаді будинку № 73 по вулиці Володимирській, де з 1972 року до кінця життя жив Олександр Ільченко, встановлена меморіальна дошка на вшанування його пам'ятіУ профілі козака Мамая: у Києві відкрили меморіальну дошку Олександрові Ільченку.

Нагороди орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора (1969) орден «Знак Пошани» орден Дружби народів медалі

Література

Письменники Радянської України. 1917—1987. К., 1988. — С.243-244; Українська літературна енциклопедія. Т.2. К., 1990. — С.309—310; Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1998. — С.303; УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.551. В журналі «Перець» № 12 за 1984 р. розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 75-річчю митця.

Примітки

Посилання Марко Роберт Стех «Очима культури» № 50. Про український «химерний роман» 1960-80-х рр. ilchenko.orgfree.com Забута таємниця козака Мамая // «Дзерало тижня». № 19 (747) 30 травня — 5 червня 2009 Звиняцьковський В. Депозитарій історичної пам’яті чи територія її формування? (Творчість Олександра Ільченка в історії українського роману). Кременецький культурний контекст. 16.06.2024 Олександр Ільченко, автор «химерного роману з народних вуст» // Газета «День». № 166, 10 вересня 1999 Сторінка присвячена письменнику, з світлинами з сімейного архіву Олександр Єлисейович Ільченко Біографія на сайті UaModna // UaModna, 5 червня 2015 Фентезі vs Химерна проза: Ідіостиль ірреального, Куриленко Д.В Ільченко О. Серце жде: повість: про Т. Г. Шевченка / Олександр Ільченко. — Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1939. — 452, 1 с. : іл., портр., 17 арк. іл., портр.