Отдануми (от-данум, Ot Danum, Uud Danum) — народ із числа даяків, що живе в центральній частині острова Калімантан.
Поділяються на 4 племінні групи: догой, табагой, пананджой та сіанг, які, в свою чергу, розпадаються на велику кількість племен (суку). Всі вони пов'язані спільним міфом про походження та розмовляють діалектами однієї мови.
Отдануми споріднені з народом нгаджу, але сприймаються як простіші й «грубіші» за них.
Термін «от-данум» означає «люди, що живуть вище за течією».
Розселення і чисельність Живуть на досить великій території в центральній частині острова Калімантан, що на південь від хребта Шванер. Розселені серед тропічних ярусних лісів у віддалених горбистих і гірських районах, розташованих у верхів'ях річок, що течуть на південь та захід: Баріто, Капуас, Кагаян (), Катінган (), Пембуанг (), Мелаві ().
Основний етнічний масив народу охоплює північну частину провінції Центральний Калімантан, а також сусідні райони провінцій Західний Калімантан (басейн річки Мелаві, райони Серавай () та Амбалау () в окрузі Сінтанг ()) та Східний Калімантан (округ Західний Кутей, ). Сіанги (от-сіанг) розселені на північний схід від догой (найбільшої групи отданумів), переважно в окрузі Мурунг-Рая ().
Офіційні дані стосовно чисельності отданумів відсутні. Чисельність носіїв мови отданум оцінюється в 78,8 тис. осіб (2007, SIL)Eberhard, David M., Gary F. Simons, and Charles D. Fennig (eds.). 2019. Ethnologue: Languages of the World. Twenty-second edition. Dallas, Texas: SIL International. Online version: Ot Danum. A language of Indonesia, носіїв мови сіанг — у 60 тис. осіб (1981, Wurm and Hattori)Eberhard, David M., Gary F. Simons, and Charles D. Fennig (eds.). 2019. Ethnologue: Languages of the World. Twenty-second edition. Dallas, Texas: SIL International. Online version: Siang. A language of Indonesia.
Мова Говорять мовою отданум, яка розпадається на діалекти балаван, бануу, мурунг, оланг, тугуп, саравай, догой, улуай, себаунг, кадорі, кугін. Мова сіанг з діалектами сіанг і мурунг вважається окремою мовою. Лексична подібність між ними становить 70 %. Окремими мовами можуть бути також діалекти догой і мурунг.
Мови отданум та сіанг споріднені з мовами їхніх сусідів — нгаджу та мааньянів, разом вони утворюють мовну групу баріто, що належить до калімантанських мов малайсько-західнополінезійської гілки австронезійської мовної сім'ї.
Мови отданум та сіанг перебувають в активному використанні. Для мови отданум створена писемність на основі латинської абетки, існує граматика, записаний Новий Заповіт, а також народні прислів'я та легенди. Мова сіанг має вишуканий стиль мовлення кандан, який вживається в піснях про людей, гідних похвали, а також у звертанні до шанованих гостей, вона високо цінується громадою.
У спілкуванні із сусідами зазвичай користуються мовою нгаджу, але все частіше індонезійською.
Релігія 51 % отданумів — християни, 38 % — індуїсти, 10 % — мусульманиIan Chalmers. The Dynamics of Conversion: the Islamisation of the Dayak peoples of Central Kalimantan. Proceedings of the 16th Biennial Conference of the Asian Studies Association of Australia (ASAA), Wollongong, 26-29 June 2006.
Ритуальне життя жителів Центрального Калімантану, на відміну від інших частин острова, здавна мало синкретичні риси, в яких помітний вплив індуїзму. Це стосується поховальних традицій, пантеону богів, концепції верхнього та нижнього світів. Народна релігія отданумів називається кагарінган. Вона поширена також серед нгаджу та мааньянів. 1980 року кагарінган був визнаний формою індуїзму, й колишні «язичники» офіційно стали «індуїстами». Деякі священики кагарінгана заперечували проти нової ідентифікації, прагнучи визнання його окремою релігією. Проте більшість лідерів кагарінган погодилися зі своїм новим статусом, головне через те, що тепер їхня релігія належить до числа офіційно визнаних конфесій Індонезії й користується певними матеріальними та соціальними перевагами.
Термін кагарінган даяки Центрального Калімантану використовують, щоб відрізнити свою традиційну релігію від інших. Верховним божеством для них є Магатала. Інші божества правлять землею, річками, деревами, камінням, дощем, місяцем, тваринами, сонцем, небом тощо. Прибічники кагарінган переконані, що світ населений духами природи та душами померлих. Духи живуть у великих деревах, валунах, річках, стовпах хат та інших споруд тощо. Деякі з цих духів є злими, інші — добрими.
Люди досі міцно дотримуються традицій предків. Часто проводять різні церемонії, які супроводжуються жертвами тварин. Будь-хто, хто бажає використовувати дари природи, повинен спочатку отримати на те дозвіл відповідного божества, щоб запобігти катастрофі, негоді, хворобі та іншим нещастям. Перш ніж почати обробіток землі, відправитись у далеку подорож або провести свято, потрібно спочатку побачити певні знаки (расі). Перед посадкою рису проводять церемонію ройонг, яка має на меті зробити поля родючими. Традиційний ритуал маньянгар, що включає молитву, проводиться для забезпечення успіху сільськогосподарської діяльності протягом року. В разі хвороби звертаються до шамана-цілителя. Існують священні місця, які вважаються домівкою духів, що рятують і оберігають життя людей.
Кагарінган включає складні релігійні практики, зосереджені на життєвому циклі, найпомітнішим аспектом яких є вшануванням померлих. Космологія цієї релігії передбачає існування верхнього та нижнього світів. Жерці та жриці виконують важливу релігійну функцію, оскільки саме вони здатні спілкуватися з духами спеціальною езотеричною мовою й є посередниками між двома світами. Існує складна двоетапна традиція поховання померлих. Вважають, що душі померлих затримуються біля своїх живих родичів, поки ті не виконають для них відповідний ритуал. Небіжчиків тимчасово ховають і деякий час зберігають у трунах, поки священнослужитель кагарінган не проведе другу, масову церемонію поховання, яка називається даро. Ця церемонія вважається найважливішою в релігійному житті отданумів, вона може тривати тижнями. Лише після проведення цих церемоній душа померлого залишає світ живих і переселяється до світу духів.
Традиційно отдануми споруджували великі й складні за формою комплекси могильних споруд, пов'язаних із вторинним похованням останків померлих. Центральне місце в цьому комплексі займало сховище кісток (сандонг). Сандонги мали характерний вигляд, і були в певному сенсі витвором місцевого мистецтва, на них витрачалося багато художніх зусиль. Найпоширенішим типом цих споруд була прямокутна будівля на палях зі стрімким дахом. Стіни іноді були нахилені назовні. Сандонг мав різьблену балюстраду та пишне ажурне різьблення вздовж лінії даху, що містило листяні мотиви або зображувало драконів. Такими мотивами міг бути вирізьблений та розписаний весь дах. Іноді як декоративні елементи використовувались також зображення людей. Могли також залишати дах гладким, а різьблення прикрашало лише опорні стовпи. Існували регіональні відмінності. Також зводили схожі, але менші конструкції, що стояли на одному стовпі. З часом з'явилися нові різновиди сандонгів. Деякі з них стоять на землі, замість різьблення їх яскраво розфарбовують листяними візерунками. Деякі сучасні сховища кісток зроблені з цементу та криті черепицею, існують також підземні камери із входом під навісом. Сандонг був лише одним із елементом поховального комплексу, тут стояли також монументальні жердини різного типу (пантари та інші), різьблені антропоморфні фігури (гампатонг). Меморіальні комплекси розташовувались або прямо в селі, або в сусідньому лісі.
Провінція Центральний Калімантан традиційно асоціюється з християнством, тут багато протестантських та католицьких церков, що є спадком колоніального періоду. Проте з кінця XX ст. спостерігається відродження нативістських вірувань кагарінган. Як і більша частина Індонезії, Центральний Калімантан перебуває в процесі ісламізації. Цей процес обумовлений, з одного боку, прибуттям до провінції значного числа мігрантів-мусульман, а, з іншого боку, зростанням числа місцевих новонавернених з числа корінних даяцьких народів. Процес стримується традиційною антипатією корінного населення до банджарів, які в Південному та Центральному Калімантані асоціюються з ісламом.
Історія Отдануми мають історію про своє походження. Вони зберігають пам'ять про Тамбуна і Бунгая — двоєдину легендарну постать, що зійшла з неба й стала пращуром даяків. В селі Тумбангпаджангей (), що поблизу містечка Куалакурун () в окрузі Гунунгмас (), і досі існує священне місце Тамбун-Бунгай; тут, зокрема, стоїть статуя Табуна та Бунгая, зберігаються різні історичні реліквіїTokoh legenda suku dayak ot danum. Multi Media Center Kabupaten Gunung Mas .
В минулому отдануми селилися на схилах пагорбів, біля своїх сільськогосподарських ділянок. Коли земля виснажувалась, люди кидали свої поселення й переселялися в інше місце, де розчищали собі нову ділянку лісу для землеробства. Ще в середині XIX ст. отдануми були мало відомі голландській колоніальній владі. Їх описували як дикі племена, грубіші й примітивніші за нгаджу, але споріднені з ними.
Центральний Калімантан був зоною демографічної стабільності протягом колоніального періоду. Хоча розташування сіл було мінливим, не було значних міграційних рухів, які б створювали зони територіальних суперечок. Стосунки між сусідами зазвичай бували добрими.
Заснування плантацій змінило характер розселення в регіоні. Стали виникати постійні села, навколо яких висаджували каучукові та фруктові дерева. Відстань між селами була величезною, і подорож тривала кілька днів. Єдиним відносно жвавим транспортним маршрутом є місцеві річки.
Господарство Основне традиційне заняття — ручне підсічно-вогневе перелогове землеробство. Вирощують суходільний рис, ямс, маніок, таро, банани, ананаси, баклажани, перець та інші овочі, а також фрукти (дуріан, чемпедак), бетель, горіхи ареки. Основною продовольчою культурою є рис. В минулому під рис розчищали ділянку лісу й обробляли її 4-5 років. Коли земля виснажувалась і втрачала родючість, її кидали й залишали під паром. Натомість шукали нову ділянку серед лісу або розбивали поле на місці раніше покинутої землі, що не оброблялася близько 10 років. Спеціальної підготовки землі не практикували, лише вирубували й спалювали рослинність. Овочі висаджують на власних городах. Господарство натуральне.
Великі польові роботи, зокрема посадку та збирання врожаю, виконують колективно, родичі або сусіди виходять на роботу із власним інструментом. Власник поля надає лише їжу та напої. Взаємодопомога використовується також при розчищенні лісу під нове поле; цим займаються лише чоловіки. Існує ще форма взаємодопомоги, яка виникає спонтанно, без запрошення, наприклад, коли рис уже перезрів і може попадати, його потрібно швидко зібрати, а це вимагає багато зусиль.
Отдануми також почали вирощувати товарні культури, на першому місці серед яких стоїть каучук. Ставлення людей до рисових полів почало змінюватися. Основною моделлю землекористування стали каучукові плантації, решта земель використовується для вирощування ротанга, фруктів та змішаних культур. Тепер поля після збирання рису засаджують каучуком. Посадковий матеріал надають приватні компанії або ж люди купують його індивідуально.
У більшості громад люди збирають у лісі ротанґ, який є для них джерелом грошових доходів. Гроші використовують для купівлі товарів, яких немає в громаді, а також для оплати навчання та медичних послуг. Крім ротанга, збирають каучук, різні смоли, сік джелутунга (дерево з роду Dyera), мед. З давніх часів отдануми використовують природні ресурси для задоволення різних щоденних потреб. З харчовою метою збирають плоди дикорослих фруктових дерев, зокрема дуріан (Durio zibethinus) та мангостан (Garcinia mangostana). Деревину використовують для спорудження та ремонту хат, будівництва човнів. Найбільше цінується деревина улін (Eusidoxylon zwagerii).