Під час Тихоокеанської кампанії у Другій світовій війні військовослужбовці союзних військ з метою звітування та опису присвоювали літакам Імперської Японії звітні (кодові) назви. Використання цих назв, що виникло в середині 1942 року, набуло широкого поширення серед союзних військ з початку 1943 і тривало до кінця війни в 1945. Багато наступних західних історичних праць про цю війну продовжують використовувати ці назви.

Історія

Протягом першого року Тихоокеанської війни, яка розпочалася 7 грудня 1941 року, особовий склад союзників часто мав труднощі з тим, щоб швидко, стисло та точно ідентифікувати японські літаки, з якими стикався у бою. Японська система позначень здавалася їм заплутаною та незручною, оскільки кожному літаку присвоювалося дві назви — буквено-цифровий код проєкту виробника та офіційне військове позначення, яке складалося з опису літака та року його прийняття на озброєння. Наприклад, військовим позначенням винищувача Mitsubishi A5M було «Палубний винищувач Флотський Тип 96», де «Тип 96» означав, що літак надійшов на озброєння у 2596 році за , що відповідає 1936 року за григоріанським календарем. Однак інші літаки, які надійшли на озброєння того ж року, мали такий самий номер типу; наприклад, палубний бомбардувальник Тип 96 та береговий бомбардувальник Тип 96. Плутанину посилювало й те, що Армія США та Військово-морські сили США мали власні відмінні системи ідентифікації японських літаків.

У середині 1942 року капітан Френк Т. Маккой, офіцер військової розвідки Повітряних сил Армії США з , який був направлений до в Австралії, вирішив розробити простіший метод ідентифікації японських літаків. Маккой разом із технік-сержантом Френсісом Вільямсом та капралом Джозефом Граттаном розділив японські літаки на дві категорії: винищувачі та всі інші. Винищувачам він дав західні чоловічі імена, а іншим літакам — жіночі. Пізніше одномоторні розвідувальні літаки отримали чоловічі імена, багатомоторні літаки того самого типу — жіночі, транспортним літакам давали жіночі імена, які обов'язково починалися на літеру «Т», планери отримали назви птахів, а навчальні — назви дерев.

Система Маккоя швидко прижилася і поширилася на інші підрозділи США та союзників на всьому Тихоокеанському театрі воєнних дій. До кінця 1942 року всі американські війська на Тихому океані та у Східній Азії почали використовувати систему Маккоя, а країни Британської Співдружності перейняли її невдовзі після цього. Зрештою список налічував 122 назви і використовувався до кінця Другої світової війни. Донині в багатьох західних історичних дослідженнях Тихоокеанської війни система Маккоя використовується для ідентифікації японських літаків.

Намагаючись зробити назви дещо комічними, Маккой дав багатьом літакам типові «селюцькі» імена, такі як «Зік» (Zeke) та «Руф» (Rufe), які він часто чув під час свого дитинства в штаті Теннессі. Іншим літакам давали імена людей, яких творці системи знали особисто: наприклад, бомбардувальник Mitsubishi G4M з його великими блістерами для отримав ім'я «Бетті» (Betty) на честь пишногрудої знайомої Вільямса, а бомбардувальник Aichi D3A «Вел» (Val) отримав своє ім'я від сержанта австралійської армії.

Не всі обрані Маккоєм назви прижилися. Багато військовослужбовців союзників продовжували називати палубний винищувач Флотський винищувач Тип 0 словом «Зеро» (Zero) замість імені «Зік» (Zeke), яке запропонував Маккой. Крім того, назву «Геп» (Hap), яку Маккой дав модернізованій версії «Зеро» на честь прізвиська генерала армії США Генрі Арнольда, довелося змінити на «Гемп» (Hamp), коли стало відомо, що сам Арнольд цього не схвалює.

Список назв