Френк Рудольф Еммануель Олсон (17 липня 1910 — 28 листопада 1953) — американський бактеріолог, науковець у галузі біологічної зброї та співробітник Науково-дослідних лабораторій біологічної зброї Армії США (USBWL), який працював у таборі Детрік (нині Форт-Детрік), штат Меріленд. Під час наради в сільській місцевості штату Мериленд колега Олсона Сідні Ґоттліб (керівник програми ЦРУ MKUltra) таємно ввів йому ЛСД, а через дев'ять днів Олсон випав із вікна готелю «Статлер» у Нью-Йорку та загинув. Уряд США спочатку кваліфікував його смерть як самогубство, а згодом — як нещасний випадок, тоді як інші дослідники висувають припущення про вбивство. У звіті Комісії Рокфеллера щодо діяльності ЦРУ за 1975 рік було визнано факт проведення таємних досліджень впливу наркотичних речовин на власних агентів. Смерть Олсона вважається одним із найзагадковіших епізодів у рамках проєкту ЦРУ з контролю свідомості MKUltra.
Біографія
Юність та освіта Олсон народився в сім'ї шведських іммігрантів у місті Герлі, округ Айрон, штат Вісконсин. У 1927 році він закінчив середню школу Герлі, після чого вступив до Вісконсинського університету, де здобув ступінь бакалавра наук, а в 1938 році — ступінь доктора філософії (Ph.D.) з бактеріології"Dr. Frank R. Olson Dies In New York City". Montreal River Miner. December 4, 1953.. Олсон одружився зі своєю однокурсницею Еліс; у шлюбі народилося троє дітей"Family Statement on the Murder of Frank Olson". Frank Olson Project. Archived from the original on February 11, 2003. Retrieved January 2, 2018.. Щоб покрити витрати на навчання, він вступив до Корпусу підготовки офіцерів запасу (ROTC) і з вступом США у Другу світову війну був призваний на військову службу до Форт-Гуду, штат Техас. До призову на службу Олсон нетривалий час працював на Сільськогосподарській дослідній станції Університету Пердью.
Служба в армії та співпраця з ЦРУ Олсон проходив службу у званні капітана Хімічного корпусу Армії США. У грудні 1942 року він отримав пропозицію від Айри Болдвіна — свого наукового керівника у Вісконсинському університеті та майбутнього наставника Сідні Ґоттліба, який згодом став провідним хіміком ЦРУ та керівником проєкту MKUltra. Болдвін залишив університетську посаду, щоб очолити секретну програму з розробки біологічної зброї, і запросив Олсона стати одним із перших науковців у щойно створюваному центрі, який пізніше отримав назву Форт-Детрік. Армійське командування перевело його до Еджвудського арсеналу в штаті Мериленд. Через кілька місяців Хімічний корпус узяв під контроль табір Детрік і заснував на його базі секретні Науково-дослідні лабораторії біологічної зброї.
Починаючи з 1943 року, під час Другої світової війни — у період підвищеного інтересу до застосування новітніх технологій у веденні війни — Болдвін у таборі Детрік співпрацював із промисловими партнерами (зокрема Джорджем В. Мерком) та військовим командуванням США задля створення надсекретної програми біологічної зброї. Олсон також працював із колишніми нацистськими науковцями, перевезеними до країни в рамках операції «Paperclip» («Скріпка»), над дослідженням практичного застосування аерозольної форми сибірки.
У 1944 році Олсон звільнився в запас з Армії США та залишився в Детріку як цивільний фахівець за контрактом, продовжуючи дослідження в галузі аеробіології. У 1949 році він разом із багатьма іншими науковцями з Детріка взяв участь в операції «Harness» на Антигуа, під час якої оцінювалася вразливість різних видів тварин до токсичних хмар. У 1950 році він брав участь в операції «Sea-Spray»: з мінного тральщика у прибережні тумани Сан-Франциско було розпорошено бактерії Serratia marcescens, які досягли всіх 800 000 жителів міста та населення восьми прилеглих населених пунктів. Олсон часто виїжджав до Форт-Террі — секретної армійської бази біля узбережжя Лонг-Айленда, де випробовувалися токсини, надто небезпечні для ввезення на материкову територію США.
У цей період вище військове керівництво та посадові особи ЦРУ були глибоко занепокоєні успіхами СРСР, побоюючись можливого здобуття радянською стороною переваги в галузі мікробіологічної зброї. Це занепокоєння призвело до створення навесні 1949 року Відділу спеціальних операцій (SOD) у Детріку, метою якого було проведення досліджень завуальованих способів застосування хімічної та біологічної зброї. Через винятковий рівень секретності SOD називали «Детріком усередині Детріка». Протягом року після створення відділу Олсон обійняв посаду виконувача обов'язків керівника SOD, куди його початково запросив перший очільник відділу та його колега Джон Шваб.
У певний момент під час роботи цивільним контрактором Армії США Олсон також став співробітником ЦРУ. У травні 1952 року Френка Олсона було призначено до складу комітету проєкту Artichoke («Артишок») — експериментальної програми ЦРУ із застосування спеціальних методів допитуA Terrible Mistake.
Втрата лояльності До того часу, як на початку 1953 року Олсон залишив посаду керівника Відділу спеціальних операцій (SOD), посилаючись на «робочий стрес», що загострив його виразкову хворобу, він вже офіційно став співробітником ЦРУ після багатьох років тісної співпраці з відомством. Втім, він залишився працювати в SOD, який функціонував як дослідницька станція ЦРУ, прихована всередині військової бази. У Детріку Олсон виконував великий обсяг роботи, яка, за словами його дітей, залишила незворотний слід у його психіці. Олсон був свідком і безпосереднім учасником отруєння, умертвіння газом та катування лабораторних тварин у Детріку. Його син Ерік згадував, що це справило на батька глибокий пригнічувальний вплив: «Він приходив уранці на роботу й бачив купи мертвих мавп. Це надломлює людину. Він не підходив для такої роботи». Олсон також був свідком численних сеансів катувань у секретних притулках ЦРУ за кордоном, де людей «допитували буквально до смерті за допомогою експериментальних методів із застосуванням наркотиків, гіпнозу й тортур у спробах опанувати техніки промивання мізків і стирання пам'яті»Kinzer, Stephen (2019). Poisoner in Chief: Sidney Gottlieb and the CIA Search for Mind Control. New York: Henry Holt. pp. 112–113..
23 лютого 1953 року китайська сторона поширила в радіоефірі звинувачення, заявивши, що двоє полонених американських пілотів підтвердили факт ведення Сполученими Штатами бактеріологічної війни проти Північної Кореї"Red Germ Charges Cite 2 U.S. Marines" (PDF). New York Times. February 23, 1954. Retrieved January 19, 2013.. З аналогічними заявами виступили й інші полонені американці, зокрема полковник Вокер «Бад» МахурінHarris, Sheldon H.; Factories of Death: Japanese Biological Warfare, 1932–45, and the American Cover-up; Taylor & Francis; 2002 ISBN [page needed]"Marine Ex-P.O.W. Backs Schwable" (PDF). The New York Times. March 3, 1954. Retrieved March 13, 2020.. Уряд США погрожував притягнути деяких військовополонених до відповідальності за державну зраду за співпрацю з тими, хто утримував їх у полоні. Після звільнення військовополонені прилюдно відмовилися від своїх зізнань, заявивши, що їх було вибито під тортурамиLech, Raymond B. (2000), Broken Soldiers, Chicago: University of Illinois, pp. 162–163, ISBN 0-252-02541-5. 27 липня 1953 року було підписано Угоду про перемир'я в Кореї, що поклала початок операції «Big Switch» — репатріації військовополонених Корейської війни. Двадцять один американський військовополонений відмовився від репатріації та перейшов на бік противника, а військовополонених, які поверталися, розглядали як потенційну загрозу безпеці. У результаті опитування перетворилися на «ворожі розслідування з метою виявлення можливої нелояльності». У день підписання перемир'я Олсон, бактеріолог за фахом, прибув до Нортголта (Велика Британія). Домашні кінохроніки Олсона з цієї поїздки свідчать, що він відвідав Лондон, Париж, Стокгольм і Берлін. За словами родичів Олсона, після повернення його настрій помітно змінивсяDead Silence, p. 95. Як стверджує його колега Норман Курнуає, Олсон був свідком допитів у Європі й переконався в тому, що Сполучені Штати застосовували біологічну зброю під час Корейської війниWormwood episode 2[time needed]. Журналіст Ґордон Томас стверджує, що згодом Олсон відвідав Вільяма Сарганта, британського психіатра з високим рівнем допуску до таємної інформації. За даними Томаса, Саргант доповів, що Олсон став джерелом загрози безпеці, і його доступ до військових об'єктів слід обмежити.
Олсон пропрацював у Детріку десятиліття й володів усіма таємницями Відділу спеціальних операцій. Він часто їздив до Німеччини, де спостерігав за допитами в кількох секретних тюрмах (докази вказують на перебування Олсона у Франкфурті, Берліні та Гайдельберзі), жертви яких іноді гинули від травм, завданих застосованими методами. Олсон був одним із кількох науковців SOD, які влітку 1951 року перебували у Франції (або прямували через її територію), коли мешканці французького селища Пон-Сент-Еспрі зазнали отруєння ріжками — грибком природного походження, з якого було синтезовано ЛСДKinzer, Stephen (2019). Poisoner in Chief: Sidney Gottlieb and the CIA Search for Mind Control. New York: Henry Holt. pp. 116–117..
Введення наркотичної речовини Олсону На період із середи, 18 листопада, по п'ятницю, 20 листопада 1953 року, в котеджі біля озера Діп-Крік-Лейк було заплановано півмісячний виїзний семінар для осіб, найбільш наближених до проєкту MKUltra. Попередній список учасників містив дванадцять імен"Deep Creek Lake Memorandum". Frank Olson Project. Archived from the original on June 21, 2020."The Search for the Manchurian Candidate - Chapter 5". www.druglibrary.net.:
Представники Форт-Детріка:
Олсон — науковець Відділу спеціальних операцій Науково-дослідних лабораторій біологічної зброї Армії США у Форт-Детріку, підозрюваний у створенні загрози безпеці. Підполковник Вінсент Рувет — безпосередній керівник Олсона, очільник Відділу спеціальних операцій. Джон Л. Шваб — засновник відділу, який у 1953 році обіймав посаду керівника його лабораторії. Джон Стаббс — співробітник Форт-Детріка. Бенджамін Вілсон — співробітник Відділу спеціальних операцій. Герберт «Берт» Таннер — співробітник Форт-Детріка. Джон К. Маліновський — співробітник Детріка, який не вживав алкоголю й тому не зазнав впливу препарату. Джеральд Йонец — науковець Відділу спеціальних операцій.
Представники ЦРУ:
Сідні Ґоттліб — хімік ЦРУ, відповідальний за проєкт MKUltra. Роберт Лешбрук — заступник Ґоттліба, який разом із ним підмішав препарат у спиртні напої, що їх вживали присутні. А. Г'юз — імовірно, співробітник ЦРУ. Генрі Бортнер — співробітник ЦРУ.
Наслідки введення препарату У четвер увечері, 19 листопада, близько 19:30, Олсону та деяким іншим учасникам таємно ввели «потенційну сироватку правди», якою через десятиліття виявився ЛСДA Terrible Mistake, timeline. Наступного ранку Олсон вирушив назад до Мериленду кардинально зміненою людиною. Під час вечері з родиною Олсон відмовився від їжі, поводився відчужено, не розповідав про поїздку й не приділяв уваги дітям. Він випалив дружині: «Я припустився жахливої помилки». На той момент проєкт MKUltra тривав уже сім місяців, і лише близько двох десятків осіб знали про справжню природу та цілі цієї програми.
23 листопада Олсон та його начальник, підполковник Вінсент Рувет, прибули на роботу в Детрік; обидва все ще перебували у важкому стані після виїзного семінару. Згодом Рувет згадував, що Олсон виглядав збудженим і запитав, чи варто Рувету звільнити його, чи краще йому піти за власним бажанням. Хоча Рувету вдалося заспокоїти його на той день, наступного дня стан Олсона лише погіршився. Пізніше Рувет свідчив, що Олсон був «дезорієнтований», почувався «повною мірою заплутаним» щодо виконуваної ним роботи й вважав себе «некомпетентним» у своїй галузі.
Спроба звільнення