Миколаївське кавалерійське училище — привілейоване військове училище Російської імператорської армії, яке існувало в Санкт-Петербурзі з 1823 р. до 1917 року. Випускниками училища було багато відомих військових і цивільних діячів Російської імперії XIX — початку XX століть.

Історія

Ідея створити Школу підпрапорщиків, діючу постійно — на відміну від тих, що періодично діяли при штабах, виходила від великого князя Миколи Павловича. З 1818 р. він був командиром 2-ї бригади . Взимку 1821—1822 років Гвардійський корпус перейшов із Санкт-Петербургу до Віленської губернії і після великих маневрів був залишений на зимових квартирах у Вільні. Там же був і 25-річний Микола Павлович. Він звернув увагу на те, що молоді люди, які надійшли до гвардії зі званням підпрапорщиків, навіть маючи хорошу домашню освіту, погано засвоювали військову дисципліну. Підпрапорщиків лейб-гвардії Ізмайлівського та полків зібрали до бригадної квартири, де викладали їм військову освіту. Результати Микола Павлович вважав добрими і, повернувшись до м. Санкт-Петербургу, надав імператорові Олександру I проект постійно діючої Школи гвардійських підпрапорщиків.

9 травня 1823 р. наказом імператора Олександра I у м. Санкт-Петербурзі, в казармах лейб-гвардії Ізмайлівського полку (набережна р. Фонтанки № 120), була заснована Школа гвардійських підпрапорщиків для навчання молодих дворян, які вступали в гвардію з університетів або приватних пансіонів. У її штаті були командир, 1 інспектор класів, 8 обер-офіцерів у чині не нижче поручника та 120 слухачів. До школи могли вступити юнаки з дворянських сімей, не молодших 17 років. Ті, хто закінчив дворічний курс, отримували офіцерське звання і випускалися на службу в полки гвардійської кавалерії. Також імператор визначив, що школа буде під наглядом великого князя Миколи Павловича. Командиром школи було призначено полковника лейб-гвардії Ізмайлівського полку .

27 серпня 1823 р. у школі розпочалися заняття. Чисельність була значно менше запланованої. Станом на 1 січня 1824 р. було 60 учнів. За весь 1824 р. надійшло 9 осіб, за 1825 р. — 29. На 1 січня 1826 р. було 64 учні.

Перші два роки надходження нових учнів було можливе будь-якого місяця. У 1825 р. було визначено проводити вступні іспити щороку у жовтні.

З серпня 1825 р. школа розташовувалась у колишньому палаці графа біля «Синього мосту» поблизу Ісаакіївської площі (1839 р. знесено, а на цьому місці зведено Маріїнський палац).

У 1826 р. при школі сформовано ескадрон юнкерів гвардійської кавалерії, навчальний заклад перейменований на Школу гвардійських підпрапорщиків та кавалерійських юнкерів.

У 1837 р. спеціальна комісія підготувала проект перетворення школи на 4-класне училище. Проект доопрацьовувався та був затверджений імператором 15 жовтня 1838 року. Перетворена школа була урочисто відкрита 1 листопада 1838 р. у присутності великого князя Михайла Павловича. Він же став найвищим завідувачем і залишався ним до смерті 1849 року. Незабаром після перетворення школа була переведена в іншу будівлю, оскільки Микола I вирішив знести колишній палац графа І. Г. Чернишова, а на його місці звести новий палац у подарунок своїй дочці Марії Миколаївні на честь її заручин із герцогом Максиміліаном Лейхтенберзьким. Школу перевели у триповерхову будівлю на розі вулиць «12-а рота» Ізмайлівського полку та «Загородний» проспект, де раніше знаходилася Кондукторська школа (сучасна адреса — Лермонтовський проспект № 54). Перед будинком знаходився плац муштри лейб-гвардії Ізмайлівського полку, де було відведено місце для стройових занять учнів. Поряд із будівлею школи було збудовано .

9 січня 1843 р. найвищим імператорським наказом школа передана у відання головного начальника військово-навчальних закладів, яким на той момент був великий князь Михайло Павлович.

У 1849 р. після смерті Михайла Павловича головним начальником військово-навчальних закладів на кілька тижнів став генерал від інфантерії , а з 19 вересня 1849 р. — 31-річний цесаревич Олександр Миколайович.

24 березня 1859 р. школу було перейменовано на Миколаївське училище гвардійських юнкерів. У зв'язку зі скасуванням у Російській імператорській армії звання підпрапорщика воно зникло з назви навчального закладу, а Миколаївським навчальний заклад назвали на згадку засновника — імператора Миколу I, який помер у 1855 році. Учні ж отримали на погони вензель імператора.

У 1864 р. школа перетворена на Миколаївське кавалерійське училище, яке з 1839 р. і до кінця свого існування розташовувалося в будівлі за адресою — Лермонтовський проспект (Ново-Петергофський), будинок № 54.

1890 року при училищі сформовано козацьку сотню — так звану «Царську сотню».

У 1907 р. начальник училища генерал-майор Л. В. Де-Вітт виступив з ініціативою встановити в м. Санкт-Петербурзі на Ново-Петергофському проспекті перед будівлею училища пам'ятник М. Ю. Лермонтову, який був випускником училища. 1 жовтня 1913 р. відбулася церемонія закладання пам'ятника.

При О. Ф. Керенському керівництво училища навмисне тягнуло час, і присягу Тимчасовому уряду так і не було ухвалено. Щоб не віддавати свій штандарт згідно з наказом Тимчасового Уряду, два юнкери і змінний офіцер Шмідт його викрали і відвезли до м. Києва, після чого повідомили начальника училища про вчинок. У жовтні 1917 р. училище було розформовано.

Останній начальник училища генерал Я. С. Сулейман-Улановський (1866—1966) під час Громадянської війни домагався від командування ЗСПР відродження училища, для чого навіть надсилав телеграми адміралу О. В. Колчаку. Більшість викладачів училища, не бажали розлучатися зі своїми сім'ями, тому відмовилися їхати на Дон. 60 колишніх юнкерів з'явилися в Добровольчій армії і за планом Сулейман-Улановського мали скласти старший курс відродженого училища. Затримка з відновленням училища призвела до того, що більшість колишніх юнкерів загинули у складі Добровольчої армії.

У липні 1921 р. училище було відроджено в Галліполі на основі «Учбового кавалерійського дивізіону», що існував на півострові Крим. Юнкером Сергієм Соловйовим було відновлено рукописний журнал «Шкільна Зоря» , у якому записувалися спогади юнкерів і робилися карикатури на викладацький склад. У грудні 1921 р. на пароплаві «Керасунд» училище було евакуйовано в м. (Югославія), де діяло до 1923 р. і зробило 4 випуски (5 листопада 1922 р., 12 липня і 2 вересня 1923 р., перед закриттям — був випуск естандарт-юнкерів, отримавших звання корнетів 7 березня 1924 р. — всього 357 осіб. Начальником училища був генерал-лейтенант О. В. Говоров.

У білій еміграції з 1921 р. під головуванням генерала Є. К. Міллера було створено «Товариство колишніх випускників Миколаївського кавалерійського училища» з центром у м. Парижі (Франція). При Товаристві існувала спеціальна історична комісія та музей, в якому збиралися всі відомості про випуски, фотографії та все, що мало відношення до історії училища. Це Товариство випускало для своїх членів спеціальний зменшений знак з метою носіння на цивільному костюмі .

Начальники училища

У Санкт-Петербурзі, Російська імперія: 1823—1831 — П. П. Годейн 1831—1843 — К. А. Шліппенбах 1843—1863 — О. Н. Сутгоф 1863—1865 — Я. Ф. Сіверс 1865—1873 — М. А. Таубе 1874—1878 — В. Ф. Вінберг 1878—1890 — О. О. Більдерлінг 1890—1895 — Ю. Ю. Ринкевич 1895—1899 — П. А. Плеве 1899—1903 — П. О. Машин 1903—1905 — Ф. Ф. Грязнов 1905—1910 — Л. В. Де-Вітт 1910—1912 — Є. К. Міллер 1912—1917 — М. К. Марченко 1917 — Я. С. Сулейман-Улановський (Я. С. Уляновський)

У , Югославія: поч. 1920-х — О. В. Говоров 1924—1926 — І. І. Чекатовський

Навчальна програма З моменту створення і до Лютневої революції на службу до Миколаївського кавалерійського училища приймали лише спадкових дворян — викладачів та юнкерів. Спочатку не існувало певних стандартів середньої освіти для вступу до училища юнкером (рядового звання). Згодом в училище приймалися найуспішніші випускники кадетських корпусів: Необхідно було мати не менше 9 балів з наук і 8 балів за поведінку Шкуро А. Г., «Записки белого партизана»..

Знання оцінювалися за 12-бальною системою. Ті, хто набрав не нижче 9 балів, могли після завершення гавчання в училищі служити в гвардії, а які отримали середній бал нижче 9 балів, могли вийти з училища тільки в армію. Відмітка нижче 6 балів з будь-якого предмета вважалася незадовільною. Той, хто отримав 5 балів, провалював вишкіл.

В училищі готували офіцерів як регулярної кавалерії, так козацьких військ. З 1890 р. юнкерів училища адміністративно поділили на ескадрон і сотню: 250 юнкерів в ескадроні, 120 — в сотні.

Курс навчання був дворічний, і його кінцевою метою була підготовка випускників до полкової кавалерійської служби. Основними навчальними предметами були тактика, військова справа, топографія, військове адміністрування Военная энциклопедия / Под ред. Ген. штаба полк. В. Ф. Новицкого, воен. инж. подполк. А. В. фон Шварца [и др.]., іпологія, артилерія, фортифікація, правознавство, гігієна та креслення; із загальноосвітніх предметів викладалися Закон Божий, російська мова, французька та німецька мови, математика, механіка, географія, фізика, психологія, хімія, історія, економіка, державознавство.

Після закінчення навчання юнкерів ескадрону випускали зі званням корнетів у гвардійську та армійську кавалерію, а юнкерів сотні хорунжими в козацьке військо. Існувала можливість скласти іспити за курс училища екстерном.

З 1864 р. випуск проводився після літнього табірного збору, бо один табірний збір (після 1-го курсу) був визнаний недостатнім. Напочатку кращих випускників направляли в артилерію та інженерні війська, але незабаром випуск у ці роди військ із загальновійськових училищ було припинено.

Примітки

Джерела

Вадимов Евгений, Корнеты и звери («Славная школа»): очерки. — Белград: Издание Н. З. Рыбинского, 1929. Исторический очерк Николаевского кавалерийского училища. Школа гвардейских подпрапорщиков и кавалерийских юнкеров. 1823—1873. — Николаев, 1873. — 344 с. Потто В. А., Исторический очерк Николаевского кавалерийского училища. Школа гвардейских подпрапорщиков и кавалерийских юнкеров. 1823—1873. — : В тип. 2-го отд-ния собственной е.и.в. канцелярии, 1873. — , VII, 344, , 326 с., л. фронт. (грав. тит. л.), л. портр., табл. Смирнов Р. В., «Дикий обычай» славной гвардейской школы. Цук и другие традиции Николаевского кавалерийского училища. : Любимая книга, 2010. 128 с. Общество бывших юнкеров Николаевского кавалерийского училища. / Сб. — Париж, 1935. Памятка Николаевского кавалерийского училища. / Сб. — Париж: Изд. б. юнкеров НКУ, 1969. Воспоминания бывшего Инспектора и Начальника Николаевского кавалерийского училища Генерального Штаба генерала Сулейман-Улановского 1917—1919 года. Машинопись. Париж, 195? год. Литтауэр В. С., Русские гусары. Мемуары офицера императорской кавалерии. 1911—1920 гг.

Посилання Николаевское кавалерийское училище Форма кадетов времен Первой мировой войны.