Едмунд Луїс Ґрей Залінський ( або Zalinsky), 13 грудня 1849 — 11 березня 1909 — американський військовик польського походження, військовий інженер та винахідник. Викладач Массачусетського технологічного інституту, винахідник пневматичної динамітної торпедної гармати, співвинахідник одного з перших підводних човнів.

Раннє життя та військова служба Едмунд Залінський народився 13 грудня 1849 року у місті Курник, Прусська Польща. Його батько, ймовірно, був прусським поселенцем, мати — єврейкою. У 1853 році разом із батьками емігрував до США, розпочав навчання в школі у містечку Сенека-Фоллс, Нью-Йорк, та відвідував середню школу в Сірак'юс до 1863 року, коли покинув навчання у віці 15 років. Польської мови Едмунд не знав.

Збрехавши про свій вік, Залінський вступив до Армії США і під час Громадянської війни з жовтня 1864 року служив ад'ютантом у штабі генерала Нельсона Майлза. У лютому 1865 року йому було присвоєно звання другого лейтенанта 2-го Нью-Йоркського полку важкої артилерії після того, як його рекомендували до підвищення за хоробру та доблесну поведінку в . Він продовжував служити у штабі генерала Майлза до капітуляції генерала Роберта Лі у квітні 1865 року.

У вересні 1865 року Залінський демобілізувався з добровольчої служби й отримав рекомендацію до призначення у регулярну армію. 23 лютого 1866 року йому було присвоєно звання другого лейтенанта у 5-му артилерійському полку США. У січні 1867 року він отримав звання першого лейтенанта, а 9 грудня 1887 року — звання .

У 1867 році лейтенант Залінський проходив службу у складі 5-го артилерійського полку у військовій в'язниці на островах Драй-Тортугас у Мексиканській затоці. Чотирма з поселених там в'язнів були доктор Семюель Мадд, Семюел Арнольд, Майкл О'Лафлен та Едвін Спенглер, які всі були визнані винними на судовому процесі 1865 року у справі про вбивство Лінкольна. Під час епідемії жовтої гарячки у Форт-Джефферсоні в 1867 році доктору Мадду завдячували порятунком багатьох життів у форті. Лейтенант Залінський склав петицію до президента Ендрю Джонсона, яку підписали 300 солдатів форту, з проханням звільнити доктора Мадда за його героїчну службу під час епідемії. Президент Джонсон помилував доктора Мадда у 1869 році, назвавши петицію лейтенанта Залінського однією з причин цього рішення.

Академічна діяльність та військова інженерія

З 1872 по 1876 рік Залінський викладав військову справу у Массачусетському технологічному інституті. Він завершив навчання в у 1 травня 1880 року та в школі у у липні того ж року.

Його ім'я здобуло широку популярність у зв'язку з винайденням та вдосконаленням зразків військової техніки, зокрема пневматичної динамітної торпедної гармати. Він також винайшов електричний підривач та інші пристрої для практичного застосування цієї зброї, а також розробив метод точної поправки прицілу на знос вітром під час стрільби з нарізної артилерії та стрілецької зброї. Серед інших його винаходів були модифікований шанцевий інструмент, шомпол-багнет та оптичний приціл для артилерії.

Залінський також допоміг Джону Філіпу Голланду зібрати кошти на розробку одного з його підводних човнів, який був озброєний однією з пневматичних гармат Залінського. Утворивши компанію Nautilus Submarine Boat Company, вони двоє розпочали роботу над новим підводним човном у 1884 році. Субмарину , також відому як «Човен Залінського», будувли на рифі Хендрікс (колишній ), , Нью-Йорк. Новий сигароподібний підводний човен мав довжину 50 футів (15,2 м) і максимальну ширину корпусу вісім футів (2,4 м). Щоб заощадити кошти, корпус був здебільшого дерев'яним, скріпленим залізними обручами, а рушійною силою слугував двигун циклу Брайтона. Корабель був озброєний пневматичною гарматою конструкції Залінського, крім того винахідник планував озброїти його підводними мінами та різновидом торпеди («сталевий загострений патрон»). Проєкт потерпав від скромного бюджету, і Залінський здебільшого відхиляв ідеї Голланда щодо подальшого вдосконалення. Під час спуску на воду 4 вересня 1885 року субмарина була сильно пошкоджена, коли під нею обвалився причал. Човен відремонтували та перевезли до , де зрештою провели кілька випробувальних запусків у нижній частині затоки Нью-Йорка між 1885 та 1886 роками. Втім, до кінця 1886 року компанія Nautilus Submarine Boat Company припинила існування, і залишки «Човна Залінського» розпродали, щоб відшкодувати збитки розчарованим інвесторам.

У 1889 та 1890 роках Залінський подорожував Європою для вивчення військової справи. У 1892 році він ніс гарнізонну службу у Сан-Франциско, а 3 лютого 1894 вийшов у відставку з армії. 23 квітня 1904 йому було присвоєно звання майора у списках офіцерів у відставці. Він був компаньйоном  — військового товариства офіцерів збройних сил Союзу та їхніх нащадків.

Залінський помер від пневмонії в Рочестері, Нью-Йорк у 1909 році. Його поховали на кладовищі Маунт-Хоуп у Рочестері: ділянка 3, могила 106.

Примітки