Форт Чіттор (мовою гінді Чітторгарх), також відомий як Форт Чіттод, є однією з найбільших фортифікаційних споруд Індії. Це об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО. Форт був столицею історичного регіону і розташований на території сучасного міста Чітторгарх. Фортеця займає пагорб заввишки близько 180 м та простягається на площі близько 280 га над рівнинами долини, яку перетинає річка Берах. На території форту збереглося 65 історичних споруд, серед яких чотири палаци, 19 великих храмів, 20 значних водних об’єктів, чотири меморіальні споруди та кілька тріумфальних колон. Комплекс є унікальним історико-архітектурним ансамблем, що відображає багатовікову історію та культурну спадщину Мевару.
У 2013 році на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що відбулася у Пномпені, Камбоджа, група з шести фортів Раджастану, включаючи форт Чіттор, була оголошена об'єктом Світової спадщини.
Розміщення
Місто Чітторгарх, розташоване в південній частині штату Раджастхан, лежить за 233 км від Аджмера, що на півдорозі між містами Делі та Мумбай. Через місто проходить Національне шосе № 48, яке є частиною дорожньої мережі «Золотого чотирикутника» — масштабної системи автомагістралей, що сполучає найбільші міста Індії. Чітторгарх розташований на перетині Національних шосе № 76 та 79, що забезпечує йому важливе транспортне сполучення з іншими регіонами країни.
Фортеця височіє на пагорбі, який стрімко піднімається на 180 м над навколишніми рівнинами. Територія форту займає близько 2,8 км2. Фортеця розташована на лівому березі річки Берах, притоки річки Банас, і сполучена з новою частиною міста Чітторгарх, відомою як «Нижнє місто». Ця частина міста сформувалася на рівнині після 1568 року, коли фортецю залишили через поширення артилерії у XVI столітті. Унаслідок цього столицю перенесли до безпечнішого Удайпуру, міста, розташованого на східному схилі хребта Араваллі, де важка артилерія та кіннота противника були значно менш ефективними. У 1568 році форт зазнав нападу й пограбування військами могольського імператора Акбар. На той час він був лише однією з 84 фортець Мевару, які становили важливу частину оборонної системи цього історичного князівства.
Від нового міста до західної частини фортеці веде звивиста гірська дорога завдовжки понад 1 км, яка виходить до головної брами форту Рам-Поль. Усередині фортеці прокладено кільцеву дорогу, що забезпечує доступ до всіх брам і пам’яток, розташованих у межах її оборонних мурів.
Колись на території фортеці налічувалося 84 водні об’єкти, однак до наших днів збереглося лише 22. Вони наповнюються завдяки природному водозбору та атмосферним опадам. Сукупний об’єм води в них становить близько 4 мільярдів літрів, чого, за оцінками, було б достатньо для забезпечення водою армії чисельністю 50 000 осіб. Таких запасів могло вистачити приблизно на чотири роки. Водні споруди фортеці представлені різними типами: ставками, колодязями та східчастими криницями, характерними для традиційної гідротехнічної архітектури Індії.
Історія
Чітторгарх (гарх означає "фортеця") спочатку мав назву Чітракут. Традиційно вважають, що його заснував правитель держави Чітрангада Морі. За однією з легенд, сама назва фортеці походить від імені її засновника. На околиці озера Джаймал-Патта було виявлено кілька невеликих буддійських ступ, які, судячи з особливостей писемності, датують IX століттям. Це свідчить про давню присутність буддійської традиції в цьому регіоні задовго до формування середньовічного політичного центру ЧітторгархаChittorgarh, Shobhalal Shastri, 1928, pp. 64–65 .
Вважається, що правитель династії Гухіла Баппа Равал захопив фортецю в 728 або 734 році н. е. За однією з версій, він отримав її як придане. Інші варіанти легенди стверджують, що Баппа Равал відвоював фортецю у Морі. Історик Р. К. Маджумдар припускав, що саме Морі володіли Чіттором у період арабського вторгнення до північно-західної Індії близько 725 року. Араби розгромили Морі, але згодом самі зазнали поразки від конфедерації, до складу якої входив Баппа Равал. Історик Р. В. Сомані висунув припущення, що Баппа Равал міг бути частиною війська Нагабхати I. Водночас деякі дослідники ставлять під сумнів історичність цієї легенди, зазначаючи, що Гухіли, ймовірно, не контролювали Чіттор до правління пізнішого володаря Аллати. Найдавніший напис Гухілів, знайдений у Чітторі, датується періодом правління Теджасімхи (середина XIII століття). У ньому фортеця згадується як «Чітракута-махадурга» (Chitrakuta-maha-durga) — «велика фортеця Чіттора».
За наказом Алауддіна Хілджі, між 1251 і 1258 роками, Балбан неодноразово очолював військові походи проти фортеці Читтор, здійснюючи її штурм і облогу, а також атакував фортеці Рантхамбор і БундіAl-Hind the Making of the Indo-Islamic World, p. 230 Al-Hind The Making of the Indo-Islamic World · Volume 1, p. 230 The History of India, as Told by Its Own Historians, p. 370 Tabakat-i-Nasiri, p. 124 .
Облога 1303 року
У 1303 році правитель Делійського султанату Алауддін Хiлджі очолив військо в поході на Чітторгарх, тоді правив гухільський володар Ратнасімха. Алауддін захопив Чіттор після восьмимісячної облоги. За свідченням придворного літописця Аміра Хосрова, після завоювання він наказав винищити 30 000 місцевих індуїстів. У пізніших легендах стверджується, що Алауддін розпочав похід на Чіттор, прагнучи заволодіти прекрасною Падміні, дружиною Ратнасімхи. Проте більшість сучасних істориків відкидає історичність цієї оповіді За легендою, Падміні та інші жінки фортеці вчинили джаугар (масове самоспалення), аби не потрапити до рук завойовників. Історик Кішорі Саран Лал вважає, що після завоювання Чітторгарха Алауддіном джаухар справді міг відбутися, водночас він заперечує історичність легенди про Падміні. Натомість історик Банарсі Прасад Саксена вважає саму розповідь про джаухар у Чітторгарху пізнішою вигадкою, оскільки Амір Хосров не згадує про нього у своїх описах. Водночас Хосров повідомляє про джаухар під час попереднього завоювання Рантхамбору в 1301 році.
Алауддін передав Читторгарх своєму малолітньому синові Хізр-хану (або Хідр-хану), на честь якого фортецю Читтор було перейменовано на «Хізрабад». Оскільки Хізр-хан був ще дитиною, фактичне управління територією було доручено поневоленому придворному на ім’я Малік Шахін.
Рана Хаммір та наступники Правління Хізр-хана у фортеці тривало до 1311 року. Під тиском раджпутів він був змушений передати владу сонігральському вождю Малдеві, який утримував фортецю протягом семи років. Хаммір Сінгх відібрав владу над фортецею у Малдеви, і Чіттор знову почав відновлювати свою колишню велич. До своєї смерті у 1378 році Хаммір перетворив Мевар на досить велику й заможну державу. Заснована ним династія (а також відповідний клан) стала відомою під назвою Сесодія на честь села, де він народився. Його син Рана Кшетра Сінгх, або Рана Кхета, успадкував престол і правив рішуче та авторитетно. Син Рани Кхети, Лакга Сінгх (Лакш'я), який зійшов на престол у 1382 році, також здобув перемогу в низці воєнних кампаній. У 1433 році престол посів його уславлений онук Рана Кумбха. На той час мусульманські правителі Малви та Гуджарату вже набули значної політичної та військової могутності й прагнули підкорити впливову державу Мевар.
Рана Кумбха та клан
У XV столітті, за правління Рани Кумбхи, Мевар пережив новий період піднесення. Рана Кумбха, відомий також як Махарана Кумбхакарна, син Рани Мокала, Рани Мокала, правив Меваром у 1433–1468 роках. Йому приписують значний внесок у зміцнення Мевара та перетворення його на потужну державу, з якою змушені були рахуватися сусіди.
Рана Кумбха спорудив 32 фортеці — частину розгалуженої оборонної системи Мевара, яка загалом налічувала 84 фортеці. Серед них була й фортеця, названа на його честь, — Кумбхалгарх.
Після смерті Рани Кумбхи владу у 1473 році перебрав його молодший син, Рана Раймал. Після смерті Раймала в травні 1509 року правителем Мевара став його молодший син Санграм Сінгх, більш відомий як Рана Санга. Його прихід до влади ознаменував новий етап в історії Мевара
Чітторгарх під керівництвом Рани Санграма Рана Санграм зійшов на престол у 1509 році після тривалої боротьби зі своїми братами Прітхвіраджем і Джаймалом. За його правління Мевар досяг вершини своєї політичної могутності та економічного добробуту. Влада раджпутів за Рана Санграма сягнула небаченого раніше масштабу, створивши передумови для відновлення їхнього впливу в Північній Індії. Він сформував могутню державу, що простягалася від Сатледжа в Пенджабі на півночі до річки Нармада на півдні в Малаві, на заході її території сягали пустелі Тар, а на сході — Бааяни. Після завоювання Малави та прилеглих територій він значно розширив володіння Мевара. У ході своїх військових кампаній Рана Санграм розгромив султана Ібрагіма Лоді в битві при Хатолі та зумів звільнити більшу частину Раджастхану. Водночас він установив контроль над частиною сучасного штату Уттар-Прадеш, зокрема над Чандваром. Частину цих територій він передав своєму союзнику Рао Манік Чанду Чаухану, який згодом підтримав Рану Санграма в битві при Кханві. Пізніше Рана Санграм знову вступив у війну з Ібрагімом Лоді — цього разу в битві при Дхолпурі, де раджпутська конфедерація також здобула перемогу. Після цього Санграм завоював значну частину Малави разом із Чандері та передав ці території своєму васалу Медіні Раї, який зробив Чандері своєю столицею. Рана Санграм також здійснив похід на Гуджарат, виступивши на чолі конфедерації чисельністю близько 50 000 раджпутів, до якої приєдналися троє його союзників. Він пограбував території Гуджарата і переслідував мусульманську армію аж до столиці Ахмадабада. Після успішної кампанії північний Гуджарат було приєднано до його володінь, а управління краєм передано одному з васалів. Унаслідок низки перемог Рана Сангам встановив свою зверхність над Раджастханом, Малавою та значною частиною Гуджарату. Згодом він об'єднав кілька раджпутських держав Північної Індії, маючи намір вигнати Бабура з Індії та відновити індуїстську владу в Делі. Згідно з джерелами, його військо налічувало близько 100 000 раджпутів і було підсилене загонами афганців. Метою походу було вигнання Бабура та подальше приєднання Делі та Агри. Вирішальна битва при Кханві стала боротьбою за панування над Північною Індією між раджпутською конфедерацією та військом Моголів. Однак раджпути зазнали нищівної поразки через перевагу Бабура у військовому командуванні, тактиці та озброєнні. Битва при Кханві мала величезне історичне значення, більше, ніж Паніпатська битва, вона остаточно закріпила могольське панування в Індії та завдала серйозного удару по відродженню політичної могутності раджпутів. Вона також стала одним із ранніх масштабних прикладів ефективного застосування на полі бою гармат, гнотових рушниць, поворотних гармат та мортир.
Після поразки в битві Рану Санграма, який перебував без свідомості, його васали Прітхві Сінгх I з Джайпуру та Малдева Ратхор з Марвара винесли з поля бою. Прийшовши до тями, Рана Санга присягнув не повертатися до Чітторгарха, доки не переможе Бабура та не завоює Делі. Відтоді він також перестав носити традиційний тюрбан, замість нього обмотуючи голову тканиною. Готуючись до нового походу проти Бабура, Рана Санграм був отруєний власними вельможами, які не бажали продовження війни з могольським правителем. Він помер у Калпі в січні 1528 року.
Пізніше його васал Медіні Рай був розбитий Бабуром у битві при Чандері, і Бабур захопив столицю королівства Рай Чандері. Медіні запропонували Шамсабад замість Чандері, оскільки він мав історично важливе значення для завоювання Малави, але Рай відмовився від пропозиції та вирішив померти в бою. Жінки та діти раджпутів вчинили самоспалення, щоб врятувати свою честь від мусульманської армії. Після перемоги Бабур захопив Чандері разом з Малавою, якою правив Рай.
Пост Рана Санграма
Облога 1535 року