Походження та архітектура Тадж-Махалу — сукупність історичних, культурних та мистецьких передумов формування архітектурного образу Тадж-Махалу, а також особливостей його планування, конструкції та декоративного оздоблення. Тадж-Махал — найдосконаліший та найвишуканіший зразок індо-ісламської архітектури. Його походження пов'язане зі зворушливими обставинами створення, а також із культурою та історією ісламської Імперії Великих Моголів, яка панувала на більшій частині Індії. Знічений горем могольський імператор Шах Джахан наказав розпочати будівництво після смерті однієї зі своїх улюблених дружин — Мумтаз-Махал.

Шедевр головного могольського архітектора Ахмада Мамара, він є однією з найвідоміших і найвпізнаваніших споруд у сучасному світі. Хоча великий мармуровий мавзолей з куполом є найвідомішою частиною монумента, Тадж-Махал є великим комплексом споруд та садів, який простягається на Оцінка ЮНЕСКО виключає базар, караван-сарай (Тадж-Гандж) та Сад Місячного Світла (Мехтаб-Баг) із розрахунків площі — загальна площа з урахуванням історичного Тадж-Ганджа становить 26,95 га і включає допоміжні гробниці, гідротехнічну інфраструктуру, невелике містечко Тадж-Гандж на півдні та «сад місячного світла» на північ від річки. Будівництво Тадж-Махала розпочалося в 1632 році н. е. (1041 р. Гіджри) на південному березі річки Ямуна в Агрі і було зрештою завершено до 1648 року н. е. (1058 р. Гіджри). За задумом, дизайн мав стати земним втіленням обителі Мумтаз-Махал у раю.

Мумтаз і Шах Джахан

У 1607 році (1025 р. Гіджри) могольський принц Хуррам (майбутній Шах Джахан) був заручений з Арджуманд Бану Бегум, онукою перського вельможі. Вона стала беззаперечним коханням усього його життя. Вони одружилися через п'ять років, у 1612 році. Після весільних урочистостей Хуррам, «знайшовши її за зовнішнім виглядом та характером обраною серед усіх жінок того часу», дав їй титул Мумтаз-Махал («Прикраса палацу»).Koch, p. 18

У наступні роки Хуррам узяв іще двох дружин, відомих як Акбарабаді-Махал та Кандахарі-Махал, однак, за словами офіційного придворного хроніста Казвіні, стосунки з іншими дружинами «мали трохи більше ніж статус шлюбу. Інтимність, глибока прихильність, увага та прихильність, які Його Величність мав до Обителі Досконалості [Мумтаз], у тисячу разів перевищували те, що він відчував до будь-кого іншого».Qazwini. fol. 233a translated by Begley and Desai (1984), p. 14

Мумтаз померла в Бурханпурі 17 червня 1631 року від ускладнень під час пологів їхньої чотирнадцятої дитини — доньки Ґаухари Бегум.Asher, p. 210 Вона супроводжувала чоловіка під час його військової кампанії на плато Декан. Її тіло було тимчасово поховане в саду Зайнабад на березі річки Тапті у Бурханпурі. Сучасники-придворні хроністи приділили незвичну увагу цій події та скорботі Шаха Джахана через її смерть. Одразу після отримання звістки імператор був невтішний. Його не бачили при дворі протягом тижня, і він навіть розмірковував про зречення престолу та життя як релігійний самітник. Придворний історик Мухаммад Амін Казвіні писав, що до смерті дружини борода імператора мала «не більше десяти чи дванадцяти сивих волосин, які він зазвичай висмикував», але після цього вона посивіла, а згодом стала повністю білоюBegley and Desai, 1989 — translating Qazwini, fol. 232b (refol. 233b), і що незабаром йому знадобилися окуляри, оскільки його зір погіршився від постійного плачу. Оскільки Мумтаз померла у середу, того дня були заборонені всі розваги. Джахан на два роки відмовився від слухання музики, носіння прикрас, розкішного одягу та парфумів. Імператорська родина була настільки занепокоєна, що його шанований дядько написав листа, у якому зазначав: «якщо він і далі піддаватиметься тузі, Мумтаз може подумати про те, щоб залишити радощі Раю та повернутися на землю, це місце страждань — і він також повинен подумати про дітей, яких вона залишила під його опікою». Австрійська дослідниця Ебба Кох порівнює Шаха Джахана з «Меджнуном, втіленням кохання в мусульманському фольклорі, який тікає в пустелю, тужачи за своєю недосяжною Лейлою».

Старша донька Джахана, віддана Джаханара Бегум, поступово вивела його зі стану скорботи та перебрала на себе функції Мумтаз при дворі. Одразу після поховання в Бурханпурі Джахан та імператорський двір зосередили увагу на плануванні й проєктуванні мавзолею та поминального саду в Агрі.

Розташування

Агра XVI—XVII століть Перший могольський сад був створений в Агрі у 1526 році Бабуром, засновником династії. Відтоді сади стали важливими могольськими символами влади, витіснивши домогольські символи, такі як фортеці. Цей зсув ознаменував упровадження нової впорядкованої естетики — мистецького вираження з релігійними та поминальними аспектами, а також метафори здатності Бабура контролювати посушливі індійські рівнини, а отже, і країну в цілому.Koch (1997), p. 143 Бабур відкинув більшу частину місцевої архітектури династії Лоді на протилежному березі та спробував створити нові витвори, натхненні перськими садами та королівськими таборами. За першим із цих садів, Арам-Багом, послідував великий, регулярний та інтегрований комплекс садів і палаців, що простягався більш ніж на кілометр уздовж річки. Високий суцільний кам'яний цоколь обмежував перехід між садами та річкою й створив основу для майбутньої розбудови міста.Petruccioli (2006), pp. 358—359

У наступному столітті на обох берегах Ямуни виросло процвітаюче прибережне місто-сад. Це включало перебудову Акбаром Червоного форту, яка була завершена в 1573 році. На час сходження Джахана на престол населення Агри зросло приблизно до 700 000 осіб і, як писав Абдул Азіз, місто було «дивом епохи — стільки ж центром торгових артерій як суходолом, так і водою, скільки й місцем зустрічі святих, мудреців та вчених з усієї Азії….. справжньою провідною зорею для майстерності, літературного таланту та духовної цінності».Aziz, p. 129Koch, p,23

Агра стала містом, орієнтованим на свою набережну, і розбудовувалася частково на схід, але здебільшого на захід від багатих маєтків, розташованих уздовж берегів. Найкращими ділянками залишалися ті, що мали вихід до річки, і Тадж-Махал був побудований саме в цьому контексті, але унікально — як пов'язаний комплекс на обох берегах річки.

Інтерактивний план Клацніть на зображення для навігації

Комплекс Тадж-Махала можна умовно розділити на п'ять основних частин: «Сад місячного світла» (Мехтаб-Баг) на північ від річки Ямуни. Прибережна тераса, що включає Мавзолей, Мечеть і Гостьовий будинок. Сад Чарбаг із павільйонами. Наубат-хана (Будинок барабанів) на західному та східному боці саду. Західну Наубат-хану перетворено на музей. Джилаухана (переддвір'я), що містить приміщення для служителів гробниці та дві допоміжні гробниці. Тадж-Гандж, який початково був базаром і караван-сараєм (збереглися лише його фрагменти). Головна брама розташована між джилауханою та садом.

Рівні комплексу поступово знижуються сходами від Тадж-Ганджа до річки. Сучасні описи комплексу перераховують його елементи за порядком від річкової тераси до Тадж-Ганджа.Koch, p. 112

Передумови

Могольські гробниці

Зведення могольських гробниць для вшанування померлих було предметом теологічних дискусій, які протягом кількох століть виражалися, зокрема, через архітектуру. Для більшості мусульман духовна сила (баракат) від відвідування місць спочинку (зіярат) тих, хто шанується в ісламі, була силою, за допомогою якої можна було досягти більшої особистої святості. Однак ортодоксальний іслам вважав гробниці проблематичними, оскільки низка хадисів забороняла їхнє будівництво. Як культура, що також намагалася пристосувати, асимілювати та підкорити переважно індуїстське населення, вона зіткнулася з опозицією з боку місцевих традицій, які вважали мертві тіла та споруди над ними нечистими. Для багатьох мусульман під час будівництва Таджа гробниці могли вважатися легітимними за умови, що вони не прагнули пишноти та розглядалися як засіб відображення раю (Джанна) тут, на землі.Koch, pp. 85–88

Припливи та відпливи цих дебатів можна побачити в династійних мавзолеях Моголів, починаючи від гробниці їхнього предка Тимура. Збудований у 1403 році н. е. (810 р. Гіджри), Тимур похований у мавзолеї Гур-Емір у Самарканді під рифленим куполом. У гробниці використано традиційний перський айван як вхід. Збудована в 1528 році н. е. (935 р. Гіджри) гробниця Бабура у Кабулі набагато скромніша за порівнянням, із простим кенотафом під відкритим небом, розташованим у центрі обнесеного муром саду.

Гробниця Хумаюна, закладена в 1562 році н. е., була одним із найпряміших впливів на дизайн Тадж-Махала і стала відповіддю на Гур-Емір: вона запозичила центральний купол, геометричне симетричне планування та входи-айвани, але водночас убирала більш специфічні індійські могольські елементи, такі як чатрі, оздоблення червоним пісковиком та «райський сад» (чарбаг). Гробниця Акбара (бл. 1600 р.) у Сікандрі, Агра, зберігає багато елементів гробниці Хумаюна, але не має купола та повертається до кенотафа під відкритим небом. Ця тема була продовжена в гробниці Ітімад-Уд-Даула (також в Агрі), збудованій між 1622 і 1628 роками за наказом його доньки Нур Джахан. Гробниця Джахангіра в Шахдарі (Лахор), розпочата в 1628 році н. е. (1037 р. Гіджри) — лише за 4 роки до початку будівництва Таджа і також без купола — має форму простого цоколя з мінаретом на кожному кутку.

Райські сади

Концепція райського саду (чарбагу) була принесена з Персії Моголами як форма тимуридського саду. Вони стали першим архітектурним вираженням нової імперії на Індійському субконтиненті та виконували різноманітні функції із глибоким символічним значенням. Символізм цих садів походить з ісламських містичних текстів, що описують рай як сад, наповнений рясними деревами, квітами та рослинами, де вода відіграє ключову роль: у Раю чотири річки беруть початок із центрального джерела або гори. У своїй ідеальній формі вони планувалися як квадрат, розділений на чотири рівні частини. Ці річки часто представлені в чарбагу неглибокими каналами, які розділяють сад, протікаючи до сторін світу. Канали символізують обітницю води, молока, вина та меду. Центр саду, на перетині розділів, має потужне символічне навантаження — саме там в ідеальній формі мав би розташовуватися павільйон, басейн або гробниця. Гробниці попередніх могольських імператорів — Хумаюна, Акбара та Джахангіра — дотримуються цієї схеми. Хрестово-осьовий сад має також незалежні прецеденти в Південній Азії, що датуються V століттям, де королівські сади Сігірії на Шрі-Ланці були розплановані подібним чином.Koch, p. 24

Проте щодо гробниці покійної дружини Джахана, де мавзолей розташований на краю саду, серед науковців точаться дискусії стосовно того, чому не було використано традиційну форму чарбагу. Ебба Кох припускає, що було застосовано варіант чарбагу — світський прибережний сад, поширений в Агрі, але адаптований для релігійних потреб. Такі сади розроблялися Моголами для специфічних умов індійських рівнин, де джерелом води слугували повільні річки, а вода піднімалася з річки за допомогою тваринних пристроїв, відомих як «пур», і зберігалася в цистернах. Лінійна тераса розташовувалася близько до берега річки з низькими приміщеннями під головною будівлею, що виходили на річку. Обидва кінці тераси підкреслювалися вежами. Ця форма була принесена в Агру Бабуром, і до часів Шаха Джахана сади цього типу, як і більш традиційні чарбаги, вишикувалися по обидва береги річки Ямуни. Прибережна тераса була покликана покращити краєвиди Агри для імператорської еліти, яка подорожувала містом та його околицями річкою. Інші науковці пропонують інше пояснення ексцентричного розташування мавзолею. Якщо Сад Місячного Світла на північ від річки Ямуни розглядати як невід'ємну частину комплексу, то мавзолей можна інтерпретувати як такий, що стоїть у центрі саду, розділеного справжньою річкою, а отже, його можна вважати більш відповідним традиції чистого чарбагу.Harkness, p. 63

Мавзолеї