Васи́ль Гаври́лович Мура́тов (1776 — 18.1.1848) — слобідсько-український (1815—1827) і олонецький (1827) губернатор; дійсний статський радник. Відомий був і як перекладач (публікувався під псевдонімами Мртвм і Вельм.

Біографія Народився в родині дворян Владимирської губернії у 1776 році; однак у Московському некрополі зазначено, що помер він у 1848 році на 68 році життя. Здобув домашню освіту, з 9-річного віку був приписаний до кінного лейб-гвардії полку.

У ранній юності робив переклади з німецької мови; у 1792—1793 роках вміщував їх у журналі «Нові Щомісячні Твори». Окремо видав перекладену з французької «Коротку пневматику, з попереднім вступом про філософію загалом» (Санкт-Петербург, 1791) та оригінальну «Новітню дитячу географію» (там само, 1792).

З 1794 року мав звання капітана, служив у легкокінних полках, потім у канцеляріях Зубова та Долгорукова. У 1796 році вийшов у відставку, отримавши цивільний чин колезького асесора. Служив під началом віцеканцлера, потім при Колегії закордонних справ, де був керівником секретної експедиції. Потім був директором міністерської канцелярії. У 1803 році за станом здоров'я вийшов у відставку.

Після звернень до деяких високопосадовців, 26 червня 1809 року Василь Муратов був призначений Слобідсько-Українським віцегубернатором. У 1812 році з губернатором Іваном Івановичем Бахтіним зібрав ополчення та кошти на боротьбу з Наполеоном. 15 травня 1815 року став Слобідсько-Українським губернатором. Активно запроваджував військові поселення, чим заслужив прихильність графа Аракчеєва. У 1819 році брав участь у придушенні повстання військових поселенців у Чугуєві. У 1827 році з власної ініціативи особисто брав участь у допитах винних осіб у справі про заборонені твори, знайдені у студентів та офіцерів у ввіреній йому губернії. Однак розслідування було доручено не йому, а київському губернатору П. Ф. Желтухіну, а пізніше С. С. Стрекалову.

З 15 вересня 1827 року був призначений олонецьким цивільним губернатором, однак із невідомих причин до губернії не прибув і в листопаді 1827 року вийшов у відставку. Останні роки жив у маєтку дружини у селі Спас-Шимохтіно Александровського повіту Владимирської губернії. Василь Гаврилович помер 18 січня 1848 року; похований у Москві в Спасо-Андроніковому монастирі.

Родина Дружина — Анна Миколаївна Гарденіна (пом. 04.04.1855), донька фабриканта Миколи Яковича Гарденіна (1759—1799) від його шлюбу з купецькою донькою Марією Іванівною Голіковою (1764—1839). За словами Топчієва, у період свого губернаторства «ні Муратов, ні його дружина хабарів не брали, але брали їхні наближені, на чолі яких стояла теща, справжня Баба-Яга. Муратов, на нещастя жителів Харківської губернії, довго обіймав губернаторську посаду, користуючись заступництвом Аракчеєва»История города Харькова за 250 лет его существования: XIX и начало XX века. — 1993. — С. 188.. Похована разом із матір'ю при Спаській церкві у селі Спас-Шимохтіно Владимирської губернії. У шлюбі мала трьох синів та трьох дочок: Єлизавета, була одружена з лейб-гвардії поручником Олексієм Михайловичем Мартиновим (1799 — після 1849); їхня донька Анна (1823—1908) була заміжня за князем П. Р. Багратіоном. Гаврило (пом. 1864), гвардії капітан. Надія, була заміжня за штабсротмістром Хлєбниковим. Платон, служив у лейб-гвардії Семенівському полку, капітан. Павло (пом. 1854), штабскапітан. Марія (1820—06.12.1850), відрізнялася дуже хорошим вихованням і освітою, була лагідною та добродушною. Шлюб її з колезьким реєстратором Петром Петровичем Родзянком (1807—1852) не був вдалим. Чоловік вів вкрай аморальне життя, марнував свої статки на коханців і анітрохи не піклувався про долю дружини та доньки. Для того, щоб прикрити свою поведінку, Родзянко всіляко зводив наклеп на свою дружину і намагався втягнути її в якийсь неприпустимий зв'язок. Настільки нещасливе життя позначилося на здоров'ї Марії Василівни: внаслідок депресії, що розвинулася, вона застрелилася. Похована на Байковому кладовищі в Києві. Донька — Євдокія (1839—1909), була заміжня за князем Олександром Івановичем Хілковим (1833—1907).

Примітки

Література