Ганс Йоахім Альберт Літтен (19 червня 1903 — 5 лютого 1938) — німецький адвокат, який у 1929–1932 роках представляв противників нацистів на важливих політичних процесах, захищаючи права робітників у період Веймарської республіки.
Під час одного з процесів 1931 року Літтен викликав Адольфа Гітлера як свідка та протягом трьох годин проводив його перехресний допит. Гітлер був настільки схвильований цим досвідом, що роками потому не дозволяв згадувати ім'я Літтена у своїй присутності. У помсту Літтена заарештували в ніч підпалу Рейхстагу разом з іншими прогресивними адвокатами та лівими діячами. Решту життя Літтен провів у різних концентраційних таборах, зазнаючи катувань і численних допитів. Через п'ять років, після переведення до Дахау, де умови його утримання стали ще гіршими, а будь-який зв'язок із зовнішнім світом було припинено, він наклав на себе руки.
У Німеччині існує низка меморіалів, присвячених Літтену, однак протягом десятиліть після смерті він значною мірою залишався невідомим, оскільки його політичні погляди не вписувалися ні в західну, ні в комуністичну післявоєнну пропаганду. Лише 2011 року історія Літтена була представлена в масовій культурі, коли BBC транслювала телевізійний фільм The Man Who Crossed Hitler, дія якого розгортається в Берліні влітку 1931 року.
Біографія
Родина та ранні роки Літтен народився старшим із трьох синів у заможній родині в Галле. Його батьками були Ірмґард (уроджена Вюст) та Фрідріх (Фріц) Літтен.Cord Brügmann, Unvergessener Anwalt (PDF), Deutscher Anwaltverein, Deutscher Anwaltverlag, лютий 1998, с. 75–81 Фріц народився та виховувався в юдейській родині, але перейшов до лютеранства, щоб зробити кар'єру професора права.Рецензія на книгу Crossing Hitler та інтерв'ю з автором Бенджаміном Геттом Отримано 2 червня 2010 Він був націоналістом-консерватором, служив в армії під час Першої світової війни та був нагороджений Залізним хрестом 1-го та 2-го класів. Він виступав проти післявоєнної Веймарської республіки. Відомий юрист і професор римського та цивільного права, він був деканом юридичного факультету Кенігсберзького університету, а згодом став ректором цього закладу. Він також мав титул таємного радника (Geheimer Justizrat) і був радником прусського уряду. Ірмґард походила з давньої лютеранської родини у Швабії та була дочкою Альберта Вюста, професора Університету Галле-Віттенберг. 1906 року родина залишила Галле та переїхала до Кенігсберга в Пруссії.
Сам Літтен був хрещений як християнин; його хрещеним батьком був Франц фон Ліст. Попри це, в юності він вивчав іврит, обравши його одним із предметів для іспитів Abitur. Від матері Літтен успадкував інтерес до гуманітарних ідей та мистецтва, а також сильне почуття справедливості щодо тих, кому загрожували переслідування, кого утискали або позбавляли прав. Коли батько був на війні, Літтен одного разу взяв їжу з кухні, щоб віддати її жебракові, звернувшись до нього зі словами «пане».Irmgard Litten, Eine Mutter kämpft gegen Hitler, Deutscher Anwaltverlag, Бонн (2000), с. 18, 40, 80–81, 173, 271 Стосунки Літтена з батьком були напруженими,Gerhard Jungfer, «Hans Litten zum 100. Geburtstag» (PDF), BRAK-Mitteilungen (2003), с. 161–163 а його початковий інтерес до юдаїзму був формою бунту: він вважав навернення батька опортуністичним. Літтен зацікавився німецько-юдейською молодіжною групою із соціалістичними та революційними ідеями, до якої вступив разом зі шкільним другом Максом Фюрстом. Водночас іноді він вважав себе християнином. У Дахау Літтен був зареєстрований як юдей і мусив носити на одязі жовту зірку.Документальний фільм про Ганса Літтена BBC Two, Hans Litten vs Adolf Hitler: To Stop A Tyrant (27 серпня 2011). Отримано 4 вересня 2011.
У юності Літтен активно цікавився політичними дебатами. На нього вплинули важливі політичні та соціальні події епохи, зокрема Перша світова війна, антивоєнний мітинг у Берліні 1 травня 1916 року, коли Літтену ще не виповнилося 13 років, Німецька революція 1918–1919 років, а також арешт і вбивство Карла Лібкнехта та Рози Люксембург бійцями фрайкору в січні 1919 року. Існує анекдот зі шкільних років Літтена: коли в класі запитали, чи слід повісити портрет Пауля фон Гінденбурга, переможця битви під Танненбергом 1914 року, Літтен відповів: «Я завжди був за те, щоб його повісити»..
Батько наполіг, щоб Літтен вивчав право. Сам він не цікавився цією професією, записавши у своєму щоденнику: «Коли волові в раю стало нудно, він винайшов юриспруденцію».Carlheinz von Brück, Ein Mann, der Hitler in die Enge trieb, Union-Verlag, Берлін (1975) Він хотів вивчати історію мистецтва,Max Fürst, Gefilte Fisch, Eine Jugend in Königsberg, Мюнхен (1973), с. 250 однак навчання права в Берліні та Мюнхені він проходив дуже серйозно, перебуваючи під впливом тогочасних подій. Каппівський заколот, судовий процес 1924 року проти Адольфа Гітлера та інші події переконали Літтена, що Німеччина вступає в надзвичайно небезпечний період. Його спостереження, що праворадикали отримували в судах поблажливіше ставлення, ніж їхні противники, привело його до рішення стати адвокатом.
Літтен склав іспити 1927 року з відмінними результатами. Йому запропонували прибуткову роботу в Імперському міністерстві юстиції та хорошу посаду в успішній юридичній фірмі. Він відмовився від обох пропозицій, натомість 1928 року відкрив адвокатську контору разом із Людвігом Барбашем, другом, близьким до Комуністичної партії Німеччини (КПН). Політично Літтен був лівим, але незалежним. Він високо цінував свою незалежність і одного разу сказав: «Двоє людей для моєї партії було б уже забагато». У культурному плані Літтен був консервативним, любив класичну музику та поезію, зокрема Райнера Марію Рільке, чиї твори міг цитувати напам'ять. Він був інтернаціоналістом, умів читати англійською та італійською мовами, знав санскрит, а також любив музику Близького Сходу. Він мав фотографічну пам'ять і вважався блискучим інтелектуалом.
Перехресний допит Адольфа Гітлера У травні 1931 року Літтен викликав Адольфа Гітлера для свідчень у процесі в танцювальному палаці «Еден», судовій справі про двох робітників, яких поранили ножами четверо членів СА. Літтен допитував Гітлера протягом трьох годин, виявивши численні суперечності та довівши, що Гітлер закликав СА розпочати систематичну кампанію насильства проти ворогів нацистів. Це було важливо, оскільки для залучення виборців із середнього класу Гітлер намагався постати як звичайний політик і стверджував, що діяльність Нацистської партії є «суто законною»,і що начеб-то вони не підтримують жодного насильства. Літен тоді показав брошури, для активістів, у яких були прямі заклики до насильства проти ворогів партії. Хоча суддя зрештою припинив допит Літтена, не давши Гітлеру зазнати подальшого викриття, газети детально висвітлювали процес, а влітку того ж року Гітлера звинуватили у лжесвідченні. Попри те, що він успішно пережив це розслідування, цей досвід сильно його схвилював.Benjamin Carter Hett, «Hans Litten and the Politics of Criminal Law in the Weimar Republic», у: Markus Dirk Dubber та Lindsay Farmer (ред.), Modern Histories of Crime and Punishment, Stanford University Press (2007)
Захоплення влади нацистами До 1932 року Нацистська партія набирала дедалі більшої сили. Мати та друзі Літтена закликали його залишити Німеччину, але він залишився. Він сказав: «Мільйони робітників не можуть звідси поїхати, тому і я мушу залишитися».Irmgard Litten, Eine Mutter kämpft gegen Hitler, Deutscher Anwaltverlag, Бонн (2000) Ненависть Гітлера до Літтена не зникла, і в ранні години 28 лютого 1933 року, в ніч підпалу Рейхстагу, його підняли з ліжка, заарештували та взяли під «запобіжне ув'язнення».Knut Bergbauer, Sabine Fröhlich та Stephanie Schüler-Springorum, Denkmalsfigur. Biographische Annäherung an Hans Litten 1903–1938, с. 229–230, Wallstein-Verlag, Геттінген (2008) Його колеги Людвіг Барбаш та професор Фелікс Галле також були заарештовані.
Спочатку Літтена без суду відправили до в'язниці Шпандау. Звідти його переводили з одного табору до іншого, попри зусилля матері звільнити його за підтримки юристів та відомих людей з Німеччини й інших країн,Премія Ганса Літтена, Center for Constitutional Rights, офіційний сайт. Отримано 2 червня 2010. зокрема Кліффорда Аллена та «Європейської конференції за права і свободи», учасниками якої були представники кількох країн. Літтена відправили до концентраційного табору Зонненбург, в'язниці Бранденбург-Герден, де його катували разом з анархістом Еріхом Мюзамом. У лютому 1934 року його перевели до табору Moorlager, концентраційного табору Естервеген в Емсланді, а через кілька місяців — до Ліхтенбурга.
Згодом очевидець розповів матері про поводження з Літтеном. На самому початку його так жорстоко побили, що нацисти не дозволили навіть його співкамерникам побачити його. Його катували та змушували до важкої праці. 1933 року він намагався накласти на себе руки, щоб не наражати на небезпеку своїх колишніх клієнтів, але нацисти врятували його, щоб продовжити допити. Спроба самогубства сталася у в'язниці Шпандау після того, як він не витримав катувань, спрямованих на отримання інформації про процес Фельзенек (див. нижче). Після того як він розповів деякі відомості, преса одразу звинуватила його у співучасті у вбивстві члена СА. Тоді Літтен написав листа до Гестапо, заявивши, що докази, отримані таким способом, не відповідають дійсності, і відмовився від своїх показань. Знаючи, що на нього чекає, він після цього намагався позбавити себе життя.
Мати Літтена писала про його поневіряння, розповідаючи, що травми, отримані ним на початку ув'язнення, назавжди підірвали його здоров'я. Одне око та одна нога були пошкоджені й так і не відновилися; щелепа була зламана; було пошкоджено внутрішнє вухо; багато зубів вибито. Вона також розповідала, що, попри доступ до багатьох впливових людей Німеччини того часу, зокрема міністра рейхсверу Вернера фон Бломберга, принца Вільгельма Прусського, рейхсбіскупа Людвіга Мюллера, міністра юстиції Франца Гюртнера і навіть тодішнього державного секретаря Роланда Фрайслера, вона не змогла домогтися звільнення сина.Edith H. Walton, «A Man Who Brought Hitler to Court», рецензія на Beyond Tears Ірмґард Літтен. The New York Times, 6 жовтня 1940. Отримано 4 червня 2010.
Попри травми та страждання, Літтен намагався не втрачати духу. У 1934 році його становище на деякий час трохи покращилося після переведення до Ліхтенбурга. Спочатку там він зазнавав таких самих побоїв, але згодом йому дозволили працювати в палітурній майстерні та бібліотеці. Іноді по неділях він міг слухати музику по радіо. Інші ув'язнені любили та поважали його за знання, внутрішню силу й мужність. Один із в'язнів розповідав про вечірку, дозволену СС, на якій були присутні кілька есесівців. Не боячись їхньої присутності, Літтен декламував слова пісні, яка багато для нього означала в юності, — «Думки вільні» (нім. Die Gedanken sind frei). За словами в'язня, очевидно, есесівці не зрозуміли значення цих слів.
Дахау та смерть Влітку 1937 року Літтена на місяць відправили до Бухенвальда, після чого остаточно перевели до Дахау. Він прибув 16 жовтня 1937 року і був поміщений до юдейського барака. Юдейських в'язнів ізолювали від інших, оскільки юдеї в інших країнах на той час поширювали похмурі новини про Дахау. В останньому листі до родини, написаному в листопаді 1937 року, Літтен описував ситуацію та додавав, що юдейських в'язнів незабаром буде позбавлено права на листування на невизначений термін. Усі листи від юдейських в'язнів Дахау після цього припинилися.