Гастон III де Фуа (Gastón III de Foix), також відомий як Гастон Феб (Gaston Phoebus; 30 квітня 1331 — 1 серпня 1391) — французький аристократ, 11-й граф де Фуа та віконт де Беарн (1343—1391). Офіційно він носив титул Гастон III де Фуа та Гастон X де Беарн.

Він був сином Гастона II де Фуа та Елеонори Комінзької. Окрім Фуа та Беарна, він мав інші володіння, такі як Бігор, Марсан, Олорон, Брюльєс, Габарре та Лотрек, а також був лордом Андорри та Донайзана.

Біографія Гастон народився 1331 року або в Ортезі, або в Фуа. Беарн перейшов до графства Фуа у 1290 році. Після смерті батька в Севільї в 1343 році, коли він брав участь разом зі своїм братом Роже Бернаром в облозі Альхесіраса, Гастон успадкував у віці дванадцяти років у всіх титулах, а його мати, Леонор, стала регенткою до його повноліття. Його мати подорожувала з ним по всіх його володіннях, змушуючи лордів виплачувати йому шану, щоб забезпечити та зберегти спадщину його попередника.

З огляду на географічне положення своїх володінь, Гастон одночасно був васалом герцога Гасконського та короля Англії Едуарда III від віконства Беарн, а також васалом короля Франції Філіпа VI Валуа від графства Фуа. Незважаючи на те, що обидва суверени прагнули залучити його до своєї сторони, Гастону вдалося залишатися досить нейтральним.

Гастон Феб провів все своє життя на війні. Він розпочав свою військову кар'ру у битві проти англійців у 1345 році; брав участь у експедиції в Кале в 1347 році. Граф Гастон III Феб сплачував шану королю за своє власне графство, але з 1347 року відмовився сплачувати шану за Беарн, який він мав намір зробити незалежною вотчиною і який він зберіг за Божою милістю та своїм мечем. Його столиця знаходилася у фортеці По. Коли спалахнула Столітня війна, йому вдалося не втягнутися у конфлікт зі своїми вотчинами.

У 1349 році він одружився з Агнес Наваррською, дочкою королеви Наварри Жанни II та Філіпа д'Евре, графа Евре. Агнесу було відкинуто невдовзі після весілля, і вона повернулася до двору свого брата Карла II Наваррського (1332—1387), графа Евре та короля Наварри.

Дім Беарн-Фуа був втягнутий у тривалу ворожнечу з родиною Арманьяк. Коли французький король Жуан II Добрий став на бік арманьяків, Гастон відмовився висловити свою повагу за Беарна королю, який наказав заарештувати його (липень 1356 року), а потім звільнити після поразки французів під Пуатьє (19 вересня 1356 року).

Потім, у 1356 році, він вирушив до Пруссії, де протягом двох років воював на боці Тевтонського орденоа під керівництвом капітана Жана III Грайї, проти «ідолопоклонницьких» слов'ян.

Він повернувся до Франції в 1358 році, коли розгорілося селянське повстання під назвою Жакерія. Він надіслав допомогу до Мо, де повсталі селяни обложили фортецю, де зупинився французький дофін.

Потім він розпочав війну проти графа Арманьяка. У січні 1360 року граф Арманьяк та його зять, Жан де Пуатьє, герцог Беррійський, вторглися до Фуа. Хоча перемир'я було укладено в липні того ж року, бої відновилися, поки Гастон за допомогою найманців не здобув рішучої перемоги в битві при Лонаку (5 грудня 1362 року). Він захопив своїх головних суперників, серед яких був Жан де Беррі, якого звільнили лише за сплату великої суми у квітні 1365 року. Завдяки цьому він накопичив величезний статок у 600 000 флоринів. Ці гроші зберігалися у вежі Монкаде в Ортезі, де Феб створив галерею портретів та військових трофеїв на честь цієї перемоги.

Граф Арманьяк у 1372 році зробив невдалу спробу захопити Беарн.

У 1373 році Жан, герцог Беррійський, був призначений генерал-лейтенантом Лангедока, незважаючи на сильний опір Гастона. Неефективне управління герцога Беррійського закінчилося його звільненням та призначенням на цю посаду Гастона III у травні 1380 року. Але коли на французький престол зійшов Карл VI, він відновив герцога Беррійського на його посаді (19 листопада 1380 року), хоча фактично Гастон зберіг свої повноваження на місцях. міні| Жан Фруасар і Еспан де Ліон у подорожі; Гастон Феб приймає їх. У 1380-х роках французький хроніст Жан Фруассар відвідав графство Фуа. Він описав пишноту двору Ортеза за правління Гастона Феба у другій половині XIV століття. Гастон зокрема говорив про три «особливі насолоди» свого життя, такі як «зброя, кохання та полювання»; він написав важливий трактат про останнє під назвою «Livre de chasse».

Гастон Фебус помер 1 серпня 1391 року в Л'Опіталь-д'Оріон, поблизу Советера. Він помер після того, як зупинився на обід після полювання у спекотний день. Кажуть, що коли він опустив руки в миску з холодною водою, щоб помити їх, у нього стався інсульт. Його останніми словами були: «Я помираю, слава Богу».

Оскільки Гастон помер, не залишивши законного спадкоємця, всі його володіння перейшли до французької корони, але його сюзерен, король Карл VI, негайно передав їх віконту Матьє Кастельбону, троюрідному брату Гастона. Це забезпечило князівську автономію земель навколо Фуа та Беарна ще на 200 років, поки їхній останній правитель, Генріх Бурбон, не зійшов на французький престол як Генріх IV у 1589 році та таким чином возз'єднав свої землі з короною.

Книга полювання Гастон був одним із найвидатніших мисливців свого часу, і він присвятив себе цій діяльності все своє життя. Насправді, він помер, миючи руки після повернення з полювання на ведмедя. Його «Livre de chasse» («Книга полювання») була написана між 1387 і 1388 роками. Він присвятив її Філіпу Сміливому, герцогу Бургундському. У книзі описано різні етапи полювання на різних тварин, а також їхню поведінку, дано поради небагатим, як насолоджуватися цим проведенням часу, не розоряючись, і навіть висловлено співчуття до селянина-браконьєра, оскільки він також має мисливський інстинкт. Це класичний трактат про середньовічне полювання, який примітний рукописом, що містить вишукані мініатюри, які ілюструють полювання.

Йому також приписують «Книгу молитов» та текст традиційної пісні «Se canta», яка зараз вважається неофіційним гімном Окситанії.

Шлюб і нащадки У 1349 році він одружився з Агнес Наваррською (1334—1396), дочкою королеви Жанни II Наваррської та Філіпа де Евре, яка померла у 1396 році. Від неї у нього народився син на ім'я Гастон, який одружився з Беатріс Арманьякською (1362—1410), дочкою Жана II Арманьякського.

Жан Фруассар розповідає, що його єдиний законний син Гастон зрадив його. Він намагався отруїти батька порошком, який отримав від короля Карла II Наваррського. Гастона заарештували та ув'язнили. Пізніше, 4 січня 1382 року, Гастон був випадково зарізаний до смерті своїм батьком під час сварки. Після смерті Гастона у Гастона Феба не залишилося законного спадкоємця.

Зі своєю наложницею Катериною де Рабат у нього було четверо дітей:

Гарсія де Беарн, віконт Оссау, одружений з Аною де Лаведан; Перанудет де Беарн, ймовірно, помер молодим; Бернар де Беарн, перший граф Медіначелі; Жан де Беарн, барон Беорлегі.

У 1393 році на маскараді, влаштованому в Парижі королевою Франції Ізабеллою Баварською, один з чотирьох незаконнонароджених синів Гастона Феба, Жан де Фуа, згорів живцем, коли його костюм загорівся від смолоскипа. Тоді також загинули ще кілька учасників балу. Цей маскарад згодом став відомим як «Бал охоплених полум'ям».

Примітки

Література

Febus Avant! Music at the Court of Gaston Febus, Count of Foix and Bearn (1331—1391); Huelgas Ensemble, Paul Van Nevel; Sony, 1992.

Посилання

Історія Гастона III де Фуа-Беарн Гастон Фебус в історії Беарна