Гістіея () — у давньогрецькій міфології німфа-епонім і легендарна засновниця давньогрецького міста на півночі Евбеї. За переказами, вона була дочкою царя Гіріея, а отже, онучкою Посейдона і сестрою мисливця Оріона.

Стародавнє місто Гістіея розташовувалося у стратегічно важливому та родючому місці у . Гомер у «Каталозі кораблів» в «Іліаді» називає його епітетом «багате на виноград» (). Поліс карбував монети із зображенням німфи, увінчаної вінком з виноградного листя та грон; на реверсі вона зображувалась сидячою на кормі галери із корабельним штандартом («стиліс»), як провідниця й покровителька міського флоту.

Міфологія Гістіея, за давньою традицією, була дочкою Гіріея, царя у Беотії; деякі джерела називають її матір'ю наяду Клонію, хоча відомості про родину різняться. Вважалося, що місто Гістіея на півночі Евбеї отримало свою назву саме від неї. Через батька вона була сестрою , Ніктея та мисливця Оріона.

Сам Гіріей вважався сином Посейдона і плеяди . Окрема традиція, зафіксована Павсанієм, пов'язує його зі скарбницею, збудованою для нього Агамедом і Трофонієм; цей переказ належить передусім до міфології Гіріея та беотійської Гірії, а не самої Гістіеї.

Сусіднє місто Орей, об'єднане з Гістіеєю внаслідок синойкізму 445 року до н. е., за переказом, отримало назву від Оріона, який виріс у ньому. На цій підставі припустив, що Гіріей — батько Гістіеї у стандартній генеалогії — міг спочатку бути тотожним самому Оріону, а отже дві сусідні місцеві легенди про заснування (Гістіеї та Орея) можуть відображати одного й того ж місцевого героя, шанованого під двома іменами. Це припущення суперечить поширенішій традиції, зафіксованій Аполлодором та Гігіном, за якою Оріон є сином Гіріея, тобто братом Гістіеї.

Нумізматичні зображення Іконографія німфи відома лише з її зображень на монетах Гістіеї — жодного античного літературного опису не збереглося. Місто карбувало монети зі своєю епонімною німфою протягом кількох окремих періодів загальною тривалістю приблизно два століття.

Ранні випуски. Найдавніші монети, які з певністю можна віднести до Гістіеї, карбували за півстоліття до Александра Македонського (369—336 роки до н. е.). Символіка винограду, що й дала місту гомерівський епітет πολυστάφυλος, посідає чільне місце на гістіейських монетах.

Період 313—265 років до н. е. Після проголошення незалежності Евбеї 313 року до н. е. з'явився ще один, порівняно нетривалий випуск, що запровадив тип, згодом канонічний для міста: на аверсі — голова менади (німфи Гістіеї) у виноградному вінку, з волоссям, перев'язаним «сфендоною» (пов'язкою, від ); на реверсі — обрамлена легендою ΙΣΤΙΑΙΕΩΝ німфа сидить на кормі галери із «стилісом» (окремий декоративний штандарт, встановлений на кормі корабля, фінікійського походження, який заміняв зображення божества). Попередні дослідники, зокрема та , хибно тлумачили цю сцену, приймаючи «афластон» (вигнуту кормову прикрасу корабля) за напнуте вітрило й розміщуючи німфу біля носа, а не корми судна.

Добре задокументований зразок цього типу з колекції BCD важить 2,42 г і показує волосся німфи, викладене дрібними локонами, а також сережку й намисто; на реверсі — контрольна монограма з літер Α і Μ.

Відновлення за Антигона Гоната (265—197 роки до н. е.). Автономне карбування Гістіеї для цього періоду не засвідчене.

Пізній випуск (197—146 роки до н. е.). Після проголошення Фламініном волі еллінам у 196 році до н. е. Гістіея — разом із Каристом, Халкідою та Еретрією — відновила масштабне карбування. Ці пізні тетроболи, часто недбало відкарбовані, важили приблизно від 28 до 39 гранів (бл. 1,8–2,5 г), а велика кількість контрольних монограм свідчить про тривалий період випуску. Стилістично вони є спрощеними копіями якіснішого карбування 313—265 років до н. е. Жодних свідчень про евбейське карбування між 146 роком до н. е. та імператорським періодом не збереглося.

Гед зауважив, що ці пізні гістіейські тетроболи мають ту саму вагову норму й тип аверсу, що й сучасні їм дрібні срібні монети, карбовані в Македонії, випуск яких так само припинився близько 146 року до н. е. В античності монети цього типу мали загальну назву «гістіаїка» ( або [ἀργύριον] Ἱστιαϊκόν; «гістіейське [срібло]»), засвідчену в делоському описі майна Демареса (бл. 185—180 років до н. е.).

Сучасні підробки

Через великий обсяг початкового карбування та неоднорідний, спрощений стиль пізнього випуску (197—146 роки до н. е.), гістіейські тетроболи стали частим об'єктом сучасного підроблення. Добре задокументована група підробок, відома серед колекціонерів під неформальною назвою «Wild Hair» («дике волосся»), поширюється з кінця 1990-х років.

За словами нумізмата й колекціонера Баррі Мерфі, а також його колеги болгарського нумізмата Іллі Прокопова, ці підробки з'явилися на ринку лише за кілька тижнів після окремого, не пов'язаного з ними випадку 1999 року — нью-йоркського скарбу фальшивих монет Аполлонії Понтійської, — і були виготовлені тими самими фальшивомонетниками з Болгарії. Мерфі виділив кілька діагностичних ознак, що відрізняють цю групу від справжніх випусків: зачіска на аверсі з пасмами, які «спрямовані… догори», та незвично великі, схожі на краплі елементи замість грон винограду у вінку — трактування, не властиве справжнім штемпелям, — а також грубо виконаний реверс. На підробках легенда AIEΩΝ незмінно розташована позаду німфи, а ΙΣΤΙ — біля її ніг; борт галери прикрашено зображенням крила, проте на цих монетах постійно відсутні контрольні монограми чи символи під кормою (тризуб), характерні для справжніх штемпелів цього випуску.

Додатковою відмінністю є вага: якщо справжні гістіейські тетроболи елліністичного періоду загалом важать приблизно 1,8–2,5 г, навіть у своїх найнедбаліше відкарбованих пізніх випусках, то зразки групи «Wild Hair», задокументовані Мерфі, зазвичай помітно легші — переважно в межах приблизно 1,3–1,9 г.

Примітки

Бібліографія

Першоджерела

Дослідження

Посилання та нумізматичні джерела