Кордовський халіфат (, , ) — держава на Піренейському півострові, що існувала між 929 та 1031 роками.
Кордовський халіфат було засновано 929 року, коли Абд ар-Рахман III прийняв титул халіфа. Столицею халіфату було місто Кордова. Після 1031 року халіфат розколовся на кілька еміратів, найзначнішим з яких був Гранадський емірат, яким мусульманські володарі керували до 1492 року.
Історія
Період розквіту Кордовського халіфату припадає на X ст. Абд ар-Рахман III не лише об'єднав Аль-Андалус, але й узяв під свій контроль християнські королівства на півночі Піренейського півострова. Абд-ар-Рахман III також зупинив просування у Марокко та на Піренеях Фатімідів. У цей період посилилися дипломатичні стосунки з північноафриканськими племенами, північноіберійськими християнськими королівствами, з Францією, Німеччиною та Константинополем. Після смерті Абд-ар-Рахмана III 961 року халіфом став його син, 47-річний Аль-Хакам II, який продовжив політику свого батька.
Смерть Аль-Хакама II 976 року стала початком кінця Кордовського халіфату. Перед своєю смертю Аль-Хакам II зробив офіційним спадкоємцем свого 14-річного сина Гішама II (976—1008). Насправді замість Гішама II державою керував радник Аль-Хакама ібн-Абі Амір.
Титул халіфа став символічним. У халіфаті розпочалися заворушення, з'явилося багато нелегітимних претендентів на престол. Останнім халіфом був Гішам III (1027—1031). Остаточно халіфат розпався на незалежні мусульманські держави (тайфи) 1031 року
Устрій Загалом зберігається державний апарат Кордовського емірату. Разом з тим проваджується посада хаджиба, що став другою особою в державі після халіфа.
Абд ар-Рахман III активно залучає на державну службу берберів-зената, мувалладів, християн, жидів та сакалібу (слов'ян). Останніми керував таїфа-сакаліба. За перших халіфів сакаліба, що зробили кар'єру в період правління певного халіфа, були його особистими вільновідпущениками і не могли передати посаду у спадок. За нього відбувається стрімке піднесення берберського роду ал-Мусхафі.
Під час правління Амірідів було скасовано 5 прикордонних округів (кувар муджаннада), які було поділено на звичайні провінції
Суспільство На вершині зберігав повний вплив східноарабський прошарок, що міцно зберігав позиції державної еліти, його представники продовжували обіймати вищі державні та військові посади. Зміни відбулися за панування Амірідів (981-1008). Хаджиб слабовільного халіфа Хішама II, ал-Мансур (пом. 1002), що прийшов до влади за підтримки східноарабських мавалі, незадоволених посиленням берберської таїфа, зважився встановити в країні єдиновладдя. Для цього хаджібу довелося усунути колишню еліту, арабів та їхніх клієнтів, замінивши її новою елітою в особі своїх мавалі. Спочатку клієнтами ал-Мансура виступили сакаліба, а потім – бербери Магрібаперш за все, санхаджа.
Слов'яни у халіфаті Важливим фактом є те, що високі державні посади в Кордовському халіфаті займали ас-сакаліба, слов'яни, вихідці зі слов'янських земель і, зокрема, із земель сучасної України, які служили в арміях або були продані в неволю в Ромейській імперії і які переходили на бік арабів-мусульман, часто при цьому приймаючи іслам.
Військо З часом еміратське військо було замінено на магрибських найманців.
Див. також Бадахоська тайфа
Джерела Ирмияева Т. Ю. История мусульманского мира от Халифата до Блистательной Порты Мишин Д. Е. Сакалиба (славяне) в исламском мире в раннее средневековье. М., 2002