«Генера́л» — комедійно-сатирична п'єса авторства Івана Багряного, написана ним протягом 1942-44 рр. та вперше видана у 1948 році. Авторською особливістю п'єси є те, що тут відсутній список дійових осіб, а сам текст розділено не окремими діями, а розділами.

Історія написання та публікацій Згідно з прикінцевою датою в першому виданні, п'єсу написано протягом 1942—1944 рр. Перше видання побачило світ окремою публікацією в 1948 р. у ной-ульмському видавництві «Україна». У 2023 році текст п'єси вміщено до збірки творів Івана Багряного серії «КУБ» видавництва «Апріорі».

Сюжет Текст п'єси починається з титру, що автору приснився сон, де на вулиці 2041 рік і він у вже вільному Києві зайшов до театру дивитися п'єсу з циклу «Наше фантастичне минуле», в якій автор впізнавав свою епоху. Отож він вирішив подати опис побаченого твору.

Пролог П'єса розпочинається символічною та драматичною сценою, де дівчина прощається з матір'ю свого нареченого. Дівчину забирають у танкісти, і вона просить благословення не на шлюб, а на похід у солдати, Мати жахається і відмовляється благословляти дівчину на вірну смерть, натомість гірко оплакуючи розтерзаний по Сибірах та Соловках народ. Сцена супроводжується переробленою піснею «Засвистали козаченьки».

Розділ перший На млині сидять юнак Сашко та збожеволілий чоловік Данило. Сашко читає книгу «Пригоди бравого вояка Швейка», час від часу перериваючись на спостереження канонади вибухів та відступу радянських військ, які вже п'яту добу невпинно тікають, здаючи, за дотепом Сашка, норматив на значок «готов к труду і оборонє». Данило починає марити та бити мішки з борошном, уявляючи, що допитує свого ката — слідчого Попова. Сашко з нудьги підігрує йому, влаштовуючи імпровізований «трибунал» над мішком. Згодом до млина прибігають перелякані радянські військовики, які опинилися в оточенні: генерал Попов та два лейтенанти. Побачивши божевільного Данила, генерал помічає свою дивовижну зовнішню схожість із ним. Щоб врятуватися від німців, генерал Попов змушує Данила віддати йому свій цивільний одяг, підкидає йому свою генеральську форму, забирає документи Данила й тікає разом з підлеглими. Сашко, побачивши це, одягає Данила в генеральську форму з орденами, сам перевдягається у знайдену в кущах форму старшого лейтенанта і починає грати роль ад'ютанта при божевільному «генералі». До них прибігають двоє відсталих червоноармійців, які сприймають Данила та Сашка за справжнє командування та намагаються врятувати з оточення «генерала», якого шукає цілий фронт.

Розділ другий Голова сільради Хамула лютує в селі, проводячи примусову евакуацію. Особливо він розшукує Данила, адже знає, що той сидів по таборах за самостійну Україну, отже не можна його лишати, треба обов'язково евакуювати разом з радянською владою. Він приходить на подвір'я до старої матері Данила, Ганни Лендерихи, та погрожує зброєю, вимагаючи сказати, де її син. Мати Данила сама не знає, де він, лише запитує в Хамули, чи не соромно йому так знущатися з неї, адже вона пам'ятає, як він ще малим грався з її дітьми на цьому подвір'ї, а сама вона наймитувала в його батьків. У цей час вулицею крадуться перевдягнений у Данилове цивільне генерал Попов та двоє його супутників (один з яких для конспірації одягнений у жіночу спідницю). Люди Хамули затримують їх. Оскільки Попов має при собі документи божевільного Данила Лендера, Хамула радіє, що нарешті його спіймав і разом із заарештованими йде від подвір'я Лендерихи. Мати дивиться їм у спину і розуміє, що це не її син. Проте вона продовжує переживати за нього, чи раптом його не вбили, адже ніяк інакше не може пояснити наявність його документів у сторонньої людини.

Розділ третій Дія відбувається у покинутому приміщенні, де Сашко встановив табличку «штаб командувача окремої орденоносної Н-ської дивізії військ НКВС». Данило, одягнений у генеральську форму, знесилено спить у кріслі. Сашко у формі майора через лейтенанта, який мріє про орден, починає віддавати накази: ловити всіх, хто відступає, незважаючи на звання, навіть генералів, і кидати їх у льох. Через якийсь час до їхнього штабу лейтенант заводить трьох заарештованих чоловіків, один із яких — генерал, що стверджує, ніби особисто знайомий з генералом Поповим. Він намагається пояснити Данилу (сприймаючи того за Попова), що цей арешт — помилка, але Данило реагує байдуже. Слово бере Сашко й звинувачує генерала в дезертирстві, а одного з чоловіків, що зайшли з ним, змушує писати свідчення. Після цього Сашко наказує вивести всіх трьох та оголосити всім затриманим, які вже у льоху, що їх буде розстріляно. Згодом Сашко наказує привести всіх заарештованих начальників і оголошує їм амністію в обмін на те, що їх буде знову зараховано до армії під керівництвом генерала, і вони доведуть свою відданість на фронті (про себе Сашко міркує, що вони з Данилом зберуть велику армію та підуть нею визволяти Київ, де встановлять потім свою українську державу). Усі радіють помилуванню та випивають. Раптом до штабу заходить танкістка Оксана, яка впізнає Сашка й Данила та здивовано називає їхні справжні імена. Усі присутні раптом усвідомлюють, що весь цей час це була афера, аж тут зненацька забігає солдат і кричить про німецький бомбовий авіаналіт прямо на штаб, усі в паніці тікають.

Розділ четвертий Сцена відбувається в сільській хаті, яку перетворили на польовий лазарет. Данило лежить поранений на ліжку із забинтованою головою. Коли він приходить до тями, то спочатку не розуміє, де знаходиться, і думає, що слідчий Попов остаточно звів його з розуму та запроторив до божевільні на Сабурову дачу. До хати заходить Сашко, який радісно вітає Данила як справжнього генерала, а себе називає його ад'ютантом. Данило вважає це маренням, але Сашко переконує його і розповідає, як вони помінялися ролями зі слідчим Поповим та як вони зібрали цілу «армію» з дезертирів. Проте їхню армію розбомбило (саме тоді Данило й отримав поранення), і тепер їх залишилося лише троє: Сашко, Данило та танкістка Оксана, яка пішла заводити танк. Сашко радіє, що дядько Данило вилікувався від божевілля і тепер при тямі. Згодом у дверях з'являється медсестра, яка дивується, що «генерал» ще живий, та зі сльозами зізнається, що боїться евакуюватися на Урал. Данило жаліє її, виписує на бланку офіційний документ про «демобілізацію» і відпускає до матері. У цей час забігає стривожена Оксана, яка теж не йме віри, що Данило живий. Далі вона розповідає, що ті, хто врятувалися від Сашка й Данила, на найближчому відтинку фронту повідомили про «диверсійну групу, що становить зародок неопетлюрівської армії», і радянське командування вирішило відправити на їх знищення всі сили. Данило, Сашко та Оксана беруть зброю та вирушають до Оксаниного танка «Летючий Голяндець».

Розділ останній Події переносяться на згарище хати матері Данила. Колишній голова сільради Хамула тепер став начальником німецької поліції, а колишній радянський генерал Попов став жандармом. Вони глузують із матері Данила, яка збирає горох на руїнах і розшукує сина. Поліцаї зганяють усіх людей, і перекладач зачитує їм повідомлення німецької влади, у якому українців оголошують «нижчою расою», яка повинна беззаперечно працювати на Нову Європу на знак вдячності за звільнення. Зненацька на подвір'я вривається танк. З нього вистрибують озброєні Сашко, Данило та Оксана, вони роззброюють Хамулу й Попова та запитують, де Данилова мати. У цей момент прибігають налякані дівчата з жахливою звісткою: німці влаштували розправу і повісили матір Данила та йдуть сюди. Приголомшений Данило разом з Оксаною та Сашком сідають у танк, Хамулі та Попову наказують бігти перед ними, а потім розстрілюють. П'єса закінчується словами: «Ми від'їжджаємо… вперед… в історію… Але ми ще повернемось! Як буря, що все змітає на своєму шляху… Ми йдемо, щоб формувати незліченну армію, мамо!»

Персонажі

Основні Сашко Прохода — син своєї епохи. За віком хлопчисько, за досвідом дід. Турист Колими, Печори, Казахстану і всіх закутків «країни соціалізму». Син розкуркулених та знищених батьків;

Данило Лендер — чоловік 1905 р.н., колишній учитель, а тепер божевільний внаслідок катувань на допитах ГПУ та НКВС;

Оксана Галаган — наречена Данила, колишня трактористка, яка тепер керує танком під назвою «Летючий Голяндець»;

Другорядні

Генерал-майор Попов А. — колишній слідчий Данила;

Хамула — голова села, пізніше начальник німецької поліції;

Ландериха — мати Данила Лендера;

Генерал Сльозкин — старий знайомий генерала Попова;

Трактористка Гануся;

Селянин Чичай;

Медсестра.

Відгуки

Володимир Державин у своїй публікації «Три роки літературного життя на еміграції (1945—1947)» характеризуючи творчість Івана Багряного, окремо дає відгук, щодо його трьох п'єс, у тому числі й п'єси «Генерал»: «Пізніші драматичні та напівдраматичні твори І. Багряного („Генерал“, „Розгром“, „Morituri“) визначаються типовими для цілої — не самої лише української — під'яремно-соціялістичної літератури 30-тих років кількісним надміром і якісною нерозбірливістю образів, екстрадною реторикою, плякатною ефектовністю, газетною публіцистичністю, елементарністю емоцій, зумисною вульгарністю вислову — „свідомим гробіянізмом“, за слушним вироком компетентної літературної критики.Володимир Державин. Три роки літературного життя на еміграції (1945—1947). Мюнхен: Видавництво „Академія“, 1948. 30 стор.»

Посилання

П'єса «Генерал» видання 1948 року на сайті Diasporiana.

Примітки