Van Amersfoort Racing (скорочено VAR) — нідерландська автогоночна команда. Колектив змагається у серіях Формули-2 FIA, Формули-3 FIA, Європейської Регіональної Формули та Італійської Формули-4.
За команду у свій час виступали десять пілотів Формули-1, а саме Йос Ферстаппен, Крістіян Альберс, Кевін Магнуссен, Гідо ван дер Гарде, Макс Ферстаппен, Шарль Леклер, Мік Шумахер, Ліам Ловсон, Олівер Берман та Франко Колапінто.
Історія
Перші кроки (1975—1996) Команду заснував у 1975 році Фрітс ван Амерсфорт. Колектив змагався у таких турнірах, як Формула-Опель-Лотус Бенілюксу, Євросерія Опель-Лотус та нідерландська Формула-Форд. У 1989 році команда здобула свій перший вагомий успіх, вигравши Чемпіонат Нідерландів Формули-Форд 1600 разом із Марселем Альберсом. У 1992 році вони вибороли перемогу в серії Формули-Опель-Лотус Бенілюксу із Йосом Ферстаппеном.
Чемпіонат Німеччини Формули-3 (1997—2002) У 1997 році команда придбала свій перший болід Формули-3 для участі в разом із пілотом Басом Лейндерсом. За сезон колектив здобув три подіуми, а Лейндерс завершив чемпіонат на сьомому місці. Наступного року команда розширилася до двох машин, продовживши співпрацю з Лейндерсом і підписавши Крістіяна Альберса. Загалом гонщики виграли 9 із 20 гонок сезону, а Лейндерс виборов для команди перший титул у Формулі-3.
У 1999 році за команду виступали Томас Муч, Етьєн ван дер Лінде та Джекі ван дер Енде. Єдиним пілотом, якому вдалося піднятися на подіум, став Муч. Наступного сезону колектив знову повністю оновив склад гонщиків, залучивши Тома ван Бавела та Єруна Блекемолена.
У 2001 році команда не мала стабільного складу пілотів. Цей сезон став першим в історії колективу, коли жоден із його гонщиків (Марк Кальдонацці, Андре Фіб'є, Аллан Сімонсен та Марко дю По) не здобув жодного місця наподіумі. Така ж ситуація повторилася і у 2002 році..
Формула-Рено Нідерландів (2003—2005) Після об'єднання німецького та французького чемпіонатів Формули-3 у у 2003 році команда вирішила перейти до . Юніор Страус та Гідо ван дер Гарде завершили той сезон на другому та четвертому місцях, здобувши шість і сім подіумів відповідно. На наступний сезон команда уклала угоди з Карло ван Дамом та Ренґером ван дер Занде, які посіли п'яте та сьоме місця у підсумковому заліку. У заключному сезоні серії колектив знову залучив ван дер Занде, а також підписав Рекардо Брейнса Чхве та Домініка Мюрманса. Цей рік став для команди найуспішнішим у даному чемпіонаті, адже ван дер Занде здобув чемпіонський титул серед пілотів, а Брейнс Чхве посів третє місце в особистому заліку. Водночас сама команда виборола титул і в командному заліку.
Повернення до німецької Формули-3 (2006—2012) У 2006 році команда Van Amersfoort Racing повноцінно повернулася до , продовживши співпрацю з Брейнсом Чхве та Мюрмансом. Брейнс Чхве здобув свій перший подіум у Формулі-3 на фінальному етапі серії в Ошерслебені. Після об'єднання нідерландського чемпіонату Формули-Рено з команда приєдналася до новоствореної серії з Деннісом Свартом та Ґвендолін Герцберґер, які здобували очки лише епізодично.
У 2007 році Брейнс Чхве продовжив виступати за колектив, тоді як Мюрманса замінив Карло ван Дам. Нідерландський гонщик домінував протягом сезону та здобув одинадцять перемог, виборовши для команди перший особистий титул у Формулі-3 з часів Баса Лейндерса. Разом із двома тріумфами Брейнса Чхве пілоти колективу виграли 13 із 18 гонок сезону. У північноєвропейській Формулі-Рено команда зберегла у складі Сварта, до якого приєднався Стеф Дюссельдорп. Попри пропуск трьох заключних етапів сезону, Дюссельдорп зумів випередити за набраними очками свого більш досвідченого напарника.
У 2008 році до складу команди приєдналися Рагель Фрай та Лоренс Вантор. Протягом сезону Вантор здобув дві перемоги та ще шість разів піднімався на подіум. Крім того, колектив розширив свою програму для участі в серії Формули-Мастерс ADAC 2008 року разом із гонщицею Еммою Кіміляйнен. Вона здобула один подіум і завершила сезон у першій десятці особистого заліку. На кількох етапах за команду також виступав Кевін Магнуссен, здобувши команді ще два подіуми. Дюссельдорп продовжив виступати за колектив у північноєвропейській Формулі-Рено, де його новим напарником став Найджел Мелкер. У цьому чемпіонаті Дюссельдорп виборов для команди її першу перемогу.
У 2009 році Вантор залишився у складі команди, а його напарником став Дюссельдорп, який перейшов із північноєвропейської Формули-Рено. Колектив повторив успіх 2007 року, здобувши одинадцять перемог і чемпіонський титул зусиллями Вантора, а також ще дві перемоги завдяки Дюссельдорпу. У серії Формули-Мастерс ADAC команда, як і у 2008 році, була представлена одним основним пілотом — Крістіаном Ванґардом, який взяв участь у понад двох третинах гонок. Як і попереднього сезону, основний пілот Van Amersfoort здобув один подіум і посів десяте місце в підсумковому заліку. Ще два подіуми приніс команді Лірой Стюарт, який виступав за команду на двох етапах. Цей рік став останнім для колективу у Формулі-Мастерс ADAC через рішення зосередитися на німецькому турнірі Формули-3. У північноєвропейській Формулі-Рено команду представляв Матейс Гаркема, який завершив сезон лише на вісімнадцятій позиції.
У 2010 році команда розширила свою присутність у німецькій Формулі-3 до трьох болідів. Дюссельдорп продовжив виступи за колектив, а новими пілотами стали Даніель Абт та Віллі Штайндль. Попри те, що для Абта це був дебют у Формулі-3, він виявився успішнішим за Дюссельдорпа. Завдяки перемогам в Ассені та Ошерслебені німецький гонщик претендував на титул аж до останньої гонки, у якій був змушений зійти з дистанції через поломку лямбда-зонда. Дюссельдорп і Штайндль також вигравали гонки, проте виступали не так стабільно, як Абт. У північноєвропейській Формулі-Рено кольори команди захищали Єрун Мюль та Лірой Стюарт. Мюль здобув для команди дві перемоги на етапах у Зандворті та Ошерслебені.
У 2011 році команда повністю оновила склад гонщиків. Контракти з колективом підписали Річі Стенавей, Єрун Мюль та Ганнес ван Ассельдонк. Стенавей здобув більше перемог протягом одного сезону в німецькій Формулі-3, ніж будь-який інший пілот в історії Van Amersfoort Racing, вигравши 13 із 18 гонок і виборовши чемпіонський титул. У північноєвропейській Формулі-Рено за команду виступали Денніс ван де Лар та Мейндерт ван Бюрен. Ван де Лар завершив сезон на восьмому місці, десять разів фінішувавши у першій десятці, тоді як ван Бюрен посів лише 21-шу позицію з чотирма потрапляннями до топ-10.
У 2012 році команда знову повністю оновила склад пілотів. Новими гонщиками колективу стали Лукас Ауер, Рене Біндер та Денніс ван де Лар. Ауер і Біндер здобували перемоги в окремих гонках, однак у боротьбі за титул поступилися пілоту Motopark Їммі Ерікссону. Сезон 2012 року став останнім для команди в північноєвропейській Формулі-Рено, де її представляли Єрун Слаґгекке та Роман Береґеч. Слаґгекке виграв одну з гонок та посів четверте місце у підсумковому заліку серії. Натомість Береґеч виступав не так стабільно й конкурентоспроможно, через що завершив чемпіонат лише на 29-й позиції.
Чемпіонат Європи Формули-3 FIA (2012—2018) Після участі у двох гонках 2012 року з Лукасом Ауером та Деннісом ван де Ларом, у 2013 році команда перейшла до Чемпіонату Європи Формули-3 FIA на постійній основі. Колектив зберіг у складі ван де Лара та підписав контракт із Монсом Ґренгаґеном. Дебютний повноцінний сезон виявився складним, а єдиний подіум для команди здобув Свен Мюллер, який замінив Ґренгаґеноа на останніх трьох етапах. Паралельно команда продовжила змагатися у Німецькій Формулі-3, де її представляли Ґуставо Менезес та Йорді Векс. Жоден із них не зміг нав'язати боротьбу пілотам Lotus, які посідали найвищий щабель подіуму в усіх гонках із повноцінним нарахуванням очок.
2014 рік став останнім в історії німецької Формули-3, а пілотами команди у тому сезоні стали Сем Маклауд та Вейрон Тан. Проте їх знову випередили гонщики Lotus Маркус Поммер та Набіль Джеффрі. Водночас у Чемпіонаті Європи до складу команди увійшли Ґуставо Менезес, Жюль Шимков'як та Макс Ферстаппен. Ферстаппен видав найдовшу переможну серію сезону з шести звитяг поспіль на етапах у Спа та Нюрнберзі. У підсумку він посів третє місце в особистому заліку, здобувши 10 перемог — на одну більше, ніж чемпіон Естебан Окон.
У 2015 році команда підписала контракти з Шарлем Леклером, Алессіо Лоранді та Арджуном Майні. Леклер став єдиним пілотом колективу, який здобував перемоги в гонках, і за підсумками сезону увійшов до першої п'ятірки особистого заліку. Крім того, команда розширила свою програму, заявившись до новоствореної серії . Гонщиками колективу в цьому чемпіонаті стали Гаррісон Ньюї, Джої Мовсон та Мік Шумахер. Мовсон здобув п'ять перемог і посів третє місце за підсумками сезону, тоді як Шумахер здобув одну й замкнув першу десятку в особистому заліку.
У Чемпіонаті Європи Формули-3 FIA 2016 року команда повністю оновила склад пілотів, підписавши Антуана Юбера, Каллума Айлотта, Гаррісона Ньюї та Педро Піке. Єдиними переможцями гонок у складі колективу того сезону стали Айлотт та Юбер. У серії Формули-4 ADAC команда зберегла у своєму складі Мовсона, тоді як Шумахер перейшов до іншої команди. Між колишніми напарниками розгорнулася боротьба за чемпіонський титул, переможцем із якої вийшов Мовсон. Проте у командному заліку Van Amersfoort Racing поступилася колективу Prema Powerteam лише на 4,5 очка.
У 2017 році команда продовжила виступи у Чемпіонаті Європи разом із Ньюї та Піке, залучивши до свого складу Давіда Бекманна та чемпіона Формули-4 ADAC Мовсона. Цей сезон виявився найгіршим для колективу в серії, адже жодному з його пілотів не вдалося піднятися на найвищу сходинку подіуму, а в командному заліку вони посіли останнє місце. У Чемпіонаті Формули-4 ADAC 2017 року команду представляли Феліпе Друґович, Камі Лаліберте, Фредерік Весті та Луї Гашо. Друґович залишався претендентом на титул аж до останньої гонки сезону, однак поступився гонщикам Prema Юрі Віпсу та Маркусу Армстронґу. Командний титул знову виборола Prema, яка випередила Van Amersfoort Racing на 71 очко.
У своєму заключному сезоні у Чемпіонаті Європи з Формули-3 FIA 2018 року нідерландський колектив заключив контракти з Кейваном Андресом та Артемом Петровим, а пізніше до складу приєдналася Софія Флерш. Водночас у Чемпіонаті Формули-4 ADAC 2018 року команду представляли Джої Алдерс, Ліам Ловсон, Лукас Алекко Рой, Фредерік Весті та Шарль Вертс. Ловсон приніс команді три перемоги та завершив сезон на другому місці, поступившись Ліріму Зенделі. Весті та Вертс також здобували перемоги та завершили сезон в першій п'ятірці особистого заліку. В командному заліку команда Van Amersfoort Racing знову опинилася на другому місці, цього разу поступившись US Racing.
Регіональна Формула та Формула-4 (2019—дотепер) У 2019 році Van Amersfoort Racing приєдналася до новоствореного чемпіонату Formula European Masters, знову об'єднавши зусилля з Софією Флерш. Для участі в Чемпіонаті Формули-4 ADAC, а також в своєму першому повноцінному сезоні Італійської Формули-4 команда продовжила контракт з Лукасом Алекко Роєм та підписала Ідо Коена, Нікласа Крюттена, Себастьяна Естнера й юніора Red Bull Денніса Гауґера. У підсумку Гауґер здобув переконливу перемогу в італійському чемпіонаті, випередивши найближчого переслідувача на 136 очок, що також допомогло Van Amersfoort Racing здобути перемогу в командному заліку. Крім того, норвезький гонщик посів друге місце в Формулі-4 ADAC, поступившись Тео Пуршеру лише сімома очками. Після скасування чемпіонату Formula European Masters колектив приєднався до дебютного сезону Європейської Регіональної Формули разом із Флерш. Флерш завершила сезон на сьомій позиції, а Ден Тіктум, який виступив на декількох етапах, приніс команді єдині два подіуми.
Формула-2 та Формула-3 FIA (2022—дотепер) Наприкінці 2021 року було оголошено, що починаючи з сезону 2022 року Van Amersfoort Racing замінить команду HWA Racelab у чемпіонатах Формули-2 FIA та Формули-3 FIA.
Примітки