Зіткнення в Західній Сахарі розпочалися 13 листопада 2020 між Марокко та Сахарською Арабською Демократичною Республікою у спірному регіоні Західна Сахара. Цей раунд протистояння став новою ескалацією тривалого територіального конфлікту в регіоні, близько 75–80% якого перебуває під контролем Марокко. Початок бойових дій порушив умови 29-річного перемир'я, укладеного 1991 року, що передбачало проведення референдуму про самовизначення для остаточного врегулювання статусу території.

Напруженість між Марокко та Фронтом Полісаріо загострилася в середині жовтня 2020 року, коли мирні сахарські протестувальники заблокували спірну дорогу, що з'єднує контрольовану Марокко частину Західної Сахари з країнами Субсахарської Африки. Демонстранти розбили табір поблизу невеликого селища Гергерат на ділянці автошляху, що проходить через п'ятикілометрову буферну зону під контролем ООН. У середині листопада марокканські війська увійшли до буферної смуги та відновили контроль над дорогою, у відповідь на що наступного дня Фронт Полісаріо оголосив угоду про припинення вогню 1991 року недійсною. Передумови З 1963 року ООН класифікує Західну Сахару як непоспадковувану територію та останню зону деколонізації на континенті. Регіон перебував під іспанським колоніальним контролем до лютого 1976 року. Після виходу Іспанії спалахнув тривалий територіальний конфлікт між Марокко (яке спирається на підтримку арабських союзників) та Сахарською Арабською Демократичною Республікою (САДР) — державою-членом Африканського союзу, створеною за підтримки Алжиру рухом «Фронт Полісаріо», яка була створена за підтримки Алжиру рухом «Фронт Полісаріо», визнаним ООН законним представником корінного народу сахраві.

У 1975 році Міжнародний суд ООН постановив, що Марокко не має суверенітету над регіоном, а сахараві мають право на самовизначення. Попри це, за підтримки Франції марокканські та мавританські війська вторглися на територію, розпочавши війну. Згодом Мавританія вийшла з конфлікту, а Марокко встановило контроль над більшою частиною західної частини регіону, відокремивши її 2700-кілометровою піщаною стіною. Підписане у 1991 році за посередництва ООН перемир'я передбачало проведення референдуму про самовизначення під егідою місії MINURSO, проте його неодноразово відкладали через розбіжності щодо списків виборців та масову міграцію марокканців у регіон.

Починаючи з підписання перемир'я у 1991 році і до 2020 року конфлікт залишався замороженим, а в регіоні зберігався відносний мир. Однак напруга різко зросла у жовтні 2020 року в селищі Гергерат поблизу Мавританії — в буферній зоні під патрулюванням MINURSO. Неозброєні біженці сахараві з таборів у Тіндуфі заблокували там ключову дорогу на знак протесту проти розкрадання природних ресурсів регіону. Марокко, для якого ця дорога є життєво важливою для торгівлі з країнами Субсахарської Африки, звинуватило «Фронт Полісаріо» у порушенні режиму припинення вогню та створенні перешкод для руху транспортних засобів.

Згодом до акції долучилися бійці Народної армії звільнення сахараві, тоді як Марокко стягнуло в цей район важку техніку та сотні транспортних засобів. Через блокаду сотні марокканських водіїв вантажівок застрягли на кордоні без їжі та води. Попри численні ініціативи генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша, спроби запобігти ескалації в буферній зоні виявилися безрезультатними. Зіткнення

13 листопада 2020 року марокканські війська розпочали масштабну військову операцію поблизу Гергерата, маючи на меті розігнати протестувальників, які блокували рух. Сисії місії MINURSO зафіксували потужну вогневу підтримку з боку марокканської армії та кілька пострілів з боку Фронту Полісаріо. Очистивши територію, Марокко залучило важку техніку для подовження оборонної стіни.

Полісаріо звинуватив Рабат у грубому порушенні перемир'я 1991 року та стрільбі по беззбройних цивільних особах, закликавши ООН до негайного втручання. Утім, офіційний Рабат заперечував наявність прямих бойових зіткнень, стверджуючи, що режим припинення вогню зберігається. Того же дня зіткнення поширилися вздовж піщаної стіни, водночас з'явилася інформація про відбиття вторгнення сахарців поблизу Аль-Махбеса. А вже наступного дня Фронт Полісаріо офіційно оголосив про розірвання мирної угоди та початок бойових дій проти марокканських сил. Обидві сторони оголосили загальну мобілізацію, а влада САДР евакуювала частину цивільного населення та запровадила комендантську годину. Через ескалацію наприкінці 2020 року близько 4 700 сахаравців стали вимушеними переселенцями.

З 2021 року збройний конфлікт перейшов у фазу позиційної боротьби низької інтенсивності, яку в міжнародній пресі охрестили «мовчазною війною». Полісаріо регулярно проводить атаки на марокканські позиції вздовж стіни безпеки, що фіксується інформагенцією САДР та місією ООН. Якщо спершу Марокко повністю заперечувало наявність збройного конфлікту, то до травня 2024 року офіційно визнало системні порушення перемир'я в регіоні..

Через відсутність наземної присутності на територіях на схід від стіни, Марокко активно використовує бойові безпілотники (розпочавши кампанію застосування дронів з 2021 року) для повітряного патрулювання та знищення цілей. Полісаріо звинувачує марокканську армію у невибіркових ударах із застосуванням важкого озброєння по цивільних, заявляючи про значні жертви серед місцевого населення. Загалом станом на листопад 2024 року внаслідок ударів марокканських дронів загинуло щонайменше 120 людей.

У 2026 році конфлікт привернув більшу увагу міжнародної спільноти. У травні США, Франція та Європейський Союз уперше виступили з різким публічним засудженням артобстрілу міста Ес-Семара силами Полісаріо, внаслідок якого постраждав цивільний громадянин Марокко. Того ж місяця таємні дипломатичні переговори за посередництва США зайшли у глухий кут через перемикання уваги Вашингтона на іранський конфлікт. У червні 2026 року внаслідок чергового удару марокканського безпілотника загинув високопоставлений командир сахаравців Лехбіб Мохамед Абдельазіз разом із двома іншими бійцями. Реакції 13 листопада 2020 року провідні політичні партії Марокко підтримали військову операцію, а наступного дня парламент визнав її легітимною. Король Мохаммед VI заявив про необхідність захистити прикордонний рух після невдалих спроб ООН зупинити «неприйнятні дії Полісаріо». Прем'єр-міністр Саадеддін Отмані назвав цей крок «кінцем спробам заблокувати Гергуарат». Своєю чергою, МЗС САДР наголосило, що завершення конфлікту можливе лише після припинення «незаконної окупації», назвавши силові дії в Гергераті прямою агресією Марокко.

У листопаді 2020 року в Ель-Аюні та Ес-Семарі виникли стихійні протести та затримання активістів, тоді як марокканська влада та племінні лідери висловили повну підтримку армії. Правозахисниця Султана Хая закликала США посилити тиск на Марокко через репресії та домашній арешт, якому вона піддається.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш та голова комісії Африканського союзу Мусса Факі висловили глибоку стурбованість ескалацією, наголосивши на необхідності деколонізації регіону. ЄС та низка арабських і африканських організацій підтримали забезпечення вільного пересування торгівлі.

Азербайджан, Бахрейн, Центральноафриканська Республіка ,Коморські Острови, Демократична Республіка Конго, Чад, Джибуті, Екваторіальна Гвінея, Габон, Гамбія, Гаїті, Йорданія, Кувейт, Ліберія, Оман, Катар, Сан-Томе і Принсіпі, Саудівська Аравія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Туреччина, Ємен та Об'єднані Арабські Емірати висловили підтримку Марокко, тоді як Гаяна відкликала своє визнання САДР. Водночас Іспанія, Росія та Єгипет закликали обидві сторони дотримуватися режиму припинення вогню. ПАР, Алжир та Намібія підтримали Фронт Полісаріо, звинувативши Марокко в порушенні перемир'я. Виноски

Примітки