Джеймс Ґіллулі

Джеймс Ґіллулі (; 24 червня 1896 — 29 грудня 1980) — американський геолог.

Щодо генезису мідних порфірів, Ґіллулі поєднав детальні спостереження за порфіром Аджо, проведені між 1936 і 1936 роками, з експериментальними даними (Ґорансон, 1931, Ґіллулі, 1937). Ґіллулі дійшов висновку, що після проникнення та кристалізації кварцового монцоніту Аджо, він був розтрісканий магматичними байпасними розчинами (с. 73). Експериментальні обмеження частоти Ґіллулі для оцінки палеоглибини між 1000 і 3000 (м) (в середньому 2000 (м) або 0,5 кбар при літостатичному тиску), що узгоджується з температурами солідусу 900 °C для граніту, що містить 4 % води за вагою. Він зрозумів, що джерелом магматичного вмісту є вода, сірка та галогени і що сполучні речовини можуть утворювати комплекси з металами, створюючи водну рідину більшого об'єму. З іншого боку, можна також розраховувати на те, що леткі речовини зменшують розчинність води в магмі, а тиск пари викинутої рідини може розламати клиноподібний купол, що складається з місцевої породи та затверділої магми. Це підсумовується у викидах магматичних рідин, що відповідають безперервним процесам, які призводять до накопичення рідини у підстилаючих породах, що спричиняє періодичне розтріскування. Вплив геохімічних методів на розробку генетичних моделей для мідно-порфірових родовищ, опубліковано в т. 10 Оглядів з економічної геології від Товариства економічних геологів.

Життя та кар'єра Дід Ґіллулі по батьківській лінії був послідовником Роберта Еммета, який покинув графство Ґолвей і переїхав до Сполучених Штатів у 1793 році. Предки Ґіллулі по батьківській лінії жили у штаті Нью-Йорк, а згодом переїхали до Мічигану та Канзасу, перш ніж оселитися у штаті Вашингтон. Його предки по материнській лінії прибули до Сполучених Штатів у 1830 році з Вюртемберґа в Німеччині. Вони жили в Іст-Сент-Луїсі до того, як переїхали до округу Кіттітас, штат Вашингтон. Джеймс Ґіллулі народився 24 червня 1896 року в Сіетлі в сім'ї Чарльза Елайджі Ґіллулі та Луїзи Елізабет Бріґель Ґіллулі. Він грав у американський футбол у старшій школі та закінчив її першим у своєму класі. Ґіллулі вступив до Вашингтонського університету в 1915 році, де вивчав інженерію та економіку, перш ніж зосередитися на геології. Після служби у Військово-морських силах США з 1917 по 1918 рік, Ґіллулі здобув ступінь бакалавра у 1920 році. Закінчивши навчання, Ґіллулі почав працювати в Національній нафтопереробній компанії. Потім він працював у страховій компанії, перш ніж у 1922 році приєднатися до Геологічної служби США на умовах неповного робочого дня. Ґіллулі одночасно вступив до аспірантури в Університеті Джонса Гопкінса, а пізніше перевівся до Єльського університету, де в 1925 році здобув докторський ступінь. Ґіллулі займався польовими роботами по всій території Сполучених Штатів від імені Геологічної служби США до 1931 року, коли агентство направило його до Європи. Починаючи з 1938 року, Ґіллулі розподіляв свій час між Геологічною службою США та Каліфорнійським університетом у Лос-Анджелесі. Він переїхав до Лос-Анджелеса в 1940 році, але невдовзі його знову відкликали для роботи переважно над стратегічними корисними копалинами для Геологічної служби в рамках зусиль під час Другої світової війни. У 1944 році Ґіллулі прийняв переведення до військово-геологічного підрозділу, через який його було призначено до Південно-Західного Тихоокеанського командування. Ґіллулі досліджував місцевість в Австралії, Новій Гвінеї та на Філіппінах. Битва за Лейте, що відбулася в жовтні, розпочалася на місці висадки, обраному Ґіллулі. Він прибув на острів разом із силами морської піхоти США. Ґіллулі повернувся до Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі в 1945 році. Він вважав бюрократичний характер установи нестерпним і пішов з факультету в 1950 році, посеред Другої червоної паніки. Ґіллулі пішов у відставку з Геологічної служби США у 1966 році. Серед його докторантів — Джон К. Кровелл.

У 1947 році Ґіллулі був обраний до Національної академії наук. Наступного року він обійняв посаду президента Геологічного товариства Америки, а в 1958 році був нагороджений медаллю Пенроуза від GSA. У 1960 році він був стипендіатом Ґуґґенгайма. та отримав медаль імені Волтера Г. Бухера, присуджену Американською геофізичною спілкою в 1969 році. Ґіллулі помер у Денвері, штат Колорадо, 29 грудня 1980 року у віці 84 років.

На його честь названий мінерал ґіллуліїт.

Вибрані публікації Gilluly, J, and Reeside, JB. 1928. Sedimentary Rocks of the San Rafael Swell and Some Adjacent Areas in Eastern Utah. USGS Professional Paper 150-D.

Roberts, RJ, Hotz, PE, Gilluly, J, and Ferguson, HG. 1958. Paleozoic Rocks of North-Central Nevada. AAPG Bulletin, v 42, #12, pp 2813—2857.

Gilluly, J. 1969. Oceanic Sediment Volumes and Continental Drift. Science, v 166, pp 992—994.

Gilluly, J. 1971. Plate Tectonics and Magmatic Evolution, GSA Bulletin, v 82, pp 2382—2396. Reprinted in Cox, Allan (ed). 1973. Plate Tectonics and Geomagnetic Reversals. WH Freeman and Company.

Посилання