Борис Іванович Новосадський — (14 липня 1880, Меджибіж, Подільська губернія — 16 березня 1932, Харків) — український композитор, музичний критик, педагог і музично-громадський діяч. У другій половині 1920-х — на початку 1930-х років був активним учасником музичного життя Харкова, співпрацював із музичними організаціями та періодичними виданнями. Автор близько 30 музичних творів.

Біографія Народився 14 липня 1880 року в містечку Меджибіж (нині селище Хмельницького району Хмельницької області) у родині поштового службовця.

За відомостями енциклопедичних видань, 1904 року закінчив Санкт-Петербурзький університет. Працював у галузі освіти. За наявними біографічними даними, музичну освіту здобув самотужки.

Певний час мешкав у Бердичеві. 1926 року переїхав до Харкова, де займався композиторською, музично-критичною та музично-громадською діяльністю.

Був пов'язаний із Музичним товариством імені Миколи Леонтовича, Всеукраїнським товариством революційних музикантів (ВУТОРМ), Асоціацією революційних композиторів України (АРКУ), входив до Асоціації пролетарських музикантів України (АПМУ). Підтримував творчі контакти з представниками українського музичного середовища.

Помер 16 березня 1932 року в Харкові.

Музично-критична діяльність Як музичний критик Новосадський висвітлював музичне й театральне життя Харкова — тодішньої столиці УРСР. Друкувався у газета «Харківський пролетар», журналі «Музика» та «Культурі і побуті» — додатку до газети «Вісті ВУЦВК».

Особливо інтенсивною була його співпраця з газетою «Харківський пролетар». У публікаціях кінця 1920-х — початку 1930-х років він рецензував симфонічні й камерні концерти, оперні та балетні постановки, виступи солістів, музичні конкурси та інші події, розглядав питання концертного репертуару й сучасної музичної творчості.

Значне місце в його рецензіях посідала діяльність Українського акційного філармонічного товариства («Укрфіл»), створеного в Харкові 1928 року. Новосадський писав про симфонічні концерти, камерні вечори й концерти-лекції, виступи харківських та гастрольних колективів.

Серед диригентів, діяльність яких він рецензував, були Яків Розенштейн, Володимир Йориш, Арнольд Маргулян, Михайло Вериківський, Лев Штейнберг та інші. В оцінці виконавства Новосадський приділяв увагу диригентській техніці, інтерпретації твору, ансамблевій культурі, якості звучання та побудові концертної програми.

Окремий напрям його критичної діяльності становили публікації про камерне виконавство. Він писав про квартети імені Миколи Леонтовича, Жана Батиста Війома, Олександра Глазунова, київський квартет імені Петра Чайковського та інші ансамблі.

У січні 1929 року Новосадський опублікував рецензію на гастрольний концерт у Харкові німецького квартету Амар — Хіндеміт, у складі якого партію альта виконував композитор Пауль Хіндеміт. У програмі звучали Третій квартет Хіндеміта, Квартет № 21 Вольфганга Амадея Моцарта та Третій квартет Роберта Шумана. Високо оцінюючи ансамблеву майстерність музикантів, критик водночас негативно оцінював раціоналістичні, на його думку, тенденції в музиці Хіндеміта.

Новосадський рецензував також виступи окремих виконавців, серед яких Давид Ойстрах, Михайло Ерденко, Михайло Полякін, Лідія Липковська, Микола Рогатин, Володимир Дровяников, Іван Арзуманян, Михайло Руснак, Генріх Нейгауз, Клаудіо Аррау, Микола Колесса та інші.

Театральна критика Вагоме місце в доробку Новосадського посідали рецензії на постановки харківської Державної опери.

Особливу увагу критик приділяв творам українських композиторів — операм «Тарас Бульба» Миколи Лисенка, «Купало» Анатоля Вахнянина, «Золотий обруч» Бориса Лятошинського, «Кармелюк» Валентина Костенка, «Розлом» Володимира Фемеліді, «Трильбі» Олександра Юрасовського, балетам «Ференджі» Бориса Яновського та «Пан Каньовський» Михайла Вериківського.

Рецензував також постановки опер «Князь Ігор» Олександра Бородіна, «Кармен» Жоржа Бізе, «Фесько Андибер» Василя Золотарьова, «Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні, «Чіо-Чіо-Сан» Джакомо Пуччіні, «Паяци» Руджеро Леонкавалло, «Долина» Ежена д'Альбера та інших.

У театральних рецензіях Новосадський звертався до сюжету й літературного першоджерела твору, аналізував музику та оркестрування, оцінював режисерське й художнє вирішення вистави, роботу диригента, виконавський склад, вокальні та акторські якості солістів.

Композиторська діяльність Композиторська спадщина Новосадського налічує близько 30 творів — вокальних, хорових та інструментальних.

Михайло Вериківський, характеризуючи творчість Новосадського, відзначав інтонаційну, гармонічну й ритмічну свіжість його музики, а також композиторську та фортепіанну майстерність.

Твори Новосадського видавалися Державним видавництвом України (ДВУ), а з 1930 року — Державним видавничим об'єднанням України «Мистецтво» в Харкові.

Основні твори

"Айстри"для високого голосу (слова Олександра Олеся, 1928); «Неясний образ» для високого голосу (слова Валер'яна Поліщука, 1928); «Молоді привіт» (1931); «Пильнуй!» — двоголосний хор без супроводу на слова Д. Май-Дніпровича (1931); «Весняний марш» для духового оркестру (1932); «Колискова» (слова Тараса Шевченка); «До наших лав» (слова Володимира Сосюри); «Слава комунарам» (слова Т. Слюсаря); «Таборова піонерська»; Квартет (1927); Дві прелюдії на теми українських народних пісень (1921, 1927); «Елегійна пісня» для скрипки; Ноктюрн для фортепіано; хори, пісні та твори для духового оркестру.

Новосадський також здійснював переклади текстів вокальних творів українською та російською мовами, зокрема слів до романсу М. Лисенка"Айстри" на слова О. Олеся, тексту В. Поліщука для власного солоспіву «Неясний образ» пісні І. Горінштейна «Дзудзулубон» на текст П. Григор'єва, пісні Я.Карасика «Панцерник Потьомкін» та ін..

Спадщина Нотні видання творів Бориса Новосадського зберігаються, зокрема, у відділі музичних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Серед них — романси «Айстри» на слова Олександра Олеся та «Неясний образ» на слова Валер'яна Поліщука, «Весняний марш» для духового оркестру та хор «Пильнуй!».

Музично-критичні публікації Новосадського є джерелом відомостей про концертне й театральне життя Харкова кінця 1920-х — початку 1930-х років, діяльність музичних установ і творчих об'єднань, репертуар, виконавську практику та сприйняття сучасної музики.

Джерела

Василик С. М. Новосадський Борис Іванович // Енциклопедія сучасної України. — Київ, 2021. — Т. 23. — С. 718. Борис Іванович Новосадський: [некролог] // Радянська музика. — 1933. — № 1. — С. 55. Вериківський М. Музична творчість периферії // Музика. — 1925. — № 2. — С. 187. До роботи композиторської майстерні при Т-ві [ім. Леонтовича] // Музика. — 1927. — № 2. — С. 38. Івченко Л. В., Вакульчук О. А. Українські нотні видання 1923—1934 у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (інструментальна музика): наук. каталог / НАН України, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського ; наук. ред. В. Ю. Омельчук. — Київ, 2009. — С. 202. Івченко Л. В., Бобришева І. Ф. Українські нотні видання 1924—1930 у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (вокальна музика): наук. каталог / НАН України, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського ; наук. ред. В. Ю. Омельчук. — Київ, 2012. — С. 168—169. Каталог музичного фонду Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Газета «Харківський пролетар» 1929—1932 рр.

Посилання