Lactarius indigo — вид агарикових грибів родини сироїжкових (Russulaceae). В англомовних джерелах відомий під назвами «indigo milk cap», «indigo milky», «indigo lactarius», «blue lactarius» та «blue milk mushroom».

Забарвлення плодового тіла варіює від темно-синього у свіжих екземплярів до блідо-синьо-сірого у старіших. «Молочко», або латекс, що витікає при розрізанні чи пошкодженні тканини гриба (ознака, спільна для всіх представників роду Lactarius), також має колір індиго, але поступово зеленіє на повітрі. Ніжка заввишки і завтовшки , а діаметр шапки становить .

Це широко поширений вид, що трапляється в Америці та Євразії. L. indigo росте на землі як у листяних, так і в хвойних лісах, утворюючи мікоризу з широким колом дерев. Це їстівний гриб, який продають на сільських ринках Мексики, Гватемали та Китаю.

Таксономія Спочатку у 1822 році вид був описаний як Agaricus indigo американським мікологом Льюїсом Девідом де Швайніцом, а в 1838 році швед Еліас Магнус Фріс переніс його до роду Lactarius. Німецький ботанік Отто Кунце у своєму трактаті 1891 року Revisio Generum Plantarum назвав його Lactifluus indigo, проте ця пропозиція зміни назви не була прийнята іншими дослідниками. Хеслер (Hesler) і Сміт (Smith) у своєму дослідженні 1960 року, присвяченому північноамериканським видам роду Lactarius, визначили L. indigo як типовий вид підсекції Caerulei — групи, що характеризується синім латексом і липкою синьою шапкою. У 1979 році вони переглянули свої погляди на організацію підрозділів роду Lactarius і натомість віднесли L. indigo до підроду Lactarius на основі кольору латексу та подальших змін кольору після контакту з повітрям.Hesler and Smith (1979), p. 66. Як вони пояснювали:Поступовий розвиток синього та фіолетового забарвлення в міру переходу від виду до виду є цікавим явищем, що заслуговує на подальше вивчення. Кульмінації це досягає у L. indigo, який синій повністю. L. chelidonium та його різновид chelidonioides, L. paradoxus і L. hemicyaneus можна вважати віхами на шляху до L. indigo.Hesler and Smith (1979), p. 7.

Видовий епітет indigo походить від латинського слова, що означає «синій індиго». Серед англомовних народних назв — «indigo milk cap», «indigo Lactarius», «blue milk mushroom», та «blue Lactarius». У центральній Мексиці цей гриб відомий під назвами añil, azul, hongo azul, zuin і zuine; у штатах Веракрус та Пуебла його також називають quexque (що означає «синій»).

Опис Як і багато інших грибів, L. indigo розвивається з вузлика, що формується в підземній грибниці — масі ниткоподібних грибних клітин, які називаються гіфами і складають основну частину організму. За сприятливих умов температури, вологості та наявності поживних речовин утворюються видимі репродуктивні структури (плодові тіла). Шапка плодового тіла діаметром спочатку опукла, а згодом набуває центрального заглиблення; з віком заглиблення поглиблюється, і шапка стає лійкоподібною, оскільки її край піднімається догори.Hesler and Smith (1979), p. 27. Край шапки в молодому віці загорнутий досередини, але з часом розгортається і піднімається. Поверхня шапки має колір індиго, коли гриб свіжий, але з часом блідне до сіро- або сріблясто-синього, іноді з зеленуватими плямами. Часто вона зональна: позначена концентричними лініями, що утворюють чергування світліших і темніших зон, а на шапці, особливо ближче до краю, можуть бути темно-сині плями. Молоді шапки на дотик липкі.

М'якуш блідого до синюватого кольору, поступово зеленіє на повітрі; смак від м'якого до злегка гострого. М'якуш усього гриба крихкий, і ніжка, якщо її достатньо зігнути, ламається чисто. Латекс, що виділяється з пошкодженої тканини, має колір індиго і забарвлює пошкоджену тканину в зеленуватий колір; як і м'якуш, латекс має м'який смак. Lactarius indigo відомий тим, що виділяє менше латексу, ніж інші види Lactarius, а старіші екземпляри можуть бути занадто пересохлими, щоб виділяти латекс узагалі.

Пластинки гриба прикріплені до ніжки — від приросло-зубчастих до злегка низхідних (що спускаються вздовж ніжки), і розташовані тісно одна до одної. Їхній колір — індиго, з віком стає блідішим або зеленіє при пошкодженні. Ніжка заввишки і завтовшки , однакового діаметра по всій довжині або іноді звужена біля основи. Її колір — від індиго до сріблясто- або сіро-синього. Внутрішня частина ніжки спочатку суцільна й тверда, але з віком стає порожнистою. Як і шапка, вона спочатку липка або слизька на дотик у молодому віці, але швидко висихає. Приєднання до шапки зазвичай центральне, хоча може бути й зміщеним.Hesler and Smith (1979), pp. 68–9. Плодові тіла L. indigo не мають вираженого запаху.

L. indigo var. diminutivus (менший «indigo milk cap») — дрібніший різновид гриба, з діаметром шапки та ніжкою завдовжки і завтовшки . Часто трапляється у Вірджинії. Хеслер і Сміт, які вперше описали цей різновид на основі зразків, знайдених в окрузі Бразорія, штат Техас, описали його типове середовище проживання як «вздовж берегів багнистого рову під травами й бур'янами, поблизу сосни ладанної».Hesler and Smith (1979), p. 70.

Мікроскопічні ознаки У масі, наприклад, у споровому відбитку, спори мають кремовий або жовтуватий колір.Arora (1986), p. 69. Під оптичним мікроскопом спори прозорі (гіалінові), еліптичної до майже сферичної форми, з амілоїдними бородавками, розмірами 7–9 на 5,5–7,5 мкм. Сканувальна електронна мікроскопія виявляє сітчастий візерунок на поверхні спор. Гіменій — спороутворювальний шар тканини плодового тіла, що складається з гіф, які проникають у пластинки й закінчуються кінцевими клітинами. У гіменії можна спостерігати різні типи клітин, які мають мікроскопічні ознаки, що можуть використовуватися для ідентифікації або розрізнення видів у випадках, коли макроскопічні ознаки неоднозначні. Спороносні клітини, базидії, чотириспорові та мають розміри 37–45 мкм завдовжки і 8–10 мкм завширшки у найтовщій частині.Hesler and Smith (1979), p. 68. Цистиди — кінцеві клітини гіф у гіменії, які не утворюють спор і функціонують, допомагаючи поширенню спор та підтримуючи сприятливу вологість навколо спор, що розвиваються. Плевроцистиди — цистиди, розташовані на поверхні пластинки; вони мають розміри 40–56 на 6,4–8 мкм, приблизно веретеноподібної форми, зі звуженою верхівкою. Хейлоцистиди — розташовані на краю пластинки — численні, розмірами 40,0–45,6 на 5,6–7,2 мкм.

Хімічний склад Хімічний аналіз мексиканських зразків показав, що L. indigo містить вологу в кількості 951 мг/г гриба, жир — 4,3 мг/г, білок — 13,4 мг/г та харчові волокна — 18,7 мг/г, що значно більше порівняно зі звичайною печерицею двоспоровою, яка містить 6,6 мг/г. Порівняно з трьома іншими дикорослими їстівними видами грибів, також дослідженими у цій роботі (Amanita rubescens, Boletus frostii і Ramaria flava), L. indigo мав найвищий вміст насичених жирних кислот, зокрема стеаринової кислоти в кількості 32,1 мг/г — трохи більше половини загального вмісту вільних жирних кислот.

Синій колір L. indigo зумовлений сполукою (7-ізопропеніл-4-метилазулен-1-іл)метилстеаратом — органічним похідним азулену, що біосинтезується із сесквітерпену, дуже подібного до матрицину — попередника хамазулену. Ця сполука унікальна для цього виду, але подібна до сполуки, знайденої у Lactarius deliciosus.

Подібні види Характерний синій колір плодового тіла та латексу робить цей вид легко впізнаваним. Серед інших видів Lactarius із частковим синім забарвленням — «сріблясто-синій молочник» (L. paradoxus), що трапляється у східній Північній Америці, і має сіро-синю шапку в молодому віці, але червонувато-коричневий до пурпурово-коричневого латекс і пластинки. L. chelidonium має жовтувату до тьмяно-жовто-коричневої або синювато-сірої шапку і жовтуватий до коричневого латекс. L. quieticolor має синій м'якуш у шапці та оранжевий до червоно-оранжевого м'якуш біля основи ніжки. Хоча синє забарвлення L. indigo вважається рідкісним явищем у роді Lactarius, у 2007 році з Малаккського півострова було повідомлено про п'ять нових видів із синіючим латексом або м'якушем, зокрема L. cyanescens, L. lazulinus, L. mirabilis, та два ще неописані види.

Поширення, середовище існування та екологія Lactarius indigo поширений на всій території південної та східної Північної Америки, але найчастіше трапляється уздовж узбережжя Мексиканської затоки, у Мексиці та Гватемалі. Частота його трапляння в Аппалацьких горах США описується як «від випадкової до місцями звичайної». Міколог Девід Арора зазначає, що в США цей вид трапляється разом із сосною жовтою в Аризоні, але відсутній у соснових лісах Каліфорнії.Arora (1986), p. 35. Його також знаходять у Мексиці, Гватемалі, Коста-Риці (у лісах, де домінує дуб), і навіть на півдні — у хмарних дубових лісах Колумбії. У Європі його поки що знаходили лише на півдні Франції. Його також збирали в Китаї та Індії.

Дослідження сезонної появи плодових тіл у субтропічних лісах Халапи, Мексика, показало, що максимальне утворення плодових тіл L. indigo збігається з сезоном дощів між червнем і вереснем. Це мікоризний гриб, який утворює мутуалістичні відносини з коренями певних дерев («хазяїв»), у яких гриб обмінює мінерали та амінокислоти, здобуті з ґрунту, на фіксований вуглець від хазяїна. Підземні гіфи гриба утворюють оболонку тканини навколо корінців широкого кола видів дерев, формуючи так звану ектомікоризу — тісну асоціацію, яка є особливо корисною для хазяїна, оскільки гриб виробляє ферменти, що мінералізують органічні сполуки та полегшують передачу поживних речовин дереву.

Відображаючи їхні тісні зв'язки з деревами, плодові тіла L. indigo зазвичай ростуть на землі, поодиноко або групами, як у листяних, так і в хвойних лісах. Їх також часто знаходять у заплавних ділянках, які нещодавно були затоплені. У Мексиці відзначено асоціації з мексиканською вільхою (Alnus jorullensis), американським грабом (Carpinus caroliniana), американським хмелеграбом (Ostrya virginiana) та Liquidambar macrophylla, тоді як у Гватемалі гриб асоціюється з мексиканською гладкокорою сосною (Pinus pseudostrobus) та іншими видами сосен і дубів. У Коста-Риці цей вид утворює асоціації з кількома місцевими видами дубів роду Quercus. У контрольованих лабораторних умовах було показано, що L. indigo здатний утворювати ектомікоризні асоціації з неотропічними видами сосен — мексиканською білою сосною (Pinus ayacahuite), сосною Гартвега (Pinus hartwegii), мексиканською жовтою сосною (Pinus oocarpa), мексиканською гладкокорою сосною, а також з євразійськими соснами — алеппською сосною (Pinus halepensis), сосною чорною (Pinus nigra), сосною приморською (Pinus pinaster) та сосною звичайною (Pinus sylvestris).

Використання Хоча L. indigo є добре відомим їстівним видом, думки щодо його смакових якостей різняться. Наприклад, американський міколог Девід Арора вважає його «чудовим їстівним грибом», тоді як польовий визначник грибів Канзасу оцінює його як «посередній за якістю». Він може мати злегка гіркуватий, або перцевий смак, і грубу, зернисту текстуру. Щільний м'якуш найкраще готувати, нарізаючи гриб тонкими скибочками. Синій колір зникає під час приготування, і гриб набуває сірого відтінку. Через зернисту текстуру м'якуша гриб погано піддається сушінню. Екземпляри, що виділяють велику кількість молочка, можна використовувати для надання кольору маринадам.

У Мексиці місцеві мешканці збирають дикі гриби для продажу на фермерських ринках, зазвичай із червня по листопад; їх вважають грибами «другого сорту» для споживання. L. indigo також продають на ринках Гватемали з травня по жовтень. Це один із 13 видів Lactarius, що продаються на сільських ринках Юньнані на південному заході Китаю.

Див. також Список видів роду Lactarius

Примітки

Цитована література

Посилання