Петер Йоганн Генніг Вейгольдт (; 1933–2021) — німецький біолог, арахнолог і герпетолог.

Біографія Вейгольдт був сином Волтера і Ганни Вайгольдта. Він навчався в народних школах у Кілі та Берліні, а між 1943 і 1945 роками закінчив різні вищі школи в Новому Бранденбурзі і Колберзі. Його батько був льотчиком у званні майора, а з 1939 року підполковника. Він загинув під час Другої світової війни у вересні 1943 року в Ризі. Після цього Петер Вейгольдт з матір'ю і сестрою втік з Колберга до Бремена. У районі Вегесак він відвідував Гімназію Герхарда-Рохльфа, яку в 1952 році закінчив з відмінною оцінкою з біології.

Вейгольдт захоплювався тваринами ще в дитинстві. Він тримав ведмедок, пірнаючих жуків, тритонів та гадюк у тераріумах та акваріумах, де міг спостерігати за ними зблизька, а потім випускав їх назад у дику природу. У 1950 році він опублікував свою першу статтю про утримання та розведення прісноводних креветок в акваріумах. Спочатку він прагнув вивчитися на лісника, але оскільки в нього не було необхідних грошей на мопед, щоб дістатися до занять, він зрештою вирішив відмовитися. Вейгольдт почав вивчати біологію в Університеті Крістіана Альбрехта в Кілі в 1952 році.

Протягом шести років навчання він також провів рік у Фрайбурзькому університеті Альберта-Людвіга, де Ганс-Йоахім Ельстер проводив курси з лімнології та проводив екскурсії до різних озер Шварцвальда, в яких брав участь Вейгольдт.

Повернувшись до Кіля, він досліджував біологічні процеси розвитку ракоподібних під керівництвом Адольфа Ремане та Рольфа Зівінга. Дисертацію на тему «Ембріональний розвиток амфіпода Gammarus pulex pulex (L)» він захистив у лютому 1958 року з оцінкою «дуже добре».

Його знання про вирощування тварин у тераріумах та акваріумах також вплинули на його залучення до таких дисциплін, як ембріологія, репродуктивна біологія та поведінкова біологія. Після отримання докторського ступеня він у червні 1957 року обійняв річну посаду наукового асистента, яку йому запропонував Рольф Зівінг у рамках проєкту DFG.

У квітні 1960 року він працював в Інституті дослідження Боденського озера. З листопада 1960 року по жовтень 1965 року він працював науковим асистентом на кафедрі Вернера Ульріха у Вільному університеті Берліна. У лютому 1964 року Вейгольдт подав у Берлінський університет свою дисертацію на здобуття ступеня хабілітатора під назвою «Порівняльні ембріологічні дослідження псевдоскорпіонів (Chelonethi)». Він ловив псевдоскорпіонів на прибережних дюнах Північного моря, на прибережних островах Балтійського моря та у пасіці Вільного університету Берліна. Публікації часів його перебування в Берліні демонструють різноманітність тем, які досліджував Вейгольдт: ембріологія та нейробіологія остракод, рівноногих та вищих ракоподібних, а також порівняльні дослідження біологічних процесів розвитку у членистоногих.

Після завершення абілітації Вейгольдт отримав запрошення до Морської лабораторії Університету Дюка в Бофорті, штат Північна Кароліна. Однак, завдяки контакту з професором Бернгардом Гассенштайном йому запропонували постійну посаду в Університеті Альберта-Людвіга у Фрайбурзі. Вейгольдт обрав дослідницьке перебування в Бофорті, з перспективою того, що посада у Фрайбурзі буде вакантною для нього протягом двох років. З жовтня 1965 року по квітень 1967 року він був науковим асистентом Джона ДеФореста Костлоу (1927—2009) у дослідницькому проєкті з розвитку ракоподібних.

Костлоу присвятив себе, зокрема, проєктам з біології розвитку та екотоксикології, які він переважно здійснював, використовуючи ракоподібних (креветки, плаваючі краби, вусоногі) та мохуватки. Вейгольдт відповідав там за гістологічне дослідження розвитку та метаморфози личинок крабів і займався нейросекрецією, а також шкірною залозою, Y-органом та іншими системами органів ракоподібних. Він також продовжив свої дослідження псевдоскорпіонів.

Під час екскурсії до Флориди він знайшов своїх перших фринів і зібрав кілька екземплярів, щоб спостерігати за їхньою шлюбною поведінкою та розвитком. Таксономія, систематика та поведінка цієї групи павукоподібних на той час не були достатньо досліджені, тому він провів порівняльні дослідження між псевдоскорпіонами та фринами. Те, що починалося як побічний проєкт, у наступні роки перетворилося на центральний напрям його досліджень. У 1966 році він познайомився з Сільвією Мерінг у Бофорті, з якою одружився того ж року. У цьому шлюбі народилися двоє синів і дві доньки.

З травня по вересень 1967 року Вейгольдт продовжував свої дослідження в лабораторіях Фрайдей-Харбор Вашингтонського університету в Сіетлі з біології розвитку ракоподібних та біології псевдоскорпіонів, а також викладав курс ембріології безхребетних. З вересня 1967 року він перейшов на посаду старшого асистента, яку він займав у Біологічному інституті I (зоологія) Фрайбурзького університету, де в листопаді 1978 року був призначений доцентом. Під час свого перебування у Фрайбурзі він приділяв значну увагу вивченню фринів. Його тесть Карл-Гайнц Мерінг володів землею в Бразилії, тому Вейгольдт зміг досліджувати фринів Південної Америки. Під час своєї першої ж експедиції він відкрив два нові види. Також у Бразилії він зв'язався з герпетологом Освальдо Л. Пейшото, разом з яким досліджував різноманітність неотропічних видів жаб та описав три нові види. У 1980-х та на початку 1990-х років він займався майже виключно репродуктивною біологією жаб.

Він також присвятив себе темам захисту довкілля та змін у довкіллі, зокрема написав статтю про жаб як біоіндикаторів руйнування довкілля. Крім того, він опублікував спеціалізовані праці про фринів, теліфонів та тропічних жаб, зокрема наукові статті «Морфологія, таксономія та філогенія хеліцерат» (1979, у співавторстві з Ганнесом Ф. Паулюсом) та «Ембріологія та філогенія членистоногих» (1980).

Окрім Бразилії, Вейгольдт здійснив дослідницькі експедиції до Панами та Коста-Рики, Кенії, Намібії, Південної Африки, Сан-Томе, Сейшельських островів, Нової Каледонії, Оману та Саудівської Аравії.

Після виходу на пенсію у вересні 1995 року Вейгольдт провів нові дослідження фринів, зосередившись на таксономії та систематиці цих тварин. Його остання робота, написана у співавторстві з Зігфрідом Губером, опублікована у 2013 році про перенесення сперми та догляд за материнським розплодом у фринів. Потім він припинив свої дослідження через поступову нейропатію.

Книга Вейгольдта «Біологія псевдоскорпіонів» була опублікована в 1969 році, а потім у 2000 році — «Павуки-хлистоносці» та у 2005 році — «Мохові та книжкові скорпіони». Він почав публікувати свої праці з репродуктивної біології різних груп тварин англійською мовою ще в 1966 році. За свою життєву працю Вейгольдт був удостоєний премії Саймона Міжнародного товариства арахнології (ISA) у 2013 році. У 2004 році його призначили почесним членом на конференції ISA в Генті.

Епоніми На його честь названо види Aplastodiscus weygoldti , Britopygus weygoldti , Cybella weygoldti , Hadogenes weygoldti , Paraliochthonius weygoldti , та роди Weygoldtia та Weygoldtina .

Описані таксони Catageus brevispina Charinus acaraje Charinus asturius Charinus brasilianus Charinus cavernicolus Charinus fagei Charinus koepckei Charinus longipes Charinus montanus Charinus papuanus Charinus quinteroi Damon brachialis Damon diadema robustus Damon gracilis Damon longispinatus Damon sylviae Damon uncinatus Dendropsophus ruschii Euphrynichus Ololygon heyeri Oophaga vicentei Phrynichodamon Phrynichus brevispinatus Phrynichus deflersi arabicus Phrynichus dhofarensis Phrynichus gaucheri Phrynichus heurtaultae Phrynichus madagascariensis Phrynichus spinitarsus Proceratophrys moehringi Sarax dhofarensis Sarax omanensis Sarax pakistanus Sarax socotranus Sarax stygochthobius Thelyphonellus ruschii Xerophrynus

Примітки

Література