Адиктоло́гія - міждисциплінарна галузь знання, що вивчає закономірності формування, перебігу, діагностики, терапії та профілактики залежної (адиктивної) поведінки. Предметом адиктології є як хімічні залежності від психоактивних речовин, так і нехімічні, поведінкові форми залежності.
Адиктологію слід відрізняти від адиктивної поведінки: перша є науковою дисципліною, друга - предметом її вивчення.
Предмет і термінологія
Адиктологія досліджує залежність як багаторівневе явище, що охоплює біологічний, психологічний і соціальний рівні. До основного понятійного апарату належать:
адикція - стійке прагнення до зміни психічного стану через вживання речовини або фіксацію на певній діяльності; толерантність - потреба у збільшенні дози для досягнення ефекту, який раніше досягався меншою дозою; синдром відміни - комплекс соматичних, вегетативних і психічних порушень, що виникають після припинення вживання; крейвінг - інтенсивний потяг, який суб'єктивно переживається як важкоподоланний; ремісія - період відсутності ознак розладу; співзалежність - дезадаптивний патерн функціонування близьких залежної особи.
Історія становлення
Термін «адиктивна поведінка» ввів до наукового обігу американський дослідник В. Міллер для позначення зловживання різними речовинами, що змінюють психічний стан, включно з алкоголем, наркотиками й тютюном, до моменту формування фізичної залежності.
У 1980-х роках у англомовній літературі сформувалося уявлення про спільні механізми різних форм залежної поведінки, що створило підстави для виокремлення адиктології в самостійну галузь. Подальше розширення предмета відбулося за рахунок включення нехімічних залежностей.
Як окрема академічна спеціальність адиктологія інституціоналізувалася в Чехії, де діють профільні підрозділи та програми підготовки фахівців, а від 2001 року видається рецензований журнал «Adiktologie».
В Україні адиктологія розвивається переважно в межах психіатрії та медичної психології. Навчальні посібники з адиктології видаються кафедрами психіатрії медичних університетів.
Місце серед наук
Адиктологія перебуває на перетині кількох дисциплін:
психіатрія - забезпечує діагностичну рамку та роботу з коморбідними розладами; наркологія - медична спеціальність, орієнтована на лікування розладів унаслідок вживання речовин; клінічна психологія - надає методи психодіагностики та психотерапії; нейронауки - розкривають механізми підкріплення й порушення контролю; соціальна робота - забезпечує етап ресоціалізації; епідеміологія та громадське здоров'я - вивчають поширеність і ефективність популяційних втручань.
На відміну від наркології, зосередженої переважно на медичному аспекті вживання психоактивних речовин, адиктологія розглядає залежність як біопсихосоціальний феномен.
Класифікація залежностей
МКХ-11
У Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду розлади, пов'язані з вживанням психоактивних речовин, і розлади внаслідок адиктивної поведінки об'єднані в спільний блок. Діагностика залежності спирається на три опорні ознаки:
порушення контролю над вживанням; зростання пріоритетності вживання щодо інших сфер життя; фізіологічні ознаки - толерантність і синдром відміни.
До блоку включено також розлад унаслідок азартної гри та розлад унаслідок ігрової поведінки.
DSM-5-TR
DSM-5 та її переглянуте видання відмовилися від поділу на «зловживання» і «залежність» на користь єдиного континууму тяжкості розладу, що оцінюється за одинадцятьма критеріями в чотирьох кластерах: порушення контролю, соціальні порушення, ризиковане вживання, фармакологічні критерії. Тяжкість визначається кількістю виявлених критеріїв.
Типологія
Хімічні залежності охоплюють алкоголь, опіоїди, стимулятори, канабіноїди, седативно-снодійні засоби, нікотин, галюциногени, леткі інгалянти та нові психоактивні речовини.
До нехімічних (поведінкових) адикцій відносять гемблінг, ігрову та інтернет-залежність, компульсивні покупки, трудоголізм, залежність від стосунків. Статус частини поведінкових адикцій залишається предметом наукової дискусії; формальне визнання в діагностичних системах отримали азартна гра та ігровий розлад.
Механізми формування
Нейробіологічний рівень
Ключову роль у формуванні залежності відіграє мезолімбічна дофамінова система - проєкції вентральної ділянки покришки до прилеглого ядра, мигдалеподібного тіла та префронтальної кори. Психоактивні речовини різних класів за відмінних механізмів первинної дії сходяться в загальному ефекті - підвищенні дофамінергічної передачі.
Поширеною пояснювальною рамкою є тристадійна модель циклу залежності: стадія інтоксикації, стадія відміни й негативного афекту, стадія стурбованості та передбачення. Кожній стадії відповідає залучення певних нейронних структур.
Теорія стимульної сенситизації розмежовує «бажання» і «задоволення»: за багаторазового вживання система, що приписує стимулу мотиваційну значущість, стає гіперчутливою, тоді як гедонічна відповідь послаблюється.
Психологічний рівень
Транстеоретична модель змін описує готовність до зміни як процес, що проходить стадії передроздумів, роздумів, підготовки, дії, підтримання та рецидиву. Модель запобігання зриву зосереджується на ситуаціях високого ризику, дефіциті копінг-навичок і ефекті порушення утримання. Когнітивна модель описує систему адиктивних і дозвільних переконань, що підтримують вживання. Теорія самолікування розглядає вживання як спробу компенсації дефіциту афективної регуляції. Травматична перспектива встановлює зв'язок несприятливого дитячого досвіду з ризиком формування залежності; показано дозозалежне зростання ризику зі збільшенням кількості категорій такого досвіду.
Діагностика
Діагностичний процес охоплює клінічне інтерв'ю, об'єктивний анамнез від близьких, психометричні інструменти, оцінку коморбідності, соматичне обстеження та оцінку соціального контексту.
Серед скринінгових інструментів застосовують AUDIT для виявлення проблемного вживання алкоголю, ASSIST для скринінгу за широким спектром речовин, DUDIT, тест Фагерстрема для нікотинової залежності, SOGS і PGSI для азартної гри.
Дані самозвіту систематично занижені через стигму, страх наслідків і когнітивні викривлення, тому їх доповнюють об'єктивним анамнезом і лабораторними даними.
Терапія та реабілітація
Міжнародні стандарти лікування розладів унаслідок вживання наркотиків, розроблені ВООЗ спільно з Управлінням ООН з наркотиків і злочинності, визначають лікування залежності як комплексний процес, що поєднує медичні, психологічні та соціальні складові.
Медичний етап
Купірування синдрому відміни, корекція соматичних ускладнень, стабілізація психічного стану. Відміна за алкогольної та седативної залежності є потенційно загрозливою для життя й потребує медичного контролю. Для підтримання ремісії застосовують блокатори опіоїдних рецепторів, засоби сенсибілізувальної дії, препарати, що знижують крейвінг, та замісну підтримувальну терапію.
Детоксикація без подальшого психотерапевтичного етапу не є лікуванням залежності й пов'язана з підвищеним ризиком передозування внаслідок втрати толерантності.
Психотерапевтичний етап
Когнітивно-поведінкова терапія, мотиваційне інтерв'ю, контингентне підкріплення, підхід суспільного підкріплення, сімейна терапія, групова психотерапія.
Соціальний етап
Реабілітаційні програми стаціонарного та амбулаторного типу, терапевтичні спільноти, програми взаємодопомоги, супровід ресоціалізації, відновлення трудової зайнятості та правового статусу, робота із сімейною системою.
Зниження шкоди
Стратегія, спрямована на зменшення медичних і соціальних наслідків вживання без вимоги негайної відмови: програми обміну інструментарію, поширення налоксону, тестування на інфекції, низькопорогові сервіси.
Профілактика
Розрізняють три рівні профілактики:
універсальна - адресована населенню загалом; селективна - адресована групам підвищеного ризику; індикативна - адресована особам з виявленими початковими ознаками проблемного вживання.
Значна частина профілактичних програм не має підтвердженої ефективності; підходи, побудовані на залякуванні без формування навичок, показали нульовий або зворотний ефект.
Окремою проблемою є стигматизація залежності, що знижує звертання по допомогу та погіршує якість медичного обслуговування.
Критика і дискусії
Уявлення про залежність як хронічне рецидивне захворювання мозку є домінантним в інституційній науці. Критична позиція вказує на зворотність нейроадаптацій, значну частку осіб, які виходять у ремісію без лікування, та чутливість поведінки залежного до контексту й альтернативних підкріплювачів.
Дискусійним залишається розширення переліку поведінкових адикцій: основне заперечення полягає в ризику патологізації інтенсивних, але не деструктивних захоплень.
Див. також Адиктивна поведінка Залежність Наркологія Психоактивні речовини Співзалежність
Примітки
Посилання Міжнародна класифікація хвороб 11-го перегляду - браузер МКХ-11 European Union Drugs Agency National Institute on Drug Abuse Центр громадського здоров'я МОЗ України