Візова політика Ірландії встановлюється Урядом Ірландії та визначає візові вимоги для іноземних громадян. Якщо особа, яка не є громадянином Європейського Союзу, ЄАВТ або Спільного простору для подорожей, бажає в'їхати до Ірландії, вона повинна бути громадянином країни, звільненої від візових вимог, або мати дійсну ірландську візу, видану одним із дипломатичних представництв Ірландії по всьому світу.

Хоча Ірландія є членом Європейського Союзу, вона не входить до Шенгенської зони і тому встановлює власну візову політику. Ірландія також підтримує Спільний простір для подорожей (Common Travel Area) з Великою Британією, Нормандськими островами та островом Мен, що передбачає відкриті кордони між цими країнами та територіями. Створений у 1923 році, він дозволяє британським та ірландським громадянам вільно пересуватися Спільним простором для подорожей і перетинати його кордони з мінімальними документами, що посвідчують особу, або взагалі без них.

Візова політика Ірландії схожа на візову політику Шенгенської зони. Вона надає право безвізового в'їзду громадянам усіх країн з Додатка II Шенгенської угоди, за винятком Албанії, Боснії і Герцеговини, Венесуели, Гондурасу, Грузії, Домініки, Колумбії, Косово, Маршаллових Островів, Маврикію, Мікронезії, Молдови, Північної Македонії, Палау, Перу, Сент-Кіттс і Невіс, Сент-Люсії, Сербії, Східного Тимору, Тринідад і Тобаго, та Чорногорії. Ірландія також надає право безвізового в'їзду деяким додатковим країнам: Белізу, Гаяні, Мальдівам та Фіджі.

Історія Візова політика Ірландії змінювалася з моменту її заснування через первинне законодавство та підзаконні акти. Закон про іноземців 1935 року надав повноваження щодо депортації та імміграційного контролю Міністру юстиції Ірландської Вільної держави. 12 квітня 1935 року Ірландська Вільна держава звільнила громадян Великої Британії, Канади, Австралійського Союзу, , Південно-Африканського Союзу, Домініону Ньюфаундленд та Британської Індії від дії Закону про іноземців і, таким чином, не визнавала цих громадян іноземцями. Наказ про іноземців 1946 року зобов'язував усіх іноземців пред'являти паспорт офіцеру імміграційного контролю для перевірки протягом 24 годин, якщо вони прибували не з Великої Британії або Північної Ірландії. Максимальний термін перебування для іноземців становив один місяць.

Протягом 1940-х та 1950-х років Ірландія уклала двосторонні угоди про скасування віз із країнами Західної Європи.

У 1962 році Ірландія змінила визначення іноземця і включила до нього згадані вище країни, за винятком тих, хто народився у Великій Британії або Північній Ірландії. Наказ про внесення змін до Закону про іноземців 1962 року звільнив від віз на три місяці громадян Австрії, Бельгії, Данії, Ісландії, Іспанії, Італії, Ліхтенштейну, Люксембургу, Монако, Нідерландів, Норвегії, Португалії, США, Тунісу, Туреччини, Фінляндії, Франції, Західної Німеччини, Швейцарії та Швеції. Він також передбачав особливі умови для громадян Британської Співдружності, згідно з якими вони звільнялися від дії Наказу про іноземців 1946 року, хоча їм могло бути відмовлено у в'їзді, якщо вони не дотримувалися певних умов. Поправка 1966 року надала права на в'їзд державам Британської Співдружності, але згодом її було скасовано в 1972 році. У 1972 році іноземці мали отримувати дозвіл на роботу від Міністра праці, щоб працювати в державі. У 1975 році Ірландія опублікувала свій перший список громадянств, звільнених від віз, а також скасувала спеціальні положення для громадян Співдружності за ірландським законодавством. У 1999 році було вперше розроблено вичерпний список країн, яким потрібні були візи.

29 березня 1988 року було оголошено про першу вимогу ірландської транзитної візи для Ірану. Вимоги щодо транзитних віз були запроваджені для Польщі, Болгарії та Шрі-Ланки 26 лютого 1988 року, для Молдови (3 лютого 1993 року), Куби (1 листопада 1994 року), Іраку (19 липня 1996 року). 8 жовтня 1996 року вимоги до транзитних віз були розширені і включали країни, перелічені станом на січень 2018 року, з додаванням Нігерії, Федеративної Республіки Югославії та Заїру. Зімбабве було додано 8 листопада 2002 року, так само як Грузія та Україна (9 червня 2017 року).

Щодо звільнення від візових вимог, Литва, Латвія та Естонія були звільнені 30 квітня 1996 року, за ними Гонконг (25 червня 1997 року), Бруней (17 лютого 1997 року), Хорватія (26 січня 1999 року). 13 лютого 2001 року Ірландія звільнила такі країни: Антигуа і Барбуда, Беліз, Болівія, Вануату, Гаяна, Гамбія, Домініка, Кірибаті, Мальдіви, Маврикій, Сейшели, Сент-Кіттс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Соломонові Острови, Тувалу, Фіджі. Макао було звільнено 27 квітня 2002 року, Словаччина (18 грудня 2003 року), Болгарія та Румунія (18 грудня 2006 року), Тайвань (1 липня 2009 року), Об'єднані Арабські Емірати (31 січня 2018 року) та Україна (25 лютого 2022 року).

Щодо країн, виключених зі списку безвізових, Сьєрра-Леоне було вилучено 4 жовтня 1994 року, а Кенія — 15 березня 1996 року. 3 квітня 1996 року були вилучені Фіджі, Гаяна, Маврикій (усі три згодом відновлені), Танзанія та Замбія, за ними Еквадор (29 серпня 1997 року) та Словаччина (14 жовтня 1998 року, згодом відновлена). Бангладеш, Гана, Індія, Нігерія та Пакистан (1 січня 1988 року); Туреччина (19 листопада 1989 року); Уганда (12 серпня 1993 року); Болівія (згодом відновлена), Колумбія, Перу та Туніс (1 квітня 1990 року) були вилучені, як і Гамбія (червень 2001 року), Ямайка (18 грудня 2003 року), Маврикій (1 січня 2010 року), Венесуела (29 квітня 2014 року) та Малаві (12 листопада 2015 року).

У відповідь на пандемію COVID-19, безвізовий режим з Аргентиною, Болівією, Бразилією, Чилі, Гаяною, Парагваєм, ПАР та Уругваєм був призупинений з 28 січня до 16 червня 2021 року, а безвізовий режим з Ботсваною, Есватіні, Лесото та ПАР був призупинений з 27 листопада до 22 грудня 2021 року.

Болівія була виключена зі списку безвізових країн 12 вересня 2023 року; Домініка, Гондурас та Вануату були виключені 7 березня 2024 року, за ними Ботсвана та ПАР 10 липня 2024 року. Есватіні, Лесото та Науру були виключені 10 березня 2025 року. Тринідад і Тобаго було виключено 12 травня 2025 року. Нікарагуа, Сент-Кіттс і Невіс та Сент-Люсія були виключені 15 червня 2026 року.

Мапа візової політики

Звільнення від візових вимог Громадяни наступних країн та територій можуть в'їжджати до Ірландії візи:

За правом за угодою про Спільний простір для подорожей Усі громадяни Європейського Союзу Громадяни держав-членів ЄАВТ

Звільнені від візових вимог Власники Картки резидента члена сім'ї громадянина Союзу

Наступні особи не потребують в'їзної візи і отримують дозвіл на в'їзд на три місяці після прибуття до Ірландії:

Власники Власники Громадяни наступних країн та територій, які мають дійсні паспорти, можуть відвідувати Ірландію до 90 днів (якщо не зазначено інше):

{|style=" border-radius:1em; box-shadow: 0.1em 0.1em 0.5em rgba(0,0,0,0.75); background-color: white; border: 1px solid white; padding: 5px; margin-top:10px;" |- style="vertical-align:top;" | Андорра Антигуа і Барбуда Аргентина Австралія Багамські Острови Барбадос Беліз Бразилія Бруней Канада Чилі |valign="top"| Коста-Рика Сальвадор Фіджі Гренада Гватемала Гаяна Гонконг Ізраїль Японія Кірибаті Макао |valign="top"| Малайзія Мальдіви Мексика Монако Нова Зеландія Панама Парагвай Сент-Вінсент і Гренадини Самоа Сан-Марино Сейшели |valign="top"| Сінгапур Соломонові Острови Південна Корея Тайвань Тонга Тувалу Україна ОАЕ США Уругвай Ватикан

Хронологія візових змінНевідомо: Багамські Острови, Беліз, Мальдіви, Самоа, Сейшельські Острови, Соломонові Острови та Тонга Громадянам Австралії, Барбадосу, Великої Британії, Канади, Гренади, Малайзії, Нової Зеландії та Сінгапуру ніколи не потрібна була віза для в'їзду до Ірландії 1 квітня 1947 / 1 травня 1948: Бельгія 1 квітня 1947: Швеція 1 травня 1947: Франція 15 травня 1947: Данія та Нідерланди 20 червня 1947: Швейцарія 1 січня 1948: Норвегія 1 січня 1949: Люксембург 1 червня 1949: Ісландія 25 грудня 1949: Італія 15 липня 1954: Монако 1 лютого 1955: Фінляндія 15 серпня 1955: Португалія 20 жовтня 1955: Туреччина (скасовано в 1989 році) 15 червня 1956: Греція 17 квітня 1959: Іспанія 1 серпня 1975: Андорра, Аргентина, Бразилія, Чилі, Коста-Рика, Гватемала, Гондурас, Японія, Мексика, Нікарагуа, Панама, Уругвай та Ватикан (безвіз для Аргентини, Бразилії, Чилі та Уругваю був призупинений 28 січня 2021 року і відновлений 16 червня 2021 року) 31 січня 1986: Ізраїль та Зімбабве (безвіз для Зімбабве скасовано у 2002 році) 12 липня 1989: Південна Корея 12 червня 1990: Східна Німеччина (як об'єднана Німеччина з 3 жовтня 1990 року) 17 вересня 1990: Чехословаччина (як Чехія та Словаччина з 1 січня 1993 року) та Угорщина 20 листопада 1992: Польща 14 квітня 1993: Словенія 1 травня 1996: Естонія, Латвія та Литва 17 лютого 1997: Бруней 1 липня 1997: Гонконг 31 січня 1999: Хорватія 1 березня 2001: Антигуа і Барбуда, Беліз, Болівія (відновлено), Домініка, Фіджі (відновлено), Гамбія (відновлено), Гаяна (відновлено), Кірибаті, Мальдіви, Маврикій (відновлено), Сент-Кіттс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Сейшельські Острови, Соломонові Острови, Тувалу та Вануату (безвіз для Гамбії скасовано 8 червня 2001 року; для Гаяни призупинено 28 січня 2021 року і відновлено 16 червня 2021 року) 27 квітня 2002: Макао 18 грудня 2003: Словаччина (відновлено) 1 серпня 2005: Сальвадор, Парагвай та Тувалу (усі відновлені; безвіз для Парагваю призупинено 28 січня 2021 року та відновлено 16 червня 2021 року) 1 січня 2007: Болгарія та Румунія 1 липня 2009: Тайвань 31 січня 2018: Об'єднані Арабські Емірати 25 лютого 2022: Україна

Скасовано:

Шрі-Ланка: 31 травня 1985 Бангладеш, Гана, Індія, Нігерія та Пакистан: 1 січня 1988 Туреччина: 19 листопада 1989Застосовувалося згідно з угодою про звільнення від віз з 20 жовтня 1955 року Болівія, Колумбія, Перу та Туніс: 1 квітня 1990 (безвіз для Болівії відновлено у 2001 році) Югославія: 6 листопада 1992 Уганда: 12 серпня 1993 Сьєрра-Леоне: 5 жовтня 1994 Гамбія: 28 листопада 1995 (відновлено 1 березня 2001 року та скасовано 8 червня 2001 року) Кенія: 15 березня 1996 Фіджі, Гаяна, Маврикій, Танзанія та Замбія: 4 квітня 1996 (безвіз для Фіджі, Гаяни та Маврикію відновлено у 2001 році; для Гаяни призупинено 28 січня 2021 року та відновлено 16 червня 2021 року) Еквадор: 30 серпня 1997 Словаччина: 19 жовтня 1998 (відновлено у 2003 році) Сальвадор, Парагвай, Тувалу та Зімбабве: 8 листопада 2002 (безвіз для Сальвадору, Парагваю та Тувалу відновлено у 2005 році; для Парагваю призупинено 28 січня 2021 року та відновлено 16 червня 2021 року) Ямайка: 18 грудня 2003 Маврикій: 1 січня 2010 Венесуела: 24 червня 2014 Малаві: 30 листопада 2015 Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Гаяна, Парагвай, ПАР та Уругвай: призупинено з 28 січня по 16 червня 2021 року Ботсвана, Есватіні, Лесото та ПАР: призупинено з 27 листопада по 22 грудня 2021 року Болівія: 12 вересня 2023 Домініка, Гондурас та Вануату: 7 березня 2024 Ботсвана та ПАР: 10 липня 2024 Есватіні, Лесото та Науру: 10 березня 2025 Тринідад і Тобаго: 12 травня 2025 Нікарагуа, Сент-Кіттс і Невіс та Сент-Люсія: 15 червня 2026

Програма безвізового в'їзду для короткострокового перебування