Незалежність Англії () — це політична позиція, що виступає за відокремлення Англії від Сполученого Королівства. На підтримку відокремлення Англії (найбільшої та найбільш густонаселеної країни Сполученого Королівства) вплинула дедалі більша деволюція політичних повноважень до Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії, де незалежність від Великої Британії (а у випадку Північної Ірландії — возз'єднання з рештою Ірландії), на відміну від Англії, є помітною темою політичних дебатів.
Прихильники незалежності Англії розглядають її як спосіб розв'язання у британській політиці: шотландські, валлійські та північноірландські члени парламенту в Парламенті Великої Британії у Вестмінстері можуть голосувати з питань, що стосуються Англії, але англійські депутати не мають такої самої влади над аналогічними питаннями в Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії, оскільки ці повноваження передані (делеговані) до Шотландського парламенту, Асамблеї Північної Ірландії чи Сенедду (Валлійського парламенту).
Хоча деякі менші політичні партії вели кампанію за незалежність Англії, усі основні загальнобританські політичні партії дотримуються традиційного погляду і виступають проти зміни конституційного статусу Англії. Шотландські вимоги щодо незалежності, а не англійські, розглядаються як найбільш нагальна загроза британській єдності; Шотландія проголосувала проти незалежності на референдумі 18 вересня 2014 року, але . Перебування Північної Ірландії у складі Великої Британії є не менш суперечливою темою, тоді як незалежність Уельсу також отримала більшу підтримку останніми роками.
Історичний контекст
Королівство Англія Англійська національна ідентичність розвивалася протягом тривалого часу. Унаслідок краху римського панування в Британії із середини четвертого століття територію сучасної Англії поступово заселяли германські племена. Колективно відомі як англосакси, це були англи та сакси з території нинішнього дансько-німецького прикордоння, а також юти з півострова Ютландія. Королівство Англія виникло в X столітті: воно охоплювало більшу частину південних двох третин Великої Британії та низку менших прилеглих островів. Нормандське завоювання Уельсу з 1067 по 1283 рік (формалізоване у 1284 році) поставило Уельс під англійський контроль, і Уельс підпав під дію англійського права згідно із Законами про Уельс 1535–1542 років, які скасували .
Формування Сполученого Королівства У 1603 році відбувся , коли смерть Єлизавети I призвела до того, що Яків VI, король Шотландії, зійшов на англійський престол, об'єднавши Англію та Шотландію в рамках особистої унії. У 1707 році Акти про унію були ухвалені як Парламентом Англії, так і Парламентом Шотландії, утворивши Королівство Велика Британія. Цей захід був украй непопулярним як у Шотландії, так і в Англії. Шотландські підписанти Акта були змушені підписувати документи таємно через масові заворушення та бунти в шотландській столиці Единбургзі. Однак Шотландія зберегла , правову систему, відмінну від тієї, що використовується в Англії та Уельсі.
У 1800 році Королівство Великої Британії та Королівство Ірландія ухвалили нові Акти про унію 1800 року, створивши Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії, яке виникло в 1801 році. У 1921 році було підписано Англо-ірландський договір, який дозволив під владою Ірландської Вільної держави стати домініоном, у результаті чого лише Північна Ірландія залишилася в межах Великої Британії, яка в була офіційно перейменована на Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.
Рух за незалежність Англії
Пропозиція в парламенті У 2006 році в Парламенті Великої Британії була внесена пропозиція на підтримку незалежності Англії, підписана чотирма депутатами: з Консервативної партії, з Шотландської національної партії, а також і від лейбористів. , на той час депутат від лейбористів від округу , згодом відкликав свій підпис. Підписанти посилалися на опитування , яке показало, що більшість в Англії (а також у Шотландії) виступає за незалежність Англії.
Англійська ідентичність Перепис 2021 року показав, що лише 15,3% людей, які проживають в Англії, назвали себе «англійцями», що є значним зменшенням порівняно з 60,4% у 2011 році. 56,8% назвали себе лише «британцями» у 2021 році. 14,3% назвали себе «англійцями та британцями», що є збільшенням порівняно з 9,1% у 2011 році.2011 Census, England and Wales: National identity (detailed), local authorities in England and Wales, Accessed 2 April 2014
Підтримка незалежності Англії У 2015 році, після референдуму про незалежність Шотландії, журналіст запропонував провести референдум про незалежність Англії, також заявивши, що англійський патріотизм є таким само дійсним, як і шотландський патріотизм, і що народ Англії має таке ж право, як і шотландський народ, провести референдум про свою незалежність.
У 2017 році понад 4000 осіб підписали петицію на підтримку незалежності Англії.
У 2020 році опитування показало, що 49% англійських виборців підтримують незалежність Англії, без урахування тих, хто «не знає». 34% висловилися «за» незалежність Англії, 36% «проти», а 30% не визначилися.
У серпні 2022 року оголосила про мітинг за незалежність у Йорку. «Ми виступаємо за анулювання — не скасування, а саме анулювання Акту про унію», — сказав лідер партії Мур виданню The National. «Це означає, що Шотландія отримає повний контроль над своєю власною нацією, а Англія, як ми пропагуємо, матиме англійський парламент».
Аргументи за незалежність Англії
Економіка Існують питання щодо валюти незалежної Англії та того, чи використовуватиме вона фунт стерлінгів. Невизначеність може виникнути одразу після здобуття незалежності, а також є малоймовірним, що Банк Англії погодиться на валютний союз із незалежною Англією. Прихильники англійського суверенітету стверджують, що суверенна Англія мала б одну з найсильніших економік світу з орієнтовним ВВП у 2,865 трлн доларів США станом на 2015 рік, що зробило б її 5-ю, 6-ю або 7-ю за величиною економікою світу залежно від методології вимірювання. Також стверджується, що Англія була б 15-ю найбагатшою нацією у світі з ВВП на душу населення у розмірі 33 999 доларів США у 2015 році. Аналогічні цифри становлять 30 783 долари для Шотландії, 23 397 доларів для Уельсу і 24 154 долари для Північної Ірландії, або 27 659 доларів для Великої Британії без урахування Англії.
Освіта Разом із Лондоном, одним із провідних світових міст та другим за величиною та історичною значущістю фінансовим центром світу, у ролі своєї столиці, Англія продовжувала б мати завидну систему вищої освіти, яка включає деякі з найпрестижніших університетів світу, серед яких Оксфордський університет, Кембриджський університет та коледжі Лондонського університету, що регулярно входять до топ-10 світового рейтингу університетів QS.
Прихильники незалежності Англії Політичні партії Зелена партія Англії та Уельсу підтримує незалежність Уельсу та незалежність Шотландії, Шотландська зелена партія підтримує незалежність Шотландії, а підтримала б возз'єднання Ірландії, якщо більшість людей у Північній Ірландії зробить такий вибір.
підтримують підтримує
Опитування громадської думки має своє коріння в історичній спадщині, яка передувала Сполученому Королівству. Зростання англійської ідентичності останніми роками, про що свідчить більш часте використання англійського прапора (зокрема під час міжнародних спортивних змагань і щодо національної збірної з футболу), у засобах масової інформації іноді пояснюється посиленням деволюції політичної влади до Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії.
Одним із можливих стимулів для створення самоврядних англійських політичних інституцій є : конституційна невідповідність, згідно з якою депутати від усіх чотирьох націй Великої Британії можуть голосувати з питань, що стосуються виключно Англії, тоді як ті самі питання є зарезервованими за делегованими асамблеями інших націй. (Наприклад, шотландський депутат від Західного Лотіану має право голосу щодо питань поліції у Вест-Мідлендсі.)
Сучасні англійські націоналістичні рухи суттєво відрізняються від мейнстримних шотландських, валлійських та (хоча й подібні до деяких течій ірландського націоналізму) тим, що вони часто асоціюються з підтримкою правоцентристської економічної та соціальної політики. Націоналісти в інших частинах Британських островів тяжіють до соціал-демократичної політичної позиції. Англійський націоналізм також часто асоціюється з євроскептицизмом: однією з причин опозиції до Європейського Союзу (ЄС) було переконання, що Англію свавільно поділяють на регіони за вказівкою ЄС з обмеженим впливом з боку Британського уряду.
Дані опитувань щодо англійської деволюції та незалежності наведені в таблиці нижче.
Дата Незалежність (%) Статус-кво (%) Англійськийпарламент (%) (%) Регіональніасамблеї (%) Скасуватидеволюцію (%) Не знають /Жодне (%) 20 січня 2021 15% 60% Н/Д Н/Д Н/Д Н/Д 13% 14 липня 2020 34% 36% Н/Д Н/Д Н/Д Н/Д 30% 30 червня 2020 27% 51% Н/Д Н/Д Н/Д Н/Д 22% 13 січня 2012 Н/Д 16% 49% Н/Д Н/Д Н/Д 35% 6 грудня 2011 Н/Д 21% 52% Н/Д Н/Д 14% 13% 15 квітня 2010 Н/Д 20% 68% Н/Д Н/Д Н/Д 12% 30 квітня 2009 Н/Д 15% 41% Н/Д Н/Д Н/Д 44% 9 вересня 2009 Н/Д 20% 58% Н/Д Н/Д Н/Д 22% 6 грудня 2007 15% 32% 20% 25% Н/Д Н/Д 8% 19 квітня 2007 Н/Д 24,25% 67,32% Н/Д Н/Д Н/Д 8,43% 5 квітня 2007 Н/Д 12% 21% 51% Н/Д Н/Д 16% 8 січня 2007 Н/Д 32% 61% Н/Д Н/Д Н/Д 7% 7 січня 2007 Н/Д 41,22% 51,42% Н/Д Н/Д Н/Д 7,36% 23 листопада 2006 Н/Д 25,35% 68,43% Н/Д Н/Д Н/Д 6,22% 8 липня 2006 Н/Д 32% 41% Н/Д 14% Н/Д 13% 23 лютого 2004 Н/Д 23,76% 11,88% 46,53% 10,89% Н/Д 6,93% 7 квітня 2002 Н/Д Н/Д 47% Н/Д 28% Н/Д 25%
Організації Політична партія, яка агітувала за незалежність Англії, була створена в лютому 2008 року — , яка досягла незначних виборчих успіхів перед своїм розпуском у грудні 2009 року.
Англійський парламент у межах Великої Британії був обіцянкою маніфесту (розділ 3.2.2) 2016 року .
Партія англійської незалежності (English Independence) була зареєстрована у 2016 році. Її лідер Ніл Гамфрі фігурував у виборчих бюлетенях як «ANTI Corbyn» (Анти-Корбін) на .
Апатія до союзу
Дехто в Англії стверджує, що суперечлива та були б вирішені шляхом розпаду союзу та здобуття Англією незалежності.
У жовтні 2017 року 88% опитаних виборців, які проголосували за вихід з ЄС (Leave), прийняли б перемогу «так» на другому референдумі про незалежність Шотландії в обмін на Брекзит, 81% тих самих виборців також вважали дестабілізацію мирного процесу в Північній Ірландії «вартою того», щоб гарантувати Брекзит. Серед виборців Leave ті, хто підтримував консерваторів, частіше були готові підтримати незалежність Шотландії та дестабілізацію мирного процесу в Північній Ірландії, ніж виборці Leave від лейбористів, хоча серед останніх таких все одно була більшість.
У 2018 році опитані виборці в Англії у 62% випадків заявили, що хотіли б, аби гроші, зібрані в Англії, витрачалися в Англії, а не в Північній Ірландії; цю думку підтримали 73% консерваторів і 22% виборців-лейбористів. Скарбниця Її Величності (HM Treasury) у 2018 році щорічно виділяла 10,8 млрд фунтів стерлінгів Північній Ірландії, порівняно з 8,6 млрд фунтів стерлінгів щорічно до ЄС.
У червні 2019 року опитування YouGov показало, що більшість членів правлячої Консервативної партії підтримали б відокремлення Шотландії та Північної Ірландії від Великої Британії заради досягнення Брекзиту.
Опитування в листопаді 2019 року показало, що загалом 58% виборців Leave по всій Великій Британії підтримували незалежність Шотландії: це складалося з 41% виборців, які прийняли б її як ціну за Брекзит, і 17% виборців Leave, які б підтримали незалежність Шотландії незалежно від обставин. У тому ж опитуванні виборців Leave у Великій Британії також запитали про незалежність Уельсу (28% «так» проти 26% «ні») та про Об'єднану Ірландію (25% «так» проти 19% «ні»), якби ці сценарії були ціною за Брекзит.