Долорес Александер (10 серпня 1931 — 13 травня 2008) — американська журналістка, рестораторка та лесбійська феміністка, найбільш відома своєю роботою на посаді виконавчої директора Національної організації жінок (National Organization for Women) з 1969 по 1970 рік, організацією феміністичного ресторану "Mother Courage" з 1972 по 1977 рік та заснуванням організації «Жінки проти порнографії» (Women Against Pornography) у 1979 році.

Життєпис Долорес Александер народилася 10 серпня 1931 року у місті Ньюарк, штат Нью-Джерсі, у родині фабричних робітників Домініка ДеКарло та Саллі ДеКарло (до шлюбу Коралескі). Навчалася в римо-католицьких школах у Нью-Джерсі та працювала офісним клерком у страховій компанії "Equitable" після закінчення середньої школи.

Всупереч бажанню батька, Александер обрала Нью-Йоркський університет. Там вона познайомилася з магістрантом-педагогом Аароном Александром. Вони одружилися 1950 року, шлюб тривав п'ять років.

У 1961 році Александер здобула ступінь бакалавра мистецтв з мови та літератури в Міському коледжі Нью-Йорка. На останньому курсі вона протягом десяти місяців працювала кореспонденткою новин у газеті The New York Times, де здобувала журналістський досвід і вперше зіткнулася з сексизмом у медіа: їй відмовили в посаді копірайтерки на користь колеги-чоловіка з поясненням, що це «спричинило б революцію в редакції».

Журналістика Після закінчення навчання Долорес Александер працювала репортеркою, редакторкою та керівницею бюро в газеті «Newark Evening News» з 1961 по 1964 рік. Потім працювала репортеркою, редакторкою та помічницею редактора жіночого відділу у видавництві Newsday, а також авторкою статей для журналу вихідного дня до 1969 року.

Фемінізм «До того часу я завжди почувалася дивачкою, єдиною людиною, яка відчувала себе не в ногу з навколишнім світом. Я знала, що нам потрібен жіночий рух. Це те, чого я так довго чекала». — Долорес Александер, 2007 рік

Національна організація жінок (NOW) У 1966 році, працюючи в виданні Newsday, Александер натрапила на пресреліз, в якому оголошувалося про створення нової організації з прав жінок: Національної організації жінок (NOW). Вона взяла інтерв'ю у американської феміністки Бетті Фрідан і, завдяки своєму досвіду роботи в ЗМІ, стала головою підкомітету з моніторингу Національної робочої групи з питань образу жінок у масмедіа. Повернувшись до Newsday, Александер записала до членкинь організації всіх жінок у редакції, запропонувавши заплатити 5 доларів членських внесків за тих, хто не могли собі цього дозволити.

У грудні 1968 року Александер запропонували нову посаду в NOW – виконавчої директорки, яка мала би створити офіс у Нью-Йорку для відповідей на кореспонденцію, випуску інформаційного бюлетеня та виконання іншої організаційної роботи для NOW. Александр звільнилася з роботи в Newsday та офіційно почала працювати виконавчою директоркою у лютому 1969 року. Вона планувала, що посада не займатиме повний робочий день і вона зможе поєднувати цю працю з фріланс-письменництвом, що збільшить її дохід, але зрештою робоче навантаження зайняло весь її час.

Протягом цього періоду присутність лесбійок у Національній організації жінок ставала дедалі помітнішою як для її членкинь, так і для преси. Александер та інші членкині NOW згадують, як Ріта Мей Браун була присутня на зустрічі нью-йоркського відділення приблизно в грудні 1968 року та називала себе «вашою місцевою лесбійкою з району», що вразило групу. Кілька місяців по тому Айві Боттіні, тодішня президентка New York City NOW, розповіла Александер, що причиною її розлучення з чоловіком було те, що вона лесбійка. Боттіні також заохотила Александер найняти Ріту Мей Браун на вакантну посаду в національному офісі NOW. Александер найняла Браун і запевнила Боттіні, що вони залишаться подругами, так і не розібравшись до кінця у власних почуттях у ставленні щодо лесбійства.

Після повернення з пікету біля Білого дому у Вашингтоні, округ Колумбія, Александер поговорила з Браун про її стосунки з Джин Фауст, відомою учасницею New York City NOW. Під час розмови Александер врешті фізично зблизилася Браун, проте їхні стосунки незабаром закінчилися, коли Александер почула, як Браун обговорювала з з Ансельмою Дель'Оліо свої планами спокусити Бетті Фрідан та Мюріел Фокс. Ідея полягала в тому, що якби Фрідан і Фокс мали лесбійський досвід, вони стали б більш відкритими до обговорення лесбійства у феміністичному русі.

До цього моменту Александер і Фрідан були не лише колегами, а й подругами, тож Александер вирішила розповісти Фрідан про те, що почула. Александер пояснила, що через нещодавнє розлучення Фрідан та її любов до лестощів Ансельмі Дель'Оліо буде легко її спокусити. Спершу Фрідан була дещо обурена, але водночас розважена почутим, проте після численних дзвінків від Дель'Оліо вона почала серйозніше турбуватися через присутність лесбійок у NOW. Невдовзі Браун подала у відставку зі своєї посади.

Після цих подій стосунки між Александер і Фрідан ставали все більш натягнутими, поки вони вже не могли працювати одна з однією без конфліктів з боку Фрідан. У лютому 1970 року правління NOW скоротило обов'язки Александер, щоб обмежити її спілкування з Фрідан. Проте Александер сприйняла це як передвісник свого звільнення через кілька місяців, яке значною мірою відбулося через наполягання Фрідан, оскільки Александер була лесбійкою. У березні на національній конференції Александер офіційно звільнили від її обов'язків, а Національний офіс NOW перенесли до Чикаго, хоча Александер продовжувала працювати виконавчою директоркою до травня, коли вона офіційно подала у відставку.

Александер продовжувала читати лекції про права жінок і співпрацювала з Колективом нових феміністичних талантів (New Feminist Talent Collective), створеним Жаклін Себальйос для надання послуг лекторок про жіночий рух. Вона співзаснувала та організувала рух «Жінки проти порнографії» та співпрацювала з організацією «Нью-Йоркські радикальні феміністки». Александер була членкинею правління Національної асоціації за скасування законів про заборону аборів, членкинею консультативної ради нью-йоркського відділення NOW, а також входила до Клубу газетярок Нью-Йорка. Долорес Александер була помітною фігурою в численних подіях феміністичного руху. Вона допомогла припинити практику розділених за статтю оголошень про вакансії в The New York Times, була свідком чистки лесбійок у Національній організації жінок, брала участь у Національній жіночій конференції 1977 року в Г'юстоні та в Четвертій всесвітній конференції ООН зі становища жінок у Пекіні у 1995 році.

Ресторан "Mother Courage" У травні 1972 року Долорес Александр та Джилл Ворд відкрили ресторан Mother Courage, перший феміністичний ресторан у США, у Грінвіч-Вілледж, штат Нью-Йорк. Розташований на Західній 11-ті вулиці, 342, ресторан був названий на честь Матінки Кураж, головної героїні драми Бертольта Брехта «Матінка Кураж та її діти». Оскільки обидві засновниці не мали попереднього досвіду роботи в ресторанах, вони позичили гроші у кількох друзів та колежанок-феміністок, щоб відремонтувати старий ланч-бар під назвою «Benny's Soda Luncheonette and Delicatessen». За допомогою багатьох друзів та батька Ворд, Александр і Ворд повністю переобладнали приміщення та перетворили його на абсолютно новий ресторан.

Щоночі протягом перших кількох тижнів після відкриття ресторану Mother Courage Ворд та Александер пояснювали, що закладу ледь вистачає місткості для вечерь. У своєму пресрелізі вони пояснювали, що «...Mother Courage став місцем зустрічей та зборів феміністок з усього міста. Жінки почувалися комфортно, приходячи на вечерю на самоті, бувши впевненими, що натраплять принаймні на ще одну знайому людину, з якою зможуть повечеряти». Цей комфорт пояснювався тим, що хоча формально ресторан був відкритий для обох статей, перевага надавалася жінкам. Після того, як у 1973 році ресторан Mother Courage отримав ліцензію на продаж пива та вина, Джойс Вінсон (одна з пізніших керівниць ресторану) пояснювала, що як феміністка вона наливала перший ковток вина виключно жінкам, навіть якщо вони приходили в супроводі чоловіків. Рахунки також клали на однаковій відстані від відвідувачів, щоб не робити жодних припущень щодо того, хто збирається платити за обід. Проте гості були не єдиними, хто відчули на собі цю феміністичну етику. У Mother Courage дбали про те, щоб платити кожній працівниці однакову зарплату, а кожна посада ротувалася серед персоналу, щоб «кожна жінка мала розуміння проблем кожної іншої жінки».

19 травня 1975 року ресторан відсвяткував третю річницю, влаштувавши фуршет із шампанським та тортом у формі символу Венери. Було запрошено понад 100 гостей (багато з яких були відомими феміністками), зокрема Глорію Стайнем, Одрі Лорд та Кейт Міллетт. Хоча заклад працював лише до 1977 року, він надихнув багато інших феміністичних ресторанів відкритися по всій країні. Авторка Люсі Комісар якось описала «Матінку Кураж» як «більше, ніж просто ресторан, це частина соціального руху».

Смерть і спадщина Коли здоров'я Долорес Александер погіршилося, вона відійшла від медійної активності руху, віддаючи перевагу тому, щоб спостерігати, як нове покоління активісток "веде зміни". 13 травня 2008 року вона померла в Палм-Гарбор, штат Флорида.

Її документи зберігаються в колекції Софії Сміт у Сміт-коледжі та бібліотеці Шлезінгера в Гарвардському університеті.

Примітки