Ліліт () — персонаж франшизи Diablo від Blizzard Entertainment. Відома як Дочка Ненависті, вона зображується як дочка Вищого Зла Мефісто та колишня супутниця ангела Інаруса. Разом Ліліт та Інарус створили смертний світ Санктуарій, де розгортаються події серії Diablo, а також породили нефалемів, які є предками людства. Образ персонажа частково ґрунтується на традиціях, пов'язаних із міфологічною Ліліт, зокрема на її асоціаціях із демонами, материнством, вигнанням і кров'ю.

Ліліт уперше ненадовго з'явилася як необов'язковий бос у Події Пандемоніум — додатковому завданні, доданому до Diablo II: Lord of Destruction у 2005 році. Її образ і роль у франшизі згодом були розвинені в трилогії «Гріховна війна» Річарда А. Наака. Пізніше вона з'явилася через озвучені записи історії у Diablo III: Reaper of Souls (2014), перш ніж стати головною антагоністкою Diablo IV (2023), де її озвучила Керолайн Фейбер.

Критичні обговорення Ліліт зосереджувалися на її материнському образі, протистоянні Небесам і Пеклу, а також суперечності між її заявленим бажанням захищати людство та жорстокими методами, які вона використовує. Оглядачі описували її як морально неоднозначнішу антагоністку, ніж попередні лиходії серії, тоді як академічні дослідження розглядали її зв'язок із нефалемами та трактування франшизою теологічного дуалізму й здатності людства до добра і зла.

Створення Образ Ліліт частково ґрунтується на міфології та фольклорі, пов'язаних із традиційною Ліліт. Ігровий персонаж відрізняється від міфологічної постаті тим, що є однією із творців Санктуарію та матір'ю нефалемів, які поєднують ангельське й демонічне походження.

Ліліт обрали центральною антагоністкою Diablo IV ще на ранніх етапах художньої розробки гри. Артдиректор Джон Мюллер згадував, що команда розробників розглядала раннє зображення в стилі середньовіччя та Відродження, на якому було показано створення Санктуарію: Інарус був представлений у світлі, а Ліліт прихована в темряві. За словами Мюллера, це зображення підштовхнуло розробників до висновку, що історію гри слід побудувати навколо Ліліт. Ґеймдиректор Луїс Барріґа зазначав, що її використання також дало серії змогу дослідити персонажів, відмінних від самого Диябло, замість того щоб одразу повертатися до головного демона.

Кінематографічний ролик, використаний для анонсу Diablo IV, був побудований як поступовий перехід через дію, жахи та те, що розробники описували як фінальне, майже божественне одкровення. Поява Ліліт наприкінці мала переосмислити попередню сцену кривавого ритуалу як її відродження та зробити її головною фігурою гри. Розробники називали її «Королевою Санктуарію» та вважали фінальний кадр її появи крізь мембрану з крові визначальним кадром кінематографічного ролика.

Художник Джеральд Бром створив концепт-арт для кінематографічного дизайну Ліліт у Diablo IV. Її кінематографічну модель високої роздільної здатності спільно розробляли підрозділи Blizzard, що займаються кінематографією, а художники працювали над її скульптурою, моделюванням, текстуруванням, ригінгом та анімацією. Керолайн Фейбер озвучила Ліліт у Diablo IV і повторила цю роль у Lord of Hatred.

Для Lord of Hatred сценаристи змістили роль Ліліт, зробивши її союзницею у протистоянні Мефісто, але не представляючи її як таку, що змінилася на краще. Наративні дизайнери Метт Бернс та Елені Рівера розповіли, що частина Ліліт залишилася всередині персонажа гравця після того, як він поглинув її пелюстки крові у Diablo IV. Рівера наголосила, що Ліліт залишається демоном із власними мотивами, незважаючи на її турботу про Санктуарій. У доповненні також з'явилися варіанти діалогів, за допомогою яких гравці можуть висловлювати різне ставлення до союзу з нею.

Появи

Ранні появи Ліліт була введена до ігор через Подію Пандемоніум — завдання після випуску Diablo II: Lord of Destruction, додане в межах оновлення 1.11, яке вийшло 1 серпня 2005 року. Вона з'являється в Лігві Матрони як необов'язковий бос високого рівня, з яким гравець стикається під час збирання компонентів, необхідних для потрапляння до Убер-Трістраму.

Її сюжетна роль була значно розширена в трилогії «Гріховна війна» Річарда А. Наака. Дія романів відбувається в далекому минулому Санктуарію; у них Ліліт та Інарус постають колишніми коханцями, які залишили Вічний конфлікт між Вищими Небесами та Палаючими Пеклами й створили Санктуарій як притулок. Їхні діти, нефалеми, володіли силами, що перевершували сили ангелів і демонів. Коли інші мешканці Санктуарію вирішили знищити їх, щоб запобігти розкриттю існування цього світу, Ліліт убила незгодних, після чого Інарус вигнав її в Порожнечу.

У романах Ліліт повертається та маніпулює людиною Ульдіссіаном уль-Діомедом, прагнучи пробудити приховані сили нефалемів у людстві та перетворити людей на армію, здатну перемогти і Небеса, і Пекло. Її плани призводять до конфлікту з Інарусом та конкуруючими релігіями, які прагнуть отримати контроль над Санктуарієм.

Ліліт має другорядну появу лише голосом у Diablo III: Reaper of Souls (2014) через серію з чотирьох колекційних аудіозаписів під назвою «Писання Ліліт». Знайдені у Фортеці Пандемоніуму записи розповідають про її дедалі більше невдоволення Вічним конфліктом, захоплення нею Інаруса, викрадення ними Каменя світу та створення Санктуарію, а також її намір народити з ним дітей.

Diablo IV У Diablo IV культист Еліас повертає Ліліт до Санктуарію. Персонажа гравця, відомого як Мандрівник, присипляють під впливом Ліліт селяни та змушують поглинути пелюстки, що містять її кров, створюючи надприродний зв'язок, через який Мандрівник бачить частини її мандрівки.

Ліліт представляє себе матір'ю людства та стверджує, що Санктуарій має стати достатньо сильним, щоб звільнитися від маніпуляцій Небес і Пекла. Вона заохочує людей відмовитися від усталених релігійних і моральних обмежень, однак її вплив також призводить до вбивств, фанатизму та кривавих жертвоприношень. Вона збирає послідовників, прямуючи до Кальдеуму та брами до Пекла, маючи намір поглинути сутність Мефісто, перш ніж він зможе повністю відновити сили. Пізніше Ліліт знаходить тіло Ратми, одного з дітей, яких вона мала з Інарусом, після того як його вбив власний батько. Вона оплакує майбутнє, якого його смерть її позбавила, та забирає ключ від Пекла з його посоха, щоб продовжити свою кампанію.

Після протистояння з Інарусом, який вважає, що вбивство Ліліт поверне йому місце на Небесах, Ліліт убиває його та продовжує шлях до Пекла. Зрештою Мандрівник відкидає її пропозицію стати лідером людства та перемагає її, перш ніж вона встигає поглинути Мефісто. Перед смертю вона попереджає, що її перемога над нею залишить Санктуарій беззахисним перед Вищими Злами.

Lord of Hatred

Хоча Ліліт відсутня в більшій частині Diablo IV: Vessel of Hatred, її вплив залишається частиною подальшого конфлікту серії з Мефісто. В огляді GameSpot відсутність Ліліт протиставлялася менш помітним антагоністам доповнення; оглядач зазначив, що її відсутність суттєво відчувається порівняно з її постійною присутністю в оригінальній кампанії.

У Diablo IV: Lord of Hatred залишок Ліліт зберігається всередині Мандрівника через пелюстки крові, які він раніше поглинув. Коли Мефісто наближається до повного відновлення сил, вона знову з'являється та допомагає Мандрівникові протистояти йому. Їхній союз представлений як ситуативний: Ліліт прагне зберегти Санктуарій, але продовжує переслідувати власні демонічні інтереси й не відмовляється від своїх попередніх дій. Критики продовжили відзначати її візуальний образ і гру Фейбер як помітні елементи доповнення.

Маркетинг Ліліт була центральною фігурою в рекламній кампанії Diablo IV. На The Game Awards 2022 співачка Halsey виконала пісню «Lilith», під час чого було показано кінематографічний ролик із персонажем та оголошено дату виходу гри. У червні 2023 року Halsey та Suga з BTS випустили нову версію пісні під назвою «Lilith (Diablo IV Anthem)», яку супроводжував музичний кліп, створений у межах рекламної кампанії запуску гри.

Сприйняття

Огляди Ліліт привернула увагу тим, що відрізнялася від більш прямолінійних демонічних антагоністів попередніх ігор Diablo. Таурік Муса з The Verge стверджував, що Ліліт дала франшизі лиходійку, здатну зробити її сюжет складнішим і більш споглядальним. Він відзначив її стриману манеру мовлення, материнську турботу про Санктуарій та здатність робити моральний конфлікт гри менш однозначним. Муса писав, що її аргументи змушували гравців замислитися над тим, чи справді сили, які їй протистоять, є кращими. Алессандро Барбоза з GameSpot так само позитивно оцінив поступове розкриття мотивації Ліліт. Він зазначав, що нею керує не лише прагнення до руйнування, а й скорбота через те, що Санктуарій використовується як ще одне поле битви у Вічному конфлікті. Хоча її методи робили її антагоністкою гри, Барбоза вважав показовим те, що сюжет спонукав гравців розглянути сутність її аргументів. У попередньому огляді він писав, що безпосередні появи Ліліт були обмеженими, але її вплив відчувався в усьому світі через поневолених мешканців, жертвоприношення та руйнування соціальних обмежень.

Кіт Стюарт із The Guardian описав Ліліт як приклад прагнення гри до більшої неоднозначності, зазначивши, що вона не є цілковито злою, тоді як Інарус не є цілковито добрим. Бун Ешворт із Wired більш прямо охарактеризував її звернення до мешканців Санктуарію як заклик прийняти насильство, зазначивши, що її вплив демонструється сценами, у яких звичайні люди стають убивчо розкутими. Джоанна Неліус із PC Gamer відзначила такі паралелі, як її демонічне материнство, відмова підкорятися встановленому порядку, вигнання з первісного дому та зв'язок із кривавими жертвоприношеннями.

Образ Ліліт у Diablo IV також порівнювали з образом лідера культу. Пол Тассі з Forbes назвав її «ворогом, схожим на лідера культу», вважаючи її значним покращенням порівняно з Діабло та попередніми демонічними антагоністами франшизи. Пізніше Тассі позитивно оцінив масштаб впливу Ліліт на Санктуарій, описуючи її як культову постать, яка здійснює контроль над усім ігровим світом.

Присутність персонажа також використовували критики для оцінки наступних частин. У своєму огляді Vessel of Hatred Барбоза стверджував, що його антагоністам бракувало відчутної та постійної загрози, яку створювала Ліліт у Diablo IV, і описував наслідки її відсутності як значні. В огляді Lord of Hatred Polygon високо оцінив візуальний дизайн Ліліт і переконливість вокальної гри Фейбер, назвавши її одним із найсильніших елементів доповнення.

Кінематографічне зображення Ліліт було номіновано в категорії «Видатний анімований персонаж в епізоді, рекламному ролику, кінематографічному ролику гри або проєкті в реальному часі» на 22-й церемонії Visual Effects Society Awards. Номінація відзначала художників Метта Онхайбера, Кенні Хуанга, Маю Нойбіґ та Чонха Пека за їхню роботу над кінематографічним роликом «Інарус і Ліліт».

Велична постать Ліліт також привернула увагу та спричинила порівняння з іншими надзвичайно високими жінками-антагоністками у відеоіграх. Rock Paper Shotgun порівняв її з Леді Дімітреску з Resident Evil Village, дійшовши на основі неофіційної оцінки висоти висновку, що Ліліт нижча за неї.

Аналіз У порівняльному академічному дослідженні кількох франшиз відеоігор із готичною тематикою дослідники Френк Ґ. Босман та Марсел Поортхейс визначили Ліліт і нефалемів важливою частиною космології серії ще до Diablo IV. Вони стверджували, що поєднання Ліліт із нефалемами ускладнює традиційний космологічний поділ між добром і злом, завдяки чому франшиза виходить за межі простого протиставлення абсолютних моральних сил. У їхньому аналізі змішане ангельське та демонічне походження людства створює антропологічну модель, у якій моральне добро і зло співіснують у людських істотах, а не належать виключно протилежним надприродним фракціям.

Примітки