Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (, абревіатура ETS № 85) — це договір, ухвалений у 1975 році під егідою Ради Європи для гармонізації правового статусу дітей, народжених поза шлюбом, та сприяння їхній рівності з дітьми, народженими у шлюбі, у відповідному законодавстві Договірних Сторін. Приєднання до Конвенції відкрите для держав-членів Ради Європи. Станом на 2024 рік конвенцію підписали 26 держав, а ратифікували — 23. Конвенція зобов'язує держави-учасниці ліквідувати дискримінаційне ставлення до дітей, народжених поза шлюбом. Рада Європи цілеспрямовано використовує термін «діти, народжені поза шлюбом» замість «незаконнонароджені діти». Історично це перший ухвалений багатосторонній договір такого типу.
Передумови Статус дітей, народжених поза шлюбом, опосередковано або прямо також регулюється положеннями Європейської конвенції з прав людини (статті 8, 12 і 14), Європейської соціальної хартії (статті 16, 17) та Європейської конвенції про громадянство (статті 5, 6).
Конвенція є одним із перших і найбільш значущих інструментів Ради Європи у сфері сімейного права, особливо в питаннях, що стосуються дітей. Вона входить до комплексу інших договорів Ради з питань, пов'язаних з дітьми: Європейська конвенція про усиновлення дітей, Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми, Конвенція про здійснення прав дітей, Конвенція про контакт з дітьми, Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства. Парламентська асамблея Ради Європи та Комітет міністрів Ради Європи також ухвалили низку рекомендацій. Три комітети Ради Європи частково або повністю займаються правовим захистом дітей: Комітет експертів із сімейного права (CJ-FA) — найбільш профільний, Комітет Конвенції про опіку (T-CC) та Комітет експертів із громадянства (CJ-NA). Іншими органами Ради, що опікуються цією сферою права, є Конференція європейських міністрів юстиції та Європейська конференція з сімейного права. Крім того, деякі колоквіуми Ради Європи з європейського права були присвячені сімейному праву.
Історія Європейські юрисдикції тривалий час визнавали концепцію законнонароджених та незаконнонароджених дітей, які мали різний правовий статус і права. Ситуація почала змінюватися завдяки рішенням Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та законодавчій роботі Ради Європи. Це відбувалося одночасно з національними реформами, спрямованими на зменшення або усунення нерівності між дітьми, народженими поза шлюбом, і дітьми, народженими у шлюбі, а також на скасування поділу на законнонароджених і незаконнонароджених.
Німеччина ухвалила Закон про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (коротко — Закон про позашлюбність) у 1969 році. Закон про сімейні справи від 16 грудня 1997 року ще більше посилив правовий захист, але для позашлюбних дітей, народжених до 1949 року, зберігався недолік. Навіть у разі визнання, такі діти не могли бути законними спадкоємцями за законом. Це призвело до справи Брауер проти Німеччини (Brauer v. Germany) у 2009 році, яка скасувала цю нерівність.
Менш масштабні заходи були також запроваджені Законом про походження від 3 січня 1972 року у Франції, який дозволив матерям визнавати дітей, народжених поза шлюбом, хоча це й вимагало виконання юридичних формальностей. Лише у XXI столітті принцип рівності був повністю затверджений (Законом № 2002-305 від 4 березня 2002 року, що скасував згадку про незаконнонародженість, та Законом № 2009-61 від 16 січня 2009 року). У 2001 році за рішенням ЄСПЛ у справі Мазурек проти Франції (Mazurek v. France) Франція була змушена змінити низку законів, визнаних дискримінаційними, а в 2013 році Суд ухвалив у справі Фабріс проти Франції (Fabris v. France), що ці зміни мають також застосовуватися до дітей, народжених до 2001 року.
У Великій Британії дискримінаційне ставлення загального права до незаконнонароджених дітей зберігалося тривалий час. За англійським правом така дитина вважалася filius nullius (нічиєю дитиною) і бастардом. Унаслідок цього США, Канада та Австралія наслідували цей приклад. Згодом традиційне правило щодо таких дітей було скасовано, але неодружений батько міг набути батьківських прав лише в специфічний спосіб, визначений Законом про дітей 1989 року (шляхом шлюбу або за рішенням суду). Зрештою, із прийняттям Закону про дітей 2004 року батьківська відповідальність була надана всім неодруженим батькам, які реєстрували народження своїх дітей на підставі офіційної угоди з матір'ю.
Спочатку, через стигму, пов'язану з народженням поза шлюбом, Європейська конвенція з прав людини не тлумачилася таким чином, щоб захищати права дітей, народжених поза шлюбом, але це змінилося завдяки знаковим рішенням Суду, починаючи з 1979 року зі справи Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium). Незаконнонародженою дитиною була Александра Маркс, дочка Паули Маркс. Цивільний кодекс Бельгії не визнавав жодного правового зв'язку між неодруженою жінкою та її дитиною на підставі самого лише факту народження. Стаття 8 ЄКПЛ не робить жодних відмінностей між законнонародженими та незаконнонародженими дітьми. Це підтвердило, що захист сімейного життя поза шлюбом повинен бути розширений таким чином, щоб надати дітям, народженим поза шлюбом, однакові права на спадкування між батьками і дитиною, за участю інших родичів, а також між бабусями/дідусями та онуками.
У 1970 році питання правового статусу обговорювалося Комітетом міністрів у рамках Міжурядової робочої програми Ради Європи. Це було рекомендовано Європейським комітетом із правового співробітництва (CCJ) та відзначило покращення в законодавстві. 15 травня 1970 року Комітет ухвалив Резолюцію (70) 15 про соціальний захист одиноких матерів та їхніх дітей, яка торкнулася деяких правових аспектів захисту дітей, народжених поза шлюбом. Комітет відкрив конвенцію для підписання на своєму 249-му засіданні в жовтні 1975 року.
Основні нормативні положення Конвенція прагне урівняти статус дітей та сприяти гармонізації законодавства. Однак стаття 14 передбачає систему застережень, що забезпечує можливість поступового впровадження норм. Головні положення Конвенції стосуються встановлення материнського та батьківського походження (спорідненості), визнання, заперечення та оскарження батьківства, призначення батьківської відповідальності та прав дітей на спадкування. Згідно з цією конвенцією, обоє батьків мають однаковий обов'язок щодо утримання своїх дітей, ніби вони були народжені у шлюбі. Діти мають такі ж права на спадкування майна своїх батьків і членів сім'ї їхніх батьків, якби вони були народжені у шлюбі.
Проте стаття 14 передбачає систему застережень, подібну до Європейської конвенції про усиновлення, яка вимагає перегляду застережень кожні п'ять років для тих держав, які не можуть негайно запровадити певні положення. Конвенція також не охоплює всі питання, наприклад, чи має застосовуватися ретроспективна дія після встановлення походження від батьків або узаконення дитини через шлюб.
Конвенція встановлює декілька основних принципів щодо статусу дітей:
Стаття 2 Материнське походження кожної дитини, народженої поза шлюбом, ґрунтується виключно на факті її народження. Якщо мати невідома, материнське походження набуває повної юридичної сили лише після встановлення її особи. У деяких державах материнство встановлюється, коли у відповідні документи включається додаткова інформація про матір, і вони можуть робити застереження щодо цього. Конвенція Міжнародної комісії з цивільного стану (ICCS) про встановлення материнства щодо позашлюбних дітей від 12 вересня 1962 року може бути лише проміжним етапом стосовно цієї Конвенції. Вона затверджує абсолютний принцип (мати завжди достовірно відома).
Стаття 3 Батьківське походження дитини, народженої поза шлюбом, може бути доведене або встановлене шляхом добровільного визнання або за рішенням суду. Внутрішнє законодавство визначає форму добровільного визнання. Це може бути заява у свідоцтві про народження або іншому офіційному документі.
Стаття 4 Добровільне визнання батьківства не може бути заперечене або оскаржене, за винятком випадків, коли особа, яка має намір визнати або вже визнала дитину, не є її біологічним батьком.
Стаття 5 Наукові докази (наприклад, ДНК-тестування), які можуть допомогти встановити або спростувати батьківство, повинні прийматися як допустимі докази.
Стаття 6 Батьки дитини, народженої поза шлюбом, мають однаковий обов'язок щодо її утримання. Зміст, обсяг і тривалість цього обов'язку регулюються внутрішнім законодавством за правилами, які застосовуються і до дітей, народжених у шлюбі.
Стаття 7 У разі встановлення походження від обох батьків батьківська влада не може автоматично передаватися виключно батькові. Це положення не перешкоджає можливості спільного здійснення батьківських прав, передачі їх третій особі або позбавленню батьківських прав одного з батьків.
Стаття 8 Якщо один із батьків не має батьківської влади або права опіки над дитиною, цей з батьків може отримати право на побачення (доступ) із дитиною у відповідних випадках. Здійснення цього права надається або відхиляється судовим або адміністративним органом.
Стаття 9 Дитина, народжена поза шлюбом, має такі самі права на спадкування, ніби вона була народжена у шлюбі.
Стаття 10 Шлюб між батьком і матір'ю дитини, народженої поза шлюбом, надає цій дитині правовий статус дитини, народженої у шлюбі. Було погоджено, що таке урівнювання в правах не обов'язково має бути автоматичним, а може залежати від рішення судового або адміністративного органу, який підтвердить виконання відповідних умов. Також розуміється, що Конвенція не забороняє Договірним Сторонам передбачати у своєму внутрішньому законодавстві єдиний правовий статус для всіх дітей, а також не забороняє запроваджувати спеціальні заходи захисту для тих дітей, які не проживають зі своїми батьками.
Статус Станом на 2024 рік Сторонами Конвенції серед держав-членів Ради Європи є такі країни: