Битва при Камароні (, ) — бій, що відбувся 30 квітня 1863 року між французьким іноземним легіоном і мексиканською армією під час другої французької інтервенції в Мексиці (1861—1867). Невеликий французький загін із 65 осіб під командуванням капітана Жана Данжу супроводжував обоз із провіантом, коли поблизу села Камарон-де-Техеда у штаті Веракрус його оточили близько 2000 мексиканських військових. Відкидаючи повторні пропозиції здатися, легіонери зайняли оборону в асьєнді Камарон і трималися майже одинадцять годин, доки їх не було вбито, поранено або взято в полон.

Попри тактичну поразку, цей бій став уславленим епізодом французької військової історії. Непропорційно завзятий опір, що коштував мексиканцям понад 800 загиблих і поранених, у Франції вважали моральною перемогою та символом дисципліни, самопожертви й корпоративного духу (). Капітан Данжу, який загинув у бою, став уособленням цінностей Легіону, а його дерев'яний протез руки нині є головною реліквією легіонерів.

Бій не вплинув на підсумок кампанії, що за кілька років закінчилася виведенням французьких військ, але саме він визначив самосвідомість Іноземного легіону. Після франко-прусської війни традиція Камарона була прийнята як міф-фундамент Легіону. З 1906 року Легіон щороку відзначає цю дату військовими церемоніями у своїй штаб-квартирі, які проводять піонери — елітний парадний підрозділ. У Мексиці бій офіційно вшановують у Камарон-де-Техеді, де щорічні церемонії віддають шану і мексиканським, і французьким солдатам, що загинули в цьому бою.

Передумови

У межах другої французької інтервенції в Мексиці французька армія під командуванням генерала Форе обложила мексиканське місто Пуебла. 26 березня 1-й і 2-й батальйони Легіону під командуванням полковника П'єра Жанненгро прибули до Веракруса. 2-й батальйон майора Мюньє отримав завдання охороняти дорогу від Техерії до Соледаду, а 1-й батальйон — далі до Чикіуїте.

На підтримку облоги французи відправили обоз під командуванням капітана Жака Кабоселя: 3 мільйони франків золотом, облогові гармати та шістдесят возів боєприпасів. Дві роти фузилерів мали супроводжувати його від Ла-Соледаду до Чикіуїте. Проте, коли індіанські розвідники повідомили, що мексиканці влаштують засідку, Жанненгро відправив на підкріплення охорони обозу 3-тю роту 1-го батальйону. Оскільки в роті не було офіцерів, командування зголосився взяти капітан Жан Данжу, ад'ютант-майор 1-го батальйону; невдовзі до нього долучилися суб-лейтенанти Наполеон Вілен і Клеман Моде.

За шість миль на північний схід від Камарона, у Ла-Хойї, розташовувався штаб Центральної бригади полковника Франсіско де Паули Мілана. До неї входили національні гвардійці з Кордови, Халапа, Косоматепек-де-Браво та Веракруса, а також драгуни й улани.

Хід бою

30 квітня о 01:00 3-тя рота — 62 легіонери й троє офіцерів — вирушила з Чикіуїте до Пало-Верде, за 6 годин і 22 милі. О 05:45 вони дійшли до Камарона й асьєнди Ла-Тринідад: її 50-метрові стіни утворювали квадрат, що охоплював двоповерховий будинок на півночі та занедбану відкриту конюшню на півдні.

До Пало-Верде, як і планувалося, дісталися до 07:00 і взялися готувати ранкову каву. Її перервала поява близько 08:00 мексиканської кавалерії — ескадрону «Ранчерос» із Котакстли капітана Томаса Альгонсани, що чисельністю 250 осіб рухалася з півночі на південний схід; однак вони проїхали далі на південь, минувши дорогу за півмилі. Шукаючи вигіднішу позицію, Данжу відвів людей назад на захід, лісом на північ від дороги, до стін асьєнди. Тим часом Мілан вирішив знищити загін Данжу, доки той не дізнався про чисельність мексиканських сил і про заплановану засідку на обоз, і відправив свій драгунський ескадрон та чотири піхотні батальйони на допомогу уланам Альгонсани. Данжу ж прагнув відтягнути мексиканців від обозу.

Данжу вирішив рухатися на захід дорогою до Пасео-дель-Мачо, але пройшов лише невелику відстань, коли на північ від дороги помітив кавалеристів Альгонсани, і наказав побудувати порожнистий квадрат. Мексиканці двома колонами кинулися в атаку, але «були зупинені» залпами й відступили, що дозволило 3-й роті відійти до порослого кактусами рову на південному боці дороги й пробиватися назад до асьєнди. Проте дорогою шістнадцятьох людей Данжу було взято в полон, а сам він зустрів нову кавалерійську атаку, що охоплювала асьєнду з півдня. Другу атаку теж зустрів рушничний вогонь квадрата, і мексиканці мусили відступити. Дійшовши до асьєнди, легіонери з подивом виявили, що будинок уже зайняли мексиканці.

Приблизно тоді ж прибув Мілан із драгунами, а обоз із золотом, попереджений про скрутне становище 3-ї роти, повернув до Ла-Соледаду. Побачивши, що його повністю оточено, капітан Данжу «закликав своїх людей присягнутися битися до смерті, а не здаватися… і змусив їх заприсягтися на його дерев'яній руці». Потім він розділив із солдатами пляшку вина та підбадьорив їх «тими шляхетними словами, що зігрівають серце й полегшують останню жертву».

Мілан відправив капітана Рамона Лена вести переговори про капітуляцію, і той пояснив Данжу: «Вас марно переб'ють». Данжу відповів, що «має вдосталь боєприпасів і продовжуватиме бій». Близько 11:00 мексиканці штурмували ворота на західному боці асьєнди та пролом на півдні. Атаку відбили, але Данжу був поранений в груди, і невдовзі він помер. Командування перейняв лейтенант Вілен. Втрати росли з обох боків, а легіонерам бракувало найнеобхіднішого: води й їжі, натомість їх виснажували спрага, спека й сонячні удари. Мули втекли ще після першого зіткнення з мексиканською кавалерією, а потім до асьєнди підійшла піхота Центральної бригади Мілана — 1200—1400 осіб. Коли Лен удруге запропонував легіонерам здатися, сержант Вінсент Можицький відповів у дусі П'єра Камбронна одним словом: «Merde». Після чотирьох годин бою в строю лишалося тридцять двоє легіонерів, а до 14:00 — лише двадцять. О 14:30 загинув лейтенант Вілен, і командування перейняв лейтенант Моде.

До 17:00 дах будинку вигорів, легіонерів лишилося дванадцятеро, і полковник Мілан вивів своїх людей з асьєнди й утретє запропонував здатися. Під час наступного штурму в полон потрапили капрали Евіст Бург, Карл Маньїн і Генріх Пінцінгер та фузилери Леон Горський та Іполіт Куннассег. О 17:30 у конюшні лишалися тільки люди лейтенанта Моде.

До 18:00, коли боєприпаси закінчувались, останні п'ятеро воїнів, серед яких був і Моде, у відчаї кинулися в багнетну атаку. Двоє впали одразу, решту оточили. Один із них, Віктор Катто, кинувся перед Моде, щоб захистити його, і загинув під мексиканським вогнем. Майор Кампос наказав легіонерам здатися, на що капрал Філіпп Мен відповів: «Ми здамося, якщо ви залишите нам зброю й спорядження. Ви також мусите пообіцяти подбати про нашого пораненого лейтенанта».

Коли Кампос привів полонених до Мілана, той запитав: «Це всі? Це всі, хто залишився?» — а потім із подивом вигукнув: «Це не люди! Це демони!»

Наслідки Як і було обіцяно, лейтенанта Моде на полі бою лікував доктор Франсіско Талавера, проте 8 травня Моде помер від ран. Барабанщика Лаї вважали мертвим, але 1 травня його знайшов Жанненгро. Сімнадцятьох легіонерів відвезли в полон до Ла-Хойї; більшість із них звільнили під час обміну полоненими 14 липня 1863 року.

Пам'ять

Коли Легіон повернувся до Франції, дерев'яну руку капітана Данжу перевезли в Обань, де вона й зберігається в Музеї пам'яті Легіону. Це найдорожча реліквія в історії Легіону, а честь пронести її в захисному футлярі на параді — одна з найвищих нагород для легіонера. 30 квітня відзначають як «День Камерона» — найважливіший день для легіонерів, коли виставляють дерев'яну руку Данжу.

1892 року на місці бою звели пам'ятник із табличею з латинським написом: Quos hic non plus sexaginta adversi totius agminis Moles constravit Vita prius quam virtus milites deservit gallicos Die XXX mensis apr. anni MDCCCLXIII («Тут не більше шістдесяти протистояли цілому війську. Маса їх здолала. Життя покинуло французьких солдатів раніше, ніж мужність. 30 квітня 1863 року».)

Згодом пам'ятник занепав, і 1963 року його замінили новим, із французьким написом такого самого змісту. З боків пам'ятника вигравійовано ще два написи: під бронзовим мексиканським орлом — іспанською «Homenaje a los combatentes de Cameron», а під французьким імперським орлом — французькою «Hommage aux combattants de Camerone» («Шана бійцям Камерона»). Огорожа легіонерської могили з Камарона нині стоїть у селі Пюйлубьє поблизу Екс-ан-Прованса.

Місце бою можна відвідати в селі Камарон-де-Техеда в штаті Веракрус. Раніше воно мало назви Ель-Камарон, Адальберто-Техеда та Вілья-Техеда. Село лежить на другорядних дорогах за 25–30 км на захід від міста Соледад-де-Доблядо та за 64 км на захід від Веракруса. У центрі села стоїть пам'ятник мексиканським воїнам, споруджений урядом Мексики 1964 року. На краю села, біля цвинтаря, розташований меморіал і плац — Ель-Маусолео (мавзолей): піднесена платформа з останками французьких і мексиканських солдатів, ексгумованими в 1960-х роках. На платформі є табличка латиною, а от табличку з відомим французьким написом 1892 року, попри ретельні пошуки, віднайти не вдалося.

Щороку 30 квітня мексиканський уряд проводить біля меморіалу церемонії з промовами та парадом військових частин, а в селі відбувається свято (). На церемонії іноді приїжджають представники французької армії, а місце відвідують і ветерани Іноземного легіону. Існує також традиція: мексиканські військові, які проходять повз, повертаються до пам'ятника й віддають честь.

«Донині битву при Камероні вважають взірцем „вірності місії“, яка стала центральним міфом Легіону». На емблемі 1-го іноземного полку зображено мексиканського орла, а стрічка «Камерон» прикрашає верхівку його штандарта. Імена Данжу, Вілена й Моде викарбувано на таблиці на стіні другого поверху Почесного двору Будинку інвалідів.

Див. також Список битв французької інтервенції в Мексиці Битва при Фермопілах Битва за Аламо

Примітки

Література

Посилання

Докладний опис битви