Сара Рієтті (Буенос-Айрес, 3 грудня 1930 — Буенос-Айрес, 28 травня 2017), також відома як Сара Бартфельд де Рієтті, була першою хімікинею-ядерницею з Аргентини. Вона була керівницею Міністерства науки і технологій за часів уряду президента Рауля Альфонсина.

Життя та робота

Освіта Сара Рієтті почала вивчати хімію в 1948 році після закінчення загальної середньої освіти. Вона закінчила в'наачання в 1954 році, отримавши ступінь з ядерної хімії. Вона пройшла свій останній курс при Національній комісії з атомної енергії (1953 рік), що дало їй шанс стати першою хімікинею-ядерницею в Аргентині. Її дисертація мала назву «Дослідження реакції між тетрахлоридом дибору та дибораном». Борани — це хімічні сполуки, відомі як гідриди бору. Ці матеріали не можуть пропускати повітря або вологу. Оскільки вони завжди повинні залишатися холодними, їй доводилося постійно контролювати ці сполуки, зокрема у вихідні, тому вона ходила до своєї лабораторії із своїми дітьми. У 1963 році вона отримала докторський ступінь в Університеті Брістоля.

Рієтті працювала дослідницею у різних аргентинських університетах та державних установах, включаючи кафедру неорганічної хімії та фізикохімії в Університеті Буенос-Айреса, (1955—1956 рр). Також вона була членом ради директорів факультету точних та природничих наук Університету Буенос-Айреса (UBA), де була свідком вторгнення сил безпеки країни до університету під час подій, відомих як Ніч довгих тростин, 29 липня 1966 року(де відбувалося насильницьке виселення студентів та викладачів з п'яти академічних факультетів Університету Буенос-Айреса).

Тієї ночі, після того, як поліція затримала близько 400 інтелектуалів, Сара та її чоловік Віктор переходили від однієї поліцейської дільниці до іншої, щоб звільнити своїх колег з в'язниці. Внаслідок загальнонаціональних репресій численні лабораторії та бібліотеки були знищені, а багато вчених та науковців були заслані або втекли з країни. Сара та Віктор залишитися в Аргентині.

Рієтті працювала у Латиноамериканському видавничому центрі директором Наукової колекції з 1967 по 1969 рік, а з 1972 по 1992 рік стала членом ради директорів цього видавництва. У проміжку 1973—1975 рооків вона була директоркою-координаторкою Національного інституту промислових технологій.

У 1983 році, коли наука в Аргентині знову почала процвітати, математик Мануель Садоскі призначив її керівником апарату секретаріату науки і технологій, який він очолював, а в 1994 році її було призначено академічною координаторкою політики аспірантури та управління наукою і технологіями в Університеті Британської Колумбії. Також вона була радником вчителя в ректораті, і цю посаду вона обіймала до кінця свого життя.

Родина Її мати була польського походження, а батько був українцем. Він заохочував її до опанування природничих наук, коли помітив її здібності до математики. Хоча вона віддавала перевагу філософії, історії чи політології, зрештою послухалася поради батька, бо мала двоюрідного брата, який уже закінчив навчання за хімічним фахом.

Під час навчання в університеті вона познайомилася з Віктором Рієтті, але не хотіла будувати із ним особисті стосунки, оскільки він був надто молодим, і вони бачилися лише в університеті. За його наполяганням вони одружилися в 1952 році, у них народилося троє дітей, і через шістдесят років вони все ще були разом.

Почесні звання

Головну кімнату для гендерних досліджень у Національному університеті Куйо було названо на честь Рієтті у жовтні 2010 року, щоб віддати шану аргентинським жінкам-науковцям. 4 листопада 2011 року Національний університет Росаріо присвоїв їй ступінь почесного доктора. У 2022 році Рієтті була однією з одинадцяти жінок-науковців, яких вшанували у Залі аргентинської науки, що розташований в урядовому будинку на першому поверсі.

Примітки