Rugososporomyces lavoisierae — вимерлий вид грибів, що існував у ранньому девоні (близько 407 млн років тому) і описаний у 2025 році за скам'янілим рослинним зразком із Шотландії. Належить до гломеромікотових грибів, підвідділу Glomeromycotina (клас Гломероміцети) — групи, що утворює арбускулярну мікоризу, тобто симбіотичні відносини з коренями чи тканинами рослин.
Знахідка та вік Скам'янілість знайдена у складі так званого Windyfield chert (кременю Віндіфілд) — частини знаменитого родовища Райнієвих кременів (Rhynie chert) поблизу села , на північний схід від Абердина, Шотландії. У девонський період гарячі мінералізовані джерела просочували цю територію боліт і скам'янили рослини, комах та мікроорганізми, що там жили, зберігши їх у надзвичайно детальній тривимірній якості. Вік зразка становить приблизно 407 мільйонів років.
Гриб виявлено всередині тканин Aglaophyton majus — однієї з найдавніших відомих наземних рослин. Це другий відомий вид гриба, що жив у симбіозі саме з цією рослиною. Дослідники встановили, що гриб не паразитував на рослині, а обмінювався з нею мінеральними речовинами (зокрема фосфором) на рослинні цукри — тобто відносини були мутуалістичними, подібними до сучасних мікоризних асоціацій.
Знахідку опубліковано у журналі New Phytologist у 2025 році. За словами дослідників, це один із найдавніших відомих прикладів партнерства «рослина—гриб» (мікоризи), задокументований у надзвичайно детальній якості завдяки сучасним методам візуалізації.
Опис Rugososporomyces lavoisierae характеризується неперегородковими (асептатними) міжклітинними гіфами з Н-подібним галуженням, спорами, везикулами та внутрішньоклітинними арбускулами. Наявність арбускул є ключовою ознакою, що підтверджує саме симбіотичний, а не паразитичний характер взаємодії гриба з рослиною-господарем.
Для дослідження скам'янілості міждисциплінарна команда використала конфокальну мікроскопію, флуоресцентну мікроскопію тривалості життя (FLIM) та раманівську спектроскопію, що дало змогу розрізнити тканини гриба й рослини за унікальними оптичними сигнатурами, збереженими у камені понад 400 мільйонів років.
Етимологія Видовий епітет lavoisierae надано на честь Марі-Анн П'єретти Польз Лавуазьє (1758–1836), яка зробила значний внесок у розвиток і стандартизацію наукового методу.
Примітки