Хорва́тія (), офіційна назва — Респу́бліка Хорва́тія (, ) — країна на перехресті центральної та південно-східної Європи на заході Балканського півострова. Межує зі Словенією на півночі, Угорщиною на північному-сході, Сербією на сході, Боснією і Герцеговиною та Чорногорією на півдні, розділяє морський кордон з Італією. Столиця країни Загреб — найбільше місто й одна з первинних адміністративно-територіальних одиниць нарівні з двадцятьма жупаніями. Хорватія має площу 56 594 км² (26-е місце в Європі) і населення 4,28 млн, більшість з яких — католики.
Хорватія була заселена ще з доби палеоліту. Хорвати прибули на територію в VI столітті і до IX століття створили два князівства. Хорватію вперше визнано незалежною державою на міжнародному рівні 7 червня 879 року за правління князя Бранимира. Томислав I став першим князем у 925 році, піднявши Хорватію до статусу королівства, яке зберегло свій суверенітет майже два століття. Під час кризи правонаступництва після закінчення династії Трпимировичів, Хорватія вступила до персональної унії з Угорщиною в 1102 році. У 1527, зіткнувшись з османськими завоюваннями, хорватський парламент обрав на престол Хорватії Фердинанда I. У жовтні 1918 року, в останні дні Першої світової війни, у Загребі проголошено державу словенців, хорватів і сербів, незалежну від Австро-Угорщини, а в грудні 1918 країну об'єднано в Королівство сербів, хорватів і словенців (пізніше перейменовано в Королівство Югославія в 1929 році).
Після вторгнення країн Осі до Югославії у квітні 1941 року, більшу частину території Хорватії включено до складу маріонеткової держави Незалежна Держава Хорватія. Наслідком став рух опору. Це призвело до створення Соціалістичної Республіки Хорватія, яка після війни стала членом-засновником і складовою Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія. 25 червня 1991 року Хорватія оголосила незалежність, яка набула чинності 8 жовтня того ж року. Війна Хорватії за незалежність успішно велася чотири роки після її оголошення. Назва країни походить від етноніму народу — хорвати.
Суверенна держава Хорватія — парламентська республіка. Країна — член Європейського Союзу, Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, НАТО, Світової організації торгівлі та засновник Середземноморського Союзу. Починаючи з 2000 року, уряд Хорватії постійно інвестував в інфраструктуру, особливо транспортні шляхи та споруди вздовж загальноєвропейських коридорів.
Хорватія класифікується Світовим банком як країна з високим рівнем доходу та посідає 46-е місце в індексі людського розвитку. В економіці переважають сфера послуг, промисловість та сільське господарство. Туризм — важливе джерело доходу, оскільки Хорватія входить до 20 найпопулярніших туристичних напрямків у світі. Держава контролює частину економіки, маючи значні державні витрати. Європейський Союз — найважливіший торговий партнер Хорватії. Хорватія забезпечує соціальне забезпечення, універсальну систему охорони здоров’я, а також початкову та середню освіту, підтримуючи культуру завдяки численним державним установам та корпоративним інвестиціям у ЗМІ та літературу.
Природа
Країна розташована у північно-західній частині Балканського півострова, на перехресті між Центральною Європою і Середземномор'ям.
Площа території держави (включно з акваторією) — 89 810 км². Площа суходолу — 56 610 км². Площа внутрішнього моря — 33 200 км². Площа економічної морської зони — 23 870 км².
Загальна площа економічної зони — 113 680 км².
Довжина берегової лінії — 5835 км. Довжина берегової лінії материка — 1777 км (30,5 %). Довжина берегової лінії островів — 4058 км (69,5 %). Ширина територіальних вод — 12 морських миль
Хорватське Адріатичне узбережжя — одне з найпорізаніших у світі: тут налічується 1185 островів та острівців (заселені лише 66). Найбільший — острів Крк; інші великі острови: Црес, Хвар, Паг, Корчула. Найбільші півострови — Істрія та Пелєшаць, найбільша затока — Кварнер.
Хорватія межує з Боснією і Герцеговиною (довжина кордону — 932 км), Угорщиною (329 км), Словенією (501 км), Сербією на півночі (241 км) і Чорногорією (25 км на півдні). Загальна довжина сухопутного кордону становить 2197 км.
Морські кордони були визначені між Італією та Чорногорією і нині становлять 930 км. Між Хорватією та Словенією — у затоці Піран, між Хорватією та Чорногорією — у затоці Котор. Демаркаційна лінія морем визначається островами. Вона проходить по лінії фарватера. Цей простір становить державні кордони Хорватії.
Геологія
Геологічна будова Хорватії є ключовим чинником формування природних ландшафтів країни. Територія формувалась унаслідок складних тектонічних процесів, що пов'язано з рухами гірських систем у межах Західновропейської платформи та зіткненням Адріатичної мікроплити з прилеглими геологічними структурами.
Основні геологічні структури — це Паннонська западина на північному сході та Динаридська система, що простягається уздовж узбережжя Адріатичного моря. Паннонська западина сформована осадовими відкладами стародавнього Паннонського моря та є частиною великої рівнинної частини Центральної Європи. Ґрунти цієї зони містять переважно алюмінієві та карбонатні породи, а також глини й піски, які роблять низини родючими для сільського господарства.
Динарські Альпи, які домінують у центральній і південній частинах країни, побудовані з карбонатних порід — вапняків і доломітів. Ці породи легкорозчинні у воді, що призвело до розвиненого карстового рельєфу, характерного для Хорватії: печери, ущелини, понори та широкі карстові поля. Термін «карст» навіть походить від назви регіону на північному заході країни і тепер використовується в міжнародній геологічній термінології для позначення такого типу гірської породи та форми рельєфу.
Вищеописані карбонатні платформи мають складну історію, пов'язану з мезозойськими осадовими процесами й альпійським орогенезом в кайнозойську еру. Унаслідок тектонічної активності територія залишається сейсмічно активною, із періодичними землетрусами, що формують сучасні структури горотворення.
Рельєф
Рельєф Хорватії надзвичайно різноманітний і включає три основні фізико-географічні регіони: Паннонську низовину, гірські системи Динарських Альп та Адріатичне узбережжя з численними островами. На півночі та в східних регіонах розташовані рівнини Паннонської низовини. Ці території, висотою до 200 м над рівнем моря, формувалися внаслідок давніх осадових процесів та розмиву стародавніх морських відкладів. Регіон характерний широкими плоскими рівнинами, відносно слабкою річковою мережею і великою кількістю родючих ґрунтів, що сприяє розвитку сільського господарства й людських поселень.
Головну частину Центральної Хорватії займає Динаридський гірський пояс — складна складчасто-висаджена гірська система, яка простягається вздовж узбережжя Адріатичного моря. Ці гори складаються переважно з карбонатних порід, що визначає їх стрімкий, «рваний» профіль з численними карстовими формами: грядами, ущелинами, печерами, глибокими карстовими улоговинами та великими плато. Найбільш відомою вершиною є гора Динара (1831 м), яка є найвищою точкою Хорватії.
Гірські масиви, такі як Біоково (1762 м), Велебит, Рисняк і Велика Капела, формують різкі природні бар'єри, що впливають на клімат, водні потоки й біорізноманіття навколишніх територій. Ці системи також формують численні долини та каньйони, що в деяких випадках використовуються як природні транзитні коридори для річок або людських шляхів.
Особливо мальовничим є адріатичне узбережжя Хорватії, яке вважається одним із найдовших та найбільш фрагментованих у Середземномор'ї. Уздовж узбережжя розташовано понад 1200 островів і острівців, багато з яких вкриті кам'янистими берегами, бухтами, лиманами та затоками. Велика кількість цих островів має гористий рельєф, із крутим спуском у море. Узбережжя і центральні гірські райони також утворюють особливий тип рельєфу, відомий як Далматинське узбережжя, де паралельні гірські хребти й долини частково занурені під воду, що створює численні канали та затоки.
Клімат
Клімат Хорватії є помітно контрастним через її розташування між континентальною Європою та Середземномор'ям та через різкий перепад висот і близькість моря. Головні кліматичні зони — континентальна, середземноморська й перехідна.
У внутрішній частині, особливо на півночі та сході — у Паннонській низовині — панує типовий континентальний клімат. Він характеризується теплими й сухими літами та холодними зимами з регулярним снігом. Середні літні температури можуть досягати понад +25 °C, тоді як взимку вони часто опускаються нижче 0 °C, із сильним холодом у глибших шарах атмосфери. У цій зоні також помітні великі добові й сезонні амплітуди температури, що значною мірою впливає на сільське господарство, термічні комфорти та тривалість вегетаційного періоду.
На узбережжі Адріатичного моря клімат середземноморський з м'якими зимами, теплими сухими літами та відносно невеликою кількістю опадів у літній сезон. Тут морські впливи пом'якшують температурні коливання, створюючи подібні до італійського узбережжя умови. Літні температури найчастіше перебувають у межах +25—30 °C, а зими рідко бувають морозними. Важлива специфіка цього узбережжя — вплив сильних вітрів, як-от бура, холодного північно-східного вітру, що виникає при падінні холодного континентального повітря з гірських хребтів у бік моря, та містраль, що приносить сухе повітря взимку.
Гірські райони Динарських Альп мають ще холодніший, альпійський тип клімату. Тут зими довгі та суворі, із частими сніговими покривами, а літо порівняно коротке й прохолодне. Висотна поясність визначає локальні микрокліматичні умови — від широколистяних лісів у нижніх частинах до субальпійських лук на великих висотах.
Внутрішні води
Внутрішні води Хорватії — це система річок, озер, водоспадів і підземних вод, які істотно впливають на природний ландшафт, біорізноманіття та людську діяльність.
Одні з найважливіших річок держави — Сава і Драва. Сава протікає через північні рівнини Хорватії, відділяючи центральну частину країни від її північної межі. Ця річка є значною притокою Дунаю і відіграє важливу роль у зрошенні, судноплавстві та живленні ґрунтових вод. Річка Драва протікає вздовж східних кордонів, постачаючи водні ресурси для сільського господарства й створюючи природні ландшафти долин та водно-болотних територій. Разом із Савою вона утворює широку мережу водоспоживання в Паннонській низовині.
Окрему групу складають річки південних гірських районів, що течуть до Адріатичного моря. Наприклад, Крка та Цетина — це короткі, але дуже мальовничі гірські річки з різкими перепадами висот, численними водоспадами та видовженими каньйонами.
До найвідоміших озер належать Плитвицькі озера — система терасованих озер і багатьох водоспадів, утворених унаслідок відкладання травертину на карстових відкладах. Цей комплекс є не лише природним феноменом, а й об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Інші карстові озера і тимчасові водойми формуються у великих карстових полях, де рівень води залежить від сезонних опадів і підземних механізмів стоку.
Карстова гідрологія є особливою рисою Центральної Хорватії. У регіонах, де домінують вапняки та доломіти, вода майже повністю проникає під землю, створюючи складну мережу підземних річок, джерел, печер та водоносних горизонтів. Ці підземні джерела забезпечують питну воду для місцевих спільнот і є життєво важливими для підтримки екосистем у сухі сезони.
Ґрунти
Ґрунти Хорватії різноманітні й тісно пов'язані з геологією та кліматом. У Паннонській низовині широкі площі покриті алювіальними ґрунтами, що формувалися під дією річок Сава й Драва, і є одними з найродючіших для розвитку сільського господарства.
У центральних гірських та карстових районах ґрунти зазвичай тонкі, кам'янисті та бідні на органіку, оскільки вода швидко просочується в карбонатні породи. Тут більш поширені гірсько-лучні ґрунти з трав'янистою рослинністю, що краще адаптована до сурових умов.