Редже́п Тайї́п Ердога́н (; 26 лютого 1954, Стамбул, Туреччина) — турецький державний діяч, політик. Президент Туреччини з 28 серпня 2014 року.

Прем'єр-міністр Туреччини (2003—2014). Лідер турецької керівної Партії справедливості і розвитку. У 1994–1998 роках був мером Стамбула. 2018 року знову був обраний Президентом на дострокових виборах в Туреччині. Почесний доктор МДІМВ.

Біографія Народився в стамбульському районі Бейоглу 26 лютого 1954 року. Його батьки були родом з Різе, міста на північному сході Туреччини. Ахмет Ердоган (Ahmet Erdogan), батько Реджепа, працював у береговій охороні. Реджеп був його сином від другої дружини Тензіле (Tenzile).

У 1965 році закінчив початкову школу Пійале Паша (Piyale Pasa), а в 1973 році релігійний ліцей імама Хатіпа (Imam Hatip Lisesi) в Стамбулі. Оскільки диплома релігійного ліцею було недостатньо для вступу до більшості університетів, Ердоган також склав додаткові іспити в ліцеї Ейюп (Eyup Lisesi). Вже в шкільні роки Ердоган відрізнявся релігійністю і навіть носив прізвисько Ходжа. В той же час через бідність родини Ердоган був змушений займатися вуличною торгівлею. З 1969 року впродовж довгого часу Ердоган також активно займався футболом у складі ряду юнацьких команд, причому в таємниці від свого батька, який не схвалював це захоплення.

Початок політичної діяльності Вищу освіту здобув на факультеті економіки і комерційних наук Університету Мармара, який закінчив у 1981 році. Ще в університеті Ердоган став активістом «Національної турецької студентської асоціації» (Milli Türk Talebe Birlik).

У 1976 році (за іншими відомостями — в 1975 році) він очолив молодіжний осередок проісламістської Партії національного порятунку Milli Selamet Partisi в стамбульському районі Бейоглу, а потім того ж року й молодіжне відділення партії в Стамбулі. Ці посади Ердоган займав аж до військового перевороту 12 вересня 1980 року, після якого діяльність всіх політичних партій, що існували в той час, була заборонена. До 1980 року Ердоган також працював у стамбульських транспортних організаціях, але після путчу він позбувся роботи. У подальші кілька років Ердоган працював менеджером у приватному секторі і займався бізнесом, в 1982 році служив в армії.

У 1983 році була заснована «Партія добробуту» Refah Partisi, що сповідала погляди, схожі з «Партією національного порятунку», і Ердоган повернувся в політику.

У 1984 році він став головою відділення партії в Бейоглу, а вже в 1985 році був призначений головою стамбульського відділення і в тому ж році (за іншими даними — наступного року) увійшов до вищої керівної ради партії. Очолюючи партійну організацію в Стамбулі, Ердоган активно залучав до діяльності партії простих жителів Стамбулу. Проте, він невдало виступив на парламентських виборах в 1986 році і на місцевих виборах в Бейоглу в 1989 році.

У 1991 році на парламентських виборах Ердоган виступив значно краще, ніж раніше, проте депутатом парламенту все одно не став.

Мер Стамбула У березні 1994 року в Туреччині пройшли місцеві вибори, в результаті яких Ердоган був вибраний мером Стамбула. Знаходячись на цій посаді, Ердоган добився значних успіхів в озелененні міста, вирішенні низки проблем, пов'язаних з вивозом сміття і забезпеченням водою, а також деяких соціальних питань, і здобув значну популярність. При цьому він продовжував підтримувати політику ісламізму лідера Партії добробуту Неджметтина Ербакана (який з 1996 по 1997 рік очолював турецький уряд) і просував деякі мусульманські ідеї у власній політиці, наприклад, обмежуючи споживання алкогольних напоїв у Стамбулі.

У 1997 році уряд Ербакана був вимушений піти у відставку, і незабаром Партія добробуту була заборонена.

У 1998 році Ердоган був засуджений за публічне декламування вірша, що розпалює релігійну ворожнечу, на мітингу в грудні 1997 року в провінції Сіїрт, і мусив піти з посади мера Стамбула. Суд засудив Ердогана до десятимісячного ув'язнення, але фактично він провів у в'язниці лише чотири місяці з березня по липень 1999 року, і був звільнений достроково.

Замість забороненої Партії добробуту в 1999 році була створена «Партія чесноти» (Fazilet Partisi), в якій Ердоган очолив реформістське крило.

У липні 2001 року була заборонена і «Партія чесноти», після чого в серпні того ж року Ердоган виступив як один із засновників «Партії справедливості і розвитку» Adalet ve Kalkinma Partisi і був вибраний її головою. У листопаді 2002 року «Партія справедливості і розвитку» на виборах отримала в парламенті значну більшість місць, що дозволило їй сформувати однопартійний уряд. Партія Ердогана стала першою за 16 років партією, що дістала можливість проводити законні реформи незалежно від інших політичних партій.

На чолі уряду Незважаючи на лідерство в партії, в 2002 році Ердоган згідно з законом не міг увійти ні до парламенту, ні до уряду через те, що у минулому він мав судимість. В результаті уряд очолив соратник Ердогана Абдулла Гюль (Abdullah Gul). Втім, вже до весни 2003 року парламент прийняв відповідні зміни в законодавстві, так що 9 березня, набравши 85 відсотків голосів, Ердоган був вибраний депутатом парламенту від Сіїрта, і вже 11 березня (за іншими джерелами — 15 березня) президент Туреччини Ахмет Недждет Сезер (Ahmet Necdet Sezer) призначив його прем'єр-міністром, в руках якого в Туреччині фактично концентрується основна влада.

Хоча Ердоган і представлявся як ісламіст, він від початку своєї діяльності на посаді голови уряду заявляв про те, що не збирається відходити від світських принципів, що лежать в основі сучасного державного устрою Туреччини. Серед найважливіших досягнень Ердогана на посту прем'єр-міністра відзначаються грошова реформа, яка пройшла у 2004–2005 роках і привела до зменшення інфляції, боротьба з корупцією, будівництво нових соціальних установ, електростанцій, зміцнення демократичних цінностей. Перетворення часів Ердогана оцінювалися як «мовчазна революція». Разом з тим представники Європейського союзу в середині 2000-х років акцентували увагу на утисках свободи слова в Туреччині, пов'язаних з переслідуваннями за статтею 301 Кримінального кодексу, що забороняє образу «турецькості»: саме за цією статтею звинувачувалися, зокрема, письменник Орхан Памук (), що став пізніше лауреатом Нобелівської премії, і згодом убитий відомий журналіст вірменського походження Грант Дінк (Hrant Dink).

В області зовнішньої політики уряд Ердогана, в якому до 2007 року місце міністра закордонних справ займав Гюль, проводив курс на інтеграцію в Європейський союз і вирішення проблеми Кіпру, що фактично складається з двох держав, — грецької і турецької. У 2004 році Ердоган став першим з 1988 року главою турецького уряду, що відвідав Грецію. У тому, що стосувалося політики США в регіоні, позиція Туреччини під керівництвом Ердогана залишалася неоднозначною. Хоча Туреччина постійно представлялася як один з основних американських союзників на Близькому Сході, зовнішній курс уряду Ердогана був багато в чому направлений на незалежність від дій США. Зокрема, в березні 2003 року Туреччина не допустила на свою територію американські війська, що готувалися до війни в Іраку, і тим самим перешкодила відкриттю другого північного фронту в Іраку, що значною мірою сприяло зміцненню відносин Туреччини з іншими країнами Близького Сходу, зокрема з Іраном і Сирією.

Уряд Ердогана також робив деякі зусилля для вирішення проблеми курдського сепаратизму на південному сході Туреччини. Хоча ще в 2002 році Ердоган заперечував існування курдського питання, знаходячись на посту прем'єр-міністра, він довгий час проводив політику заспокоєння курдського населення, розширюючи його політичні і культурні права і приділяючи увагу економіці курдських районів, а в 2005 році навіть визнав помилковість попередньої політики держави відносно курдів.

Проте, уряд Ердогана продовжував сприйматися як ісламістський. У 2007 році опозиція заблокувала кандидатуру Гюля на виборах президента, що привело до нової політичної кризи. У липні того ж року були проведені дострокові парламентські вибори, на яких «Партія справедливості і розвитку» знов отримала значну більшість, що все ж таки дозволило їй провести Гюля в президенти.

З другої половини 2007 року посилилася політика уряду Ердогана з курдського питання. Так, Ердоган відмовився збільшити обсяг викладання курдською мовою. Починаючи з кінця 2007 року турецька армія за згодою уряду і парламенту проводила бойові операції, у тому числі і на території Іраку, проти Робітничої партії Курдистану, що вела партизанську війну. Деякі аналітики оцінювали ці операції як поступку Ердогана турецькому «секуляристському» генералітету, що протистояв уряду «ісламістів». На цьому фоні в березні 2008 року Ердоган заявив про нові інвестиції в економіку курдських районів.

У березні 2008 року генеральний прокурор Туреччини зажадав припинити діяльність Партії справедливості і розвитку і заборонити її основним функціонерам, зокрема Ердогану і Гюлю, брати участь в будь-яких партіях протягом п'яти років. Партія, проте, підтвердила свої демократичні прагнення, коли турецький парламент 1 травня з подачі уряду Ердогана прийняв символічну поправку до статті 301, формулювання, що пом'якшило її, і покарання за її порушення. У липні 2008 року Верховний суд Туреччини оголосив незаконною березневу вимогу генерального прокурора.

В травні 2010 року Реджеп Ердоган із кількома міністрами відвідав з офіційним візитом Афіни. Проведені переговори, на думку аналітиків, стали проявом «потепління» у відносинах між державами, принаймні Ердоган став першим прем'єр-міністром Туреччини, який двічі відвідав Грецію Анкара и Афины идут навстречу друг другу — euronews. Водночас голова МЗС Туреччини Ахмет Давутоглу заявив, що турецький уряд працює над створенням «атмосфери психологічних змін» у відносинах між двома країнамиВизит премьер-министра Турции в Грецию оценивается как исторический.

В листопаді 2010 року міжнародна організація «Wikileaks» оприлюднила звинувачувальні дані про багатьох політичних лідерів, в тому числі і про Реджепа Ердогана. 1 грудня 2010 року Ердоган обіцяв піти у відставку, якщо підтвердяться обвинувачення на його адресу, а також виступив з вимогою до влади США покарати за наклеп на адресу Туреччини, яка зокрема звинувачувалась у плануванні війни з ГрецієюТекст документу: «The plan, which has been denied by both the military and retired General Dogan, involved false-flag bombing of mosques and efforts to provoke a military crisis with Greece in order to create the conditions for a military intervention.»Και «πόλεμο» Ελλάδας — Τουρκίας «είδε» το WikiLeaks!, підтримці Аль-Каїди'Wikileaks documents show Turkey helped al-Qaida'WikiLeaks: Turkey Helped al-Qaeda, US Supported PKK? тощо.

Президент Туреччини Обраний 10 серпня 2014, вступив на посаду 28 серпня 2014Премьер-министр Турции Реджеп Тайип Эрдоган победил на первых прямых выборах Президента Турции. Ердоган переміг вже у першому турі, набравши 51,49 % голосів. Ці вибори стали першими всенародними виборами президента Туреччини, бо раніше він обирався парламентом.

Зовнішня політика

Турецько-російські відносини 27 квітня 2015 року відповідаючи на визнання Путіним «геноцидом» масове вбивство вірмен турками-османами у 1915 році заявив, що російська влада має понести відповідальність за свої дії в Україні. У той же день Ердоган у письмовому зверненні заявив, що Туреччина поділяє біль вірменського народу у зв'язку з трагічними подіями 1915 рокуЕрдоган відповів Путіну на заяву щодо «геноциду» вірмен: спочатку поясніть, що ви робите в Україні.