Націона́льний спорти́вний ко́мплекс «Олімпі́йський» — універсальна спортивна споруда у Києві, головна арена України, місце проведення домашніх матчів футбольного клубу «Динамо» (Київ) та національної збірної України з футболу. Вміщує 70 050 глядачів, що робить його 17-м за кількістю місць стадіоном Європи. На стадіоні проходив матч-відповідь за Суперкубок УЄФА 1975 року, було проведено сім матчів футбольного турніру Літніх Олімпійських ігор 1980 року та п'ять матчів чемпіонату Європи з футболу 2012 року, в тому числі фінал, а також Фінал Ліги чемпіонів УЄФА 2018.
Історія
Довоєнний час
Днем створення стадіону вважають 12 серпня 1923 року, коли на «Червоному стадіоні ім. Л. Троцького» були проведені змагання першої Олімпіади Київщини. Проєкт стадіону був розроблений молодим інженером Л. І. Пільвінським. Для південної та східної трибун використали схили Черепанової гори. З уламків будівель збудували північну та західну трибуни, засипавши їх землею. У 1924 року на стадіоні було трохи розбудоване футбольне поле 120х70 метрів з орієнтацією захід-схід. Навколо зовнішнього периметра поля облаштували бігові доріжки, а також звели роздягальні та душові. Так поступово стадіон змінював своє обличчя. Саме Червоний стадіон з перших днів свого існування дав великий поштовх розвитку масового спортивного руху в Києві. Він був на той час найкращою в місті футбольною ареною, тож до відкриття стадіону «Динамо» саме на Червоному стадіоні проводилися всі значні матчі першості Києва.
У 1935 році був оголошений конкурс на підняття Червоного стадіону на вищий рівень, переможцем якого став проєкт молодого архітектора Михайла Гречини під назвою «Український республіканський стадіон». За п'ять років будівництва стадіону на фоні зеленого масиву парку Черепанової та Госпітальної гір, нарешті, виросла футбольна арена з трибунами для глядачів, фізкультурний павільйон з роздягальнями, суддівськими кімнатами і лікарняними кабінетами.
Друге урочисте відкриття повністю реконструйованого стадіону, що отримав нову назву — Республіканський стадіон ім. М. С. ХрущоваУказ Президії Верховної Ради УРСР від 20.6.1941 «Про присвоєння новопобудованому в місті Києві республіканському стадіону імені М. С. Хрущова», планувалося 22 червня 1941 року. Київське «Динамо» готувалося до матчу 22 червня з командою Червоної армії з Москви. Але того самого дня, вранці 22 червня 1941 року розпочалася війна. Офіційно з часів окупації стадіон був відкритий 12 липня 1942 року.
Повоєнний час
Під час війни стадіон спеціально не бомбили ні радянські, ні німецькі війська, хоча випадкові влучення окремих снарядів таки траплялися. Тож стадіон довелося відбудовувати. За справу взялися працівники тресту «Хрещатикбуд» (потім «Київміськбуд-4»). З допомогою мешканців міста майже за півроку стадіон було впорядковано. Уже 25 червня 1944 року його урочисто відкрили. Символічно, що цього дня відбувся матч «Динамо» (Київ) — «ЦБЧА» (Москва), тобто той, який не відбувся 22 червня 1941 року. Кияни програли з рахунком 0:4.
Роботи з ремонту й удосконалення стадіону гальмувалися нестачею значних капіталовкладень. У повоєнний час з цим було дуже скрутно. Саме тому реконструкція затяглася майже на п'ять років і відкрили стадіон тільки в 1949 році. «Навкруги футбольного поля обладнано чудову бігову доріжку, одну з найкращих в країні. Ширина її сягає 10 метрів. Трибуни стадіону налічують 38 секторів, в них 47 756 сидячих місць». На початку 50-х років, нарешті, над трибунами південних («черепанівських») воріт з'явилося дерев'яне табло. На фанерному щиті, розміром 6х3 метри, у металевому каркасі, зазначали назви команд і цифри рахунку у метровому діаметрі. Після кожного забитого м'яча працівник стадіону на спеціальній драбині піднімався нагору й змінював таблички на табло.
Улітку 1954 року завершилося будівництво головного фасаду стадіону — колонади зі службовим входом до внутрішнього двору адміністративного корпусу. Ці колони стали візитівкою стадіону. Та головним досягненням того часу було встановлення у 1956 році чотирьох 45-метрових металевих башт із 320 ґратчастими прожекторами загальною яскравістю освітлення на 500 люкс. З того часу на стадіоні з'явилося більш сучасне табло з годинником посередині, оснащене електричними лампами, які висвічували рахунок матчу за командою оператора.
У жовтні 1962 року стадіон ненадовго змінив назву на Центральний стадіон ім. М. С. Хрущова. Саме наприкінці того року на стадіоні демонтували старе табло і почали встановлювати нове електронне табло, придбане в Угорщині.
Після жовтневого пленуму ЦК КПРС 1964 року, який усунув М. С. Хрущова з усіх керівних посад, ім'я його без зайвого оголошення зникло з назви стадіону.
Найбільший стадіон СРСР Друга генеральна реконструкція стадіону була розпочата 1966 року. Проєкт реконструкції був розроблений архітекторами Київського зонального науково-дослідного інституту типового та експериментального проєктування, а також Київпроекту. Керівником робіт став Михайло Гречина. Основою цього проєкту було спорудження другого ярусу трибун, змонтованого вперше у світовій практиці на оригінальних залізобетонних двоконсольних ригелях. Двоярусна чаша трибун стадіону була розрахована на 100 062 місця. Також за цим проєктом був нарешті побудований репортерський комплекс над верхнім ярусом західної трибуни, де на високих опорах були змонтовані коментаторські кабіни, а також споруджений трамплін для стрибків на лижах. Було встановлено й два нових електронних табло розміром 18х6 метрів: ліве табло показувало час, дату й температуру повітря, а праве табло — назву команд, рахунок матчу і авторів забитих м'ячів.
Таким чином київський стадіон став найбільшим за місткістю трибун у Радянському Союзі і Європі. Водночас після реконструкції Центральний стадіон столиці України знову став називатися Республіканським. А офіційна радянська пропаганда й далі називала «головним стадіоном країни» Велику спортивну арену Центрального стадіону ім. В. І. Леніна — московські Лужники. Радянські ЗМІ приписували йому фантастичну місткість у 120 тисяч глядачів, тоді як його реальна місткість, що офіційно не згадувалась, ніколи не перевищувала 85—89 тисяч глядачів.
1970-ті—1980-ті роки відзначились значними досягненнями київського футболу на європейській арені, в зв'язку з чим стадіон став місцем зустрічі з грандами тогочасного футболу. «Динамо» (Київ) перемогло у розіграші Кубка володарів кубків УЄФА сезону 1974—75 і здобуло право на участь у Суперкубку УЄФА. Вирішальний матч двобою з мюнхенською «Баварією» відбувся на Республіканському стадіоні 6 жовтня 1975 року, який кияни, завдяки дублю Олега Блохіна, впевнено виграли з рахунком 2-0.
Олімпійські ігри
У 1978—1980 роках стадіон реконструйовано вдруге задля підготовки до Олімпійських ігор 1980 року. Посилене до 1500 люксів освітлення було встановлене на 4 велетенських щоглах. Під час Олімпіади на стадіоні пройшли шість матчів групового етапу і одна чвертьфінальна гра:
Дата Матч Рахунок Раунд Глядачі 20 липня — 1—1 Матч групи «C» 100 000 21 липня — 3—0 Матч групи «D» 22 липня — 1—0 Матч групи «C» 70 000 23 липня — 0—0 Матч групи «D» 40 000 24 липня — 5—0 Матч групи «C» 80 000 25 липня — 3—0 Матч групи «D» 50 000Olympic Football Tournament 1980 (Game details) 27 липня — 4—0 Чвертьфінал 100 000
Незалежність 1996 року, згідно з Указом Президента України, Державне спортивно-виробниче підприємство «Республіканський стадіон» стало Національним спортивним комплексом «Олімпійський».
У 1997–1999 роках на стадіоні були встановлені пластикові індивідуальні сидіння, через що місткість зменшилася до 83 450 місць. Замінили натуральний трав'яний газон, поле стало відповідати міжнародним вимогам.
Протягом 2010 року НСК очолював португалець Жітесс Аркіссандаш, який мав досвід підготовки стадіону «Да Луж» до Євро 2004.
Матч жіночої збірної України +Дата ТурнірГосподаріРахунокГості11.05.2000Відбір до ЧЄ 2001 Україна1-6 Німеччина
Матчі молодіжної збірної України +№ДатаТурнірГосподаріРахунокГості0106.09.94Відбір до ЧЄ 1996 Україна3-2 Литва0211.10.94Відбір до ЧЄ 1996 Україна1-0 Словенія0312.11.94Відбір до ЧЄ 1996 Україна3-0 Естонія0429.03.95Відбір до ЧЄ 1996 Україна2-1 Італія0510.06.95Відбір до ЧЄ 1996 Україна1-1 Хорватія0604.10.96Відбір до ЧЄ 1998 Україна1-0 Португалія0706.05.97Відбір до ЧЄ 1998 Україна7-0 Вірменія0806.06.97Відбір до ЧЄ 1998 Україна1-1 Німеччина0919.08.97Відбір до ЧЄ 1998 Україна1-0 Албанія1003.06.19Турнір Україна3-0 Кіпр1105.06.19Турнір Україна1-0 Ізраїль
Матчі юнацької збірної України (U19) +ДатаТурнірГосподаріРахунокГості30.04.00Відбір до ЧЄ 2000 Україна1-0 Північна Ірландія30.09.03Відбір до ЧЄ 2004 Україна0-1 Вірменія02.10.03Відбір до ЧЄ 2004 Україна4-3 Боснія і Герцеговина04.10.03Відбір до ЧЄ 2004 Україна2-1 Франція
Матчі юнацької збірної України (U-17) +Дата ТурнірГосподаріРахунокГості29.09.01Відбір до ЧЄ 2002 Україна4-2 Туреччина
Реконструкція 2008 — 2011
У 2008–2011 роках відбувалась реконструкція стадіону з метою підготовки до проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Процес розпочався у серпні 2008 року і тривав 38 місяців. Реконструкція стадіону НСК «Олімпійський» передбачала створення сучасної арени, на базі старої споруди. 7 серпня 2008 року було підписано угоду з німецьким архітектурним бюро GMP von Gerkan, Marg und Partner. Вже 14 серпня 2008 року розпочався демонтаж нижнього ярусу стадіону. У 2008—2009 роках продовжується реконструкція, закладено фундамент VIP-зони та зон інших глядачів, збільшили кут нахилу ярусів на 15 градусів. Восени 2009 розпочалось будівництво зони обслуговування вболівальників, комерційних площ та зведення об'їзної дороги з естакадою. Проте темп проведення робіт був недостатньо швидким, але вже на початку весни він підвищився. Робітники працювали цілодобово і реконструкція стадіону перейшла у новий етап. Уже в січні 2011 року стадіон був готовий на 70 %, у квітні на 84 %, у вересні на 95 %. У жовтні 2011 року стадіон був готовий на 100 %. Загалом, реконструкція головної арени України обійшлась у 4 млрд 600 млн гривень.
Дизайн «Для наших концепцій актуальні такі керівні принципи архітектурного розуміння, як простота, різноманітність і однаковість, самобутність, структурний порядок» — розповів у своєму інтерв'ю директор компанії GMP Мартін Блекман: «Фахівці іноді називають цей стиль „крайнім пуризмом“, як напрям в архітектурі XX ст. Він естетично поєднує простоту і функціональність будівлі. Ми запропонували облагородити будівлю та одягнути її у скляний фасад, а сам стадіон накрити унікальним дахом зі скловолокна і надміцної матерії. Таке поєднання робить стадіон найкрасивішою урбаністичною спортивною спорудою Києва».
Будівництво Будівельні роботи проводилися з використанням найновіших технологій та найкращих фахівців. У будівництві використовувалась еко-технологія «Green Stadium», яка передбачає використання матеріалів вторинної переробки, вакуумної системи каналізації, що дозволяє заощадити велику кількість води, та використання європейської практики сортування сміття. Місткість стадіону зменшилась до 70 050 глядацьких місць, що не заважає йому бути однією з найбільших спортивних арен Європи.
Дах Однією з особливостей проєкту стадіону є дах, конструкція якого виготовлена за . В квітні 2011 року розпочався монтаж унікальної вантової системи покриття. Дах стадіону зроблений з . Конструкція має у своєму складі також «парасольки» — прозорі куполи, що якнайкраще забезпечують освітлення арени і пропускають сонячне світло на газон. Міцність мембрани даху становить 13 т/кв.м. Загальна площа мембранного покриття становить 48 000 кв.м. Одночасний підйом майже 800-тонної вантової системи даху здійснювався протягом десяти днів, за допомогою 160 кранів.
Газон У вересні 2011 року на полі за вісім днів уклали натуральний газон. 800 рулонів з трав'яним покриттям загальною площею 8395 м² привезли на стадіон із Словаччини в 10 фурах із холодильними камерами. Вага кожного рулону, який мав площу 10 м², становив 800 кг. На його вирощування знадобилося більше 2 років.
Крісла