Християнство зародилося на теренах сучасної України наприкінці I тисячоліття н.е.. Перші відомі спроби офіційної християнізації (Аскольдове хрещення) датовані 860 роком, а остаточно християнство стало державною релігією Київської Русі протягом 988-991 років. Єдиною канонічною православною церквою незалежної України є Православна церква України.
I. Початки і доба Київської Русі (до 1240)
Проникнення християнства на українські землі через місіонерів, за посередництвом торговельних зв'язків, чи походів на Візантію, відоме задовго до кн. Володимира Великого, коли воно стало офіційною (державною) релігією. Після Хрещення Руси була створена Київська митрополія, яка за дотатарських часів охоплювала 16 єпархій, з них 10 на українських землях. Київська митрополія перебувала в юрисдикції царгородського патріарха, але була фактично автокефальною, особливо у внутрішньому управлінні.
Середина 1 ст. — Літописний переказ про перебування і поширення віри апостола Андрія Первозваного в Криму, над Дніпром і на «Київських горах». 97 — Папа Климент I загинув мученицькою смертю в Херсонесі у Криму. 4 ст. — поширення християнства серед готів (за посередництвом греків), що перебували на півдні України. 8 ст. — Створення єпархії в Тмуторокані. 860 — Під час нападу Аскольда на Царгород частина руського війська прийняла християнство, зокрема і сам князь 860-61 — святий Кирило-Константин у місійній подорожі на Північному Чорномор'ї (Крим) зустрічав християн. 882 — Літописна згадка про церкву святого Миколи у Києві, збудовану над могилою князя Аскольда. 899 — Перша згадка про єпископів у Перемишлі; перший відомий єпископ Антоній Добриня Ядрейкович (1218 — 25). 944 — Згадка про християнських послів-русів у договорі князя Ігоря з Візантією. Згадка про церкву святого Іллі в Києві. 955 — Хрещення княгині Ольги (канонізована в середині XIII ст.); під час її подорожі до Царгороду (957). За тогочасними джерелами, в її почті перебував священник Григорій. 961 — німецьке посольство єпископа Адальберта Маґдебурзького в Києві. 988 — Хрещення Русі князем Володимиром (980—1015); за його князювання на українських землях було 4 єпархії: у Києві, Чернігові, Білгороді й Володимирі Волинському (1240 — 10 єпархій). Канонізований у середині 13 ст. 989-96 — побудова Десятинної церкви в Києві. 1015 — Вбивство князів Бориса і Гліба; 1019 канонізовані Східною Церквою — перші святі Русі 1037-54 — побудова собору святої Софії в Києві. 1051 — Заснування Києво-Печерського монастиря. 1051-54 — Іларіон — перший митрополит із русичів 1054 — Розрив між Східною і Західною Церквами; початок їхньої боротьби за Українську Церкву. 1073 — 1074 Упокоєння преподобних Антонія і Теодосія Печерських, засновників чернецтва в Україні. 1106 — 08 Паломництво чернігівського ігумена Данила до Святої Землі, описане у «Житії і хожденії Данила, Руської землі ігумена». 1147 — Вибір митр. Клима Смолятича собором єпископів у Києві без згоди царгородського патріарха. 1147 — Створення Гал. єпархії (єпископства); перший відомий гал. єп. — Косма. 1169 — Руйнування Києва суздальським князем Андрієм. Спалення та пограбування більшості церков та монастирів.
II. Від занепаду Київської держави до поділу Київської митрополії. 1240—1458
Після татарської навали (1240) Київ утратив значення політичного і церковного центру; його роль перебрали на півночі Володимир, згодом Москва, а на заході Галицько-Волинська держава, згодом Литовська Русь. Спочатку Київська митрополія з осідком у Володимирі над Клязьмою з труднощами підтримувала церковну організацію, згодом, поруч «митрополита Київського і всея Руси» (з осідком у Москві), постали Галицька (1303) і Литовська (1354) митрополії. Політичний антагонізм між Москвою і Руссю-Україною допровадив до розподілу давньої Київської митрополії на дві: Київську, в якій залишилася Українсько-Білоруська православна церква в Польсько-Литовській державі, і Московську.
1240 — татарська навала на Русь зруйнувала близько 600 церков та 20 монастирів і ослабила централізуючу роль київського митрополита. 1243 — київський митрополит Кирило II залишив Київ і жив переважно у Володимирі над Клязьмою; остаточно переніс митропольну катедру з Києва до Володимира 1299 митрополит Максим, прийнявши титул «митрополита київського і всея Руси». 1245 — участь архієпископа Петра Акеровича у Ліонському соборі, на якому він домагався підтримки проти татарської навали. 1253 — папський леґат коронував князя Данила Романовича. 1274 — помісний собор єпископів у Володимирі ухвалив «Правила» про церковну організацію і поведінку священників. 1303 — 47 Перша Галицька митрополія (перший галицький митрополит Ніфонт); вдруге вона діяла в 1371—1401 роках. 1354 — царгородський патріарх Филотей затвердив осідок Київ, митрополії в Москві; одночасно дозволив заснувати окрему Литовсько-руську митрополію, яка з перервами проіснувала до 1419. 1415 — церковний собор у Новгородку відмовив послуху митрополиту «Києва і всея Руси» Фотієві у Москві й обрав Київського митрополита Григорія Цамблака (1415—1419). 1418 — участь митрополита Григорія Цамблака на соборі у Констанці. 1439 — участь митрополита Ісидора (1436—1441) у Флорентійському соборі, де він підписав акт об'єднання грецької і римської церков (див. Флорентійська унія). 1443 — грамота короля Володислава III Руській Церкві, яка зрівнювала її у правах з католицькою. 1458 — остаточний розподіл Київської митрополії на Київську та Московську (остання — не визнана, з 1589 патріархія). Київська митрополія охоплювала 11 єпархій.
III. Церква у Литовсько-Польській державі до Берестейської унії. 1458—1596
Обмеження світською владою церковної свободи привело до ослаблення церковної дисципліни та занепаду авторитету Церкви. Від української Церкви відходять вищі, впливові й заможні роди, що стають прихильниками реформаційних течій або Католицької Церкви. Ролю опікунів Церкви поступово перебирають нижчі прошарки населення, зокрема міщанство і братства, що допровадило до того, що ієрархія почала схилятися до унії з Римом.
1463 — Перша згадка про Львівське Успенське Братство; 1586 року воно отримало права Ставропігії. 1491 — Початки Мукачівської єпархії на Закарпатті (перший єп. Іван), яка безпосередньо підлягала царгородському патріархові. 1498 — Польські королі привласнюють собі право патронату над Православною Церквою (призначення кандидатів на митрополичу та єпископські катедри). 1507 — 22-ий Київський митрополит Йосиф II Солтан реорганізував Київську Церкву, дбав про зміцнення дисципліни духовенства («Правила», прийняті на Віленському соборі 1509). 1511 — Привілей короля Жиґмонда І підтвердив права православної церкви (за каноном Східної Церкви); 1563 Жиґмонд II надав права правос. шляхті. 1539 — Відновлення Галицької єпархії з осідком у Львові (єпископ Макарій Тучапський, 1539—1549), як продовження Галицької митрополії. 1560-ті — Прихід проповідників протестантизму на Західні Українські Землі. 1568 — Поява чину єзуїтів в Україні; заснування їхніх шкіл. 1581 — Друк Острозької Біблії церковно-слов'янською мовою друкарем Іваном Федоровичем. 1588—1589 — Перебування царгородського патріарха Єремії II в Україні, який усунув непорядки в Київській митрополії і позбавив митрополита Онисифора Дівочку (1579—1589) митрополичого чину. 1590 — Розмови православного (Гедеона) і католицького (Я. Сомковського) єпископів про поєднання. 1595 — Подорож українсько-білоруських єпископів Іпатія Потія та Кирила Терлецького (прихильників унії) до Риму.
IV. Розподіл Церкви на Православну і з'єднану з Римом (Уніятську). 1595—1685
Проголошення унії з Римом спричинило боротьбу між прихильниками і противниками цього акту. Православні намагалися скріпити своє становище при допомозі козаччини (згодом Коз. Держави) та створення нової ієрархії, а уніяти — прихильним ставленням Речі Посполитої, сподіваючися зрівняння у правах з латинським духовенством. Завзята боротьба двох віросповідань створює багату полемічну літературу й висуває талановитих богословів та ієрархів, з яких особливо визначилися реформами серед православних митр. П. Могила, а серед уніятів митр. Й. Велямин Рутський. У Коз.-гетьманській державі православна церква мала значні впливи і підтримку.
1596 — Берестейська унія проголошена на Соборі в Берестю 6 — 9 (16 — 19 н. ст.) 10. прихильниками унії, але заперечена православними на паралельному Соборі в Бересті. 1599 — Порозуміння православних і протестантів у Вільні; спільний з'їзд у Сандомирі (1606). 1609 — Поль. сейм визнав поділ укр.-білор. населення на уніятів і православних, рекомендуючи їм конфесійну толеранцію. 1617 — 24 — Реорганізація Чину Василіян. 1613 — 37 — Митр. Йосиф Велямин Рутський здійснив реорганізацію чернечого життя. 1615 — Заснування Київ. Богоявленського Братства і школи при ньому, перетвореної на колеґію (1632), згодом на Києво-Могилянську Академію (1701). 1620 — Відновлення православної ієрархії (на чолі з митр. Йовом Борецьким) та Київської митрополії Єрусалимським патріархом Теофаном. 1623 — Вбивство ревного діяча унії архієп. Йосафата Кунцевича у Полоцьку (1867 канонізований). 1626 — Кобринський синод Київ. уніятської митрополії обговорює справу поєднання з православними. 1627 — Петро Могила обраний архімандритом Києво-Печерської Лаври; 1632 — 47 київ. митрополит. 1628 — 29 — Спроба «поєднання Руси з Руссю» на соборах в Городку на Волині й у Києві та Володимирі. 1632 — Сейм Речі Посполитої схвалив «Пункти заспокоєння обивателів … релігії грец.» — частинне повернення прав православним й легалізація правос. ієрархії. 1633 — Київ знову став леґальним, офіційно визнаним, осідком правос. митрополитів. 1636 — 37 Спроба порозуміння між православними й уніятами та вибору спільного патріарха (кандидатура митр. П. Могили). 1640 — Собор у Києві схвалив «Православне Ісповідання Віри». 1646 — Ужгородська унія на Закарпатті. 1647 — 57 Митр. Сильвестр Косів обстоював незалежність Української православної церкви та її перебування в юрисдикції Константинопільського патріарха. 1658 — Гадяцький договір відновив старі привілеї Православної Церкви і домагався скасування унії. 1663 — Правос. собор у Корсуні обрав 2 митрополитів: Йосифа Нелюбовича-Тукальського з резиденцією в Чигирині, й Антона Винницького, який керував зах.-укр. єпархіями. 1680 — Спроба порозуміння між правос. й уніятами на спільній нараді в Любліні (ініціатива уніятського митр. К. Жоховського).
V. Церква з 1686 до кін. 18 ст
Щораз більший вплив Росії на Гетьманщині позначився поступовим підпорядкуванням Української православної церкви Москві. Врешті Церква втратила свою самостійність і зазнала русифікації. Низка укр. учених-богословів та ієрархів переїхала до Росії і стала на службу Рос. Церкви. У 1700 — 63 pp. у Росії провадили душпастирську діяльність близько 70 укр. митрополитів, архієп. і єп. Укр.-білор. Кат. Церква стала панівною на землях тодішньої Речі Посполитої.
1685 — 1686 — Підпорядкування Київ. правос. митрополії юрисдикції Моск. патріархії. Митр. Ґедеон — кн. Святополк Четвертинський, висвячений у Москві, склав присягу на вірність Моск. патріархії. Польща погоджується на залежність правос. єпархії у Речі Посполитій від Київ. митрополії. 1688 — Чернігівську єпархію підпорядковано безпосередньо Моск. патріархії. Надання моск. патріархом ставропігії Києво-Печерській Лаврі й Межигірському монастиреві. 1692 — 1712 — Перехід на унію єпархій: Перемиської (1692), Львівської (1700), Луцької (1702, 1712); Львівського Успенського Братства (1708), Почаївського монастиря (1712). 1697 — Pacta conventa і поль. сеймова конституція 1699 обмежують права православної церкви в Речі Посполитій. 1700 — Стефан Яворський — рязанський митр., згодом місцеблюститель моск. патріарха (1702 — 21). 1702 — 09 — Дмитро Туптало — митр. ростовський, автор капітальної праці про житія святих «Четьи-Минеи» (1699—1705); канонізований 1757. 1708 — 18 — Київ. митр. Йоасаф Кроковський виступив на оборону митрополії перед втручанням царя Петра І в справи Укр. Церкви.