Йо́сиф Піснепи́сець (; (816, Сиракуза — 883, Константинополь)  — християнський святий, грецький чернець IX століття. Його вважають одним із найвидатніших літургійних поетів та піснописців Православної Церкви. Він також відомий своїм сповіданням православної віри на противагу іконоборству.

Як поета його часто плутають з Йосипом, архієпископом Солунського та братом Теодора Студита, який був на одне покоління старший за нього, тому в багатьох випадках приписування йому конкретних гімнів є невизначеним.

Життєпис

Він народився близько 816 року нашої ери на Сицилії у побожних батьків, Плотіна й Агати. Через арабське вторгнення на острів родина Йосипа була змушена втекти з Сицилії. За словами агіографа Теофана, вони вирушили на Пелопоннес. У віці п'ятнадцяти років він був пострижений у ченці у монастирі Латомос у Солуні. Близько 840 року єпископ Солуня висвятив його в ієромонахи (священик-чернець). Під час відвідування Солуні видатний Григорій Декапольський був настільки вражений Йосипом через його рідкісний характер, що запросив його приєднатися до свого Студійського монастиря у Константинополі.

Місія іконодула до Риму З відродженням візантійського іконоборства за часів Лева V Вірменина та Феофіла, 841 року, на запрошення Папи Лева III, Йосип був відправлений Григорієм до Риму. Під час подорожі Йосипа захопили пірати-рабовласники та продали в рабство на Крит. У рабстві Йосипу явився святий Миколай і попросив його оспівати в ім'я Бога. Тоді Миколай сказав йому: «Встань і йди за мною!» Невдовзі після свого видіння Йосип знайшов свободу. Після більш ніж року рабства на Криті він нарешті зміг повернутися до Константинополя. Теофан не уточнює, коли Йосип повернувся до Константинополя, але в одному абзаці він згадує про тріумфальне повернення після смерті Феофіла та відновлення ікон, а також після нещодавньої смерті Григорія Декаполіса.

Монастирські фундаменти За часовою реконструкцією раннього житія Даніеля Стірнона, 855 року Йосип заснував монастир, присвячений своєму померлому наставнику Григорію Декапольському. Разом зі своїм учнем та учнем Григорія Іваном Йосип розпочав із будівництва (або облаштування) церкви святого Антипи. Після смерті останнього у 850 році він провів кілька років у окремому святилищі, присвяченому Святому Івану Златоустому, де продовжував свої аскетичні труди та залучав послідовників. Йосип переніс мощі, взяті з тіла Григорія, разом з мощами їхнього учня на ім'я Іван, та помістив їх у святилищі церкви свого монастиря, присвяченої Святому апостолу Варфоломію.

Вигнання та визнання пустельником і святим 858 року його було заслано до Херсонської феми після того, як він засудив цезаря Барду, брата імператриці Феодори, за незаконне співжиття. 867 року, після вбивства Варди Йосип знову повернувся до Константинополя.

Завдяки ласці патріарха Ігнатія I, його було призначено скевофілаксом (зберігачем священних посудин, тобто посадовцем, відповідальним за будівлю, що містила скарби церкви) у Софійському соборі Константинополя. Йосип також користувався прихильністю патріарха Фотія Великого, суперника та наступника Ігнатія й супроводжував його у вигнання. Він був серед тих, хто надихали перших місіонерів.

Повідомляється, що він мав «дар розпізнання», через що Фотій призначив його духовним батьком і сповідником для священиків, рекомендуючи його як «людину Божу, ангела у плоті та батька батьків». Він помер 3 квітня 886 року нашої ери, згідно з Феофаном.

Піснописання Оскільки внесок Йосипа в реформу студитів часто плутають з працями Йосипа Солунського, брата Теодора, точне приписування віршів «Йосипу» досі залишається суперечливим питанням. Томадаке (1971) приписує сицилійському Йосипу 385 канонів та 9 кондаків мінеї, 68 канонів параклітики, 6 повних канонів тріоді та 34 тріоди-тетраоди, 2 канони та 24 тріоді-тетраоди п'ятидесятниці. Він також створив понад 6 канонів та 13 стихир — так званих , які не були включені до нових співочих книг стихир, створених студитами. Це приписування вважає Йосипа більш-менш автором або навіть винахідником Параклетика, але попередні джерела, які були нещодавно виявлені, не підтверджують цю точку зору, вони радше переосмислюють питання, як репертуар був змінений та перевпорядкований з ініціативи Йосипа.

Агіографія та шанування Йосип Гімнограф з'являється як у латинській, так і в грецькій агіографії. Найдавніша агіографія була написана Теофаном, який був наступником Йосипа в його монастирі як ігумен. Існує пізніший синаксар, ймовірно, XI століття, який приписується Івану Диякону, точна особа якого досі є суперечливим питанням.

Видання синаксарію Годфрі Геншена було передруковано у «Грецькій патрології». Пізніше житіє було написано Теодором Педіасимом на початку періоду Палеологів (початок XIV століття).

Шанування Йосипа Піснеписця відзначається 3 квітня за грецькою традицією, 4 квітня за слов'янським обрядом та 3 квітня за «Martyrologium Romanum» Римсько-католицької церкви 2004 року.

Див. також

Візантійська музика Ірмологіон Октоїх

Нотатки

Примітки

Джерела Преподобный Иосиф Песнописец Иосиф Песнописец

Додаткові джерела