Шахриханса́й (узб. Shahrixonsoy / Шахрихонсой) — магістральний іригаційний канал штучно-природного походження, що протікає в межах Андижанської області Узбекистану та Ошської області Киргизстану. Водотік є однією з найдавніших та стратегічно найважливіших гідротехнічних іригаційних споруд у Ферганській долині.
Історія створення та географія водотоку Шахрихансай є одним із найдавніших штучних водотоків регіону; його будівництво розпочалося у 1882 році й було завершене у 1888 році. Канал бере початок з Андижанського водосховища. На своєму шляху гідротехнічна споруда приймає поверхневий стік річок Акбурасай та Аравансай. Починаючи від місця впадіння Аравансаю, канал протікає далі його історичним природним руслом.
Траса каналу має важливе транскордонне значення: по одній з його ділянок проходить державний кордон між Узбекистаном та Киргизстаном. Водотік протікає через території міст Кара-Суу (Киргизстан), а також Карасува, Кургантепа, Ходжаабад та Асака (Узбекистан). Шахріхансай закінчується у місті Шахрихан, де зливається з Великим Ферганським каналом. Від магістралі Шахріхансая відгалужуються великі лінійні деривації — канал Савай та Південний Ферганський канал.
Техніко-гідрологічні характеристики Загальна протяжність магістрального каналу становить 120 км. Басейн водотоку розташований у висотному діапазоні від 400 до 680 метрів над рівнем моря, причому найвища точка басейну міститься у східній частині Андижанської області.
Проєктна максимальна витрата води в головній споруді становить 240,0 м³/с, проте поточна фактична пропускна здатність русла обмежена показником 190,0 м³/с. Загальна протяжність усієї розгалуженої іригаційної мережі в басейні Шахріхансая досягає 563,2 км. Ця складна гідротехнічна система об'єднує 850 водних об'єктів різного порядку та 365 спеціалізованих пунктів гідрометричного обліку води.
Господарське значення та гідроенергетика Магістральний канал має стратегічне агрогосподарське значення, забезпечуючи водопостачання 59,487 тис. га зрошувальних земель у Кургантепинському, Джалакудукському, Ходжаабадському, Булакбашинському, Асакинському, Шахріханському та Мархаматському районах Андижанської області. Лінійне дериваційне відгалуження — Південний Ферганський канал — додатково забезпечує іригацію 55,5 тис. га орних земель у Кувинському, Куштепинському, Ташлакському, Алтіарицькому районах Ферганської області та на території міста Кувасай. У періоди літнього водопілля Шахріхансай функціонує як допоміжне джерело живлення для Великого Ферганського каналу, збільшуючи обсяги його водоподачі на площу 12,079 тис. га.
Канал протікає через найбільш урбанізовану та демографічно навантажену територію Ферганської долини. Станом на 2018 рік чисельність населення в басейні Шахріхансая становила 1 393,2 тис. осіб, що складає близько 49% усього населення Андижанської області; середня щільність населення в зоні впливу водотоку досягає 639,7 особи/км².
Гідроенергетичний потенціал штучного водотоку реалізовано через каскад Шахріханських ГЕС, до складу якого входять три низьконапірні гідроелектростанції:
ГЕС-6 (5А) — введена в експлуатацію у 1949 році; ГЕС-7 (6А) — введена в експлуатацію у 1953 році; ГЕС Південного Ферганського каналу (ЮФК-1) — введена в експлуатацію у 1957 році.
Література
Ільїн І. А. Чиле (Араван) // Водні ресурси Ферганської долини. - Ленінград: Гідрометеорологічне видавництво, 1959. - С. 138-139.
Примітки