Андре́ Аґа́ссі (, *29 квітня 1970, Лас-Вегас) — колишній американський тенісист-професіонал вірмено-ассирійського походження. Найвищу одиночну позицію світового рейтингу — 1 місце досяг 10 квітня 1995, парну — 123 місце — 17 серпня 1992 року. Здобув 60 одиночних та 1 парний титул. Перемагав на турнірах Великого шлему в одиночному розряді. Завершив кар'єру 2006 року.
Сім'я та дитячі роки Андре Аґассі народився 29 квітня 1970 року в Лас-Вегасі (Невада), ставши четвертою і останньою дитиною в родині та Елізабет Дадлі. Еммануель Аґассі — іранський, потім американський боксер, народився в Тегерані у вірменській сім'ї. Емануель взяв участь в Олімпійських іграх 1948 і 1952 років, де представляв Іран. Його батько, тесля Давид Агасян, народився в Києві й під час громадянської війни емігрував до Ірану, де, побоюючись турецьких погромів, змінив прізвище на менш помітне — Аґассі; мати Майка, Нунія, була вірменкою з Туреччини. Деякі джерела, крім вірменських, повідомляють про ассирійські або перські корені Аґассі, однак ні автобіографія самого Андре, ні автобіографія його батька не містять підтвердження цих теорій.
Еммануель Аґассі познайомився з тенісом і полюбив цю гру під час Другої світової війни, побачивши, як на кортах при церкві американської християнської місії грають американські і британські солдати. Один з них подарував хлопчикові його першу ракетку, яку той пізніше відвіз з собою до США.
У США, куди Аґассі емігрував наприкінці 1952 року, він зберіг своє захоплення тенісом, побудувавши ґрунтово-бетонний корт поруч з будинком в Лас-Веґасі, де жила його сім'я. Він займався тенісом з усіма своїми дітьми — доньками Ритою і Тамі, а також старшим сином Філіпом (у майбутньому Андре назве свою сім'ю «фон Траппами тенісу») — змалечку, але повною мірою успіхів досяг лише з молодшим. До народження Андре Майк замовив спеціальну іграшку для колиски — тенісний м'яч, що звисає з ракетки. Він сам розробив для сина розвивальні ігри, які, на його думку, повинні були дозволити йому надалі краще володіти ракеткою, а коли Андре почав ходити, Майк дав йому в руки ракетку і почав кидати йому м'ячі. До чотирьох років хлопчик засвоїв усі основні удари, а до шести вже був здатен відбивати будь-яку подачу батька. Пізніше Майк, який тренував усіх старших дітей за допомогою машини для подачі м'ячів, змушував молодшого сина відбивати по дві з половиною тисячі м'ячів на день. Майк організовував для нього зустрічі (а іноді й товариські ігри) зі знаменитими тенісистами минулого і сьогодення — Боббі Ріґґсом, Джиммі Коннорсом, Іліє Настасе, Б'єрном Боргом, Гаролдом Соломоном — і возив його (і двох старших дітей, Риту і Філа) на турніри в Солт-Лейк-Сіті і Х'юстоні, за сотні кілометрів від домівки, оскільки юніорських турнірів ближче не було.
У десять років Андре програв у другому колі юніорського чемпіонату США, в 11 років — у півфіналі. У 13 років батько відправив його до знаменитої тенісної академії Ніка Боллетьєрі в Брейдентоні (Флорида). Майк, вже трохи знайомий з Боллетьєрі з 60-х років, коли той ще був тренером-початківцем, вирішив так, подивившись телепередачу про успіхи вихованців його академії і дослухавшись поради батька одного з її найкращих тодішніх учнів — Аарона Крікстейна. У підсумку Боллетьєрі не лише надав Андре безкоштовне місце в академії, а й залишався його тренером аж до 1993 року. Новий тренер перебудував гру хлопчика: якщо батько вчив його за першої нагоди йти до сітки, то в академії з нього зробили надійного гравця задньої лінії.
Професійна кар'єра гравця
Шлях до тенісної еліти (1986—1988) У 14 років Андре Аґассі виборов свій перший національний титул, ставши чемпіоном США в приміщеннях серед юнаків (до 16 років) і вже до 15 років серйозно планував професійну кар'єру. Як професіонал Андре почав виступати в неповні 16 років, у лютому 1986 року, коли взяв участь в турнірі Гран-прі в містечку Ла-Квінта (Каліфорнія). У першому ж матчі він здобув перемогу над своїм співвітчизником Джоном Остіном 6-4, 6-2, а в другому програв провідному шведському тенісистові Матсові Віландеру, на той момент третьому в рейтингу ATP. Наступний професійний турнір він провів лише в липні, дійшовши до фіналу на турнірі класу «челенджер» в Скенектаді (штат Нью-Йорк). Посідаючи в рейтингу 310-й рядок, він обіграв чотирьох суперників, які перебували вище за нього в рейтингу, поступившись у фіналі 33-й ракетці світу Рамешеві Крішнану. У серпні він вже завдав поразки супернику зі світової тенісної еліти — який перебував на 12-му місці в рейтингу Тімові Майотту — перед тим як програти колишній першій ракетці світу Джонові Макінрою. Того самого року Агассі вперше виступив на турнірі Великого шлему — Відкритому чемпіонаті США, але в першому ж колі програв ще одному американцеві Джеремі БейтсуРезультати виступів за 1986 рік, одиночний розряд на сайті АТР. Тенісний рік Андре закінчив уже в першій сотні найсильніших тенісистів світу (91-ше місце)Історія просування в рейтингу на сайті АТР.
У квітні 1987 року Агассі дійшов до першого в кар'єрі фіналу турніру Гран-прі. Це сталося на Відкритому чемпіонаті Сеула, де, бувши посіяний восьмим, він у чвертьфіналі помстився торішньому кривдникові Крішнану — першій ракетці турніру, але в трисетовому фіналі все-таки не зміг встояти проти досвідченішого Джима ГраббаТурнірна сітка, Сеул, 1987 рік, одиночний розряд на сайті АТР. На початку серпня на турнірі Гран-прі в Страттон-Маунтін (Вермонт) він завдав першої за кар'єру поразки суперникові з першої десятки світового рейтингу — австралійцеві Петові Кешу, але в півфіналі його зупинив Іван Лендл — на той момент перша ракетка світу. Втім, юний американець зумів взяти сет у поважного суперника, закінчивши гру з рахунком 2-6, 7-5, 3-6. На своєму останньому турнірі сезону — Відкритому чемпіонаті Південної Америки в Ітапариці (Бразилія) — Андре був посіяний восьмим. У чвертьфіналі та півфіналі він послідовно обіграв суперників, посіяних під другим і третім номерами, а у фіналі переміг Луїса Маттара, одного з господарів корту, і здобув перший в житті титул на професійному турніріТурнірна сітка, Ітапарика, 1987 рік, одиночний розряд на сайті АТР. До кінця року, ще навіть не досягнувши 18-річного віку, він вже посідав у рейтингу 25-те місце.
Справжній прорив на початку кар'єри Агассі відбувся 1988 року. За той рік Андре виграв 6 турнірів Гран-прі (перший з яких — вже в лютому), а також дійшов до півфіналу відразу на двох турнірах Великого шлему. На Відкритому чемпіонаті Франції він у півфіналі програв у п'яти сетах майбутньому переможцю Матсу Віландеру, на той момент третьому в рейтингу, а на Відкритому чемпіонаті США в чотирьох сетах Іванові Лендлу, який все ще очолював рейтинг АТРРезультати виступів 1988 року, одиночний розряд на сайті АТР. Вже у квітні його запросили до складу збірної США на матчі Кубка Девіса. Він допоміг команді перемогти в півфіналі турніру I Американської групи збірну Перу, а потім у фіналі аргентинців і повернутися на майбутній рік до Світової групи — найвищого дивізіону змагань. Підсумком сезону став високий як для вісімнадцятирічного спортсмена третій рядок у рейтингу, хоча на турнірі Мастерс — підсумковому змаганні року серед найкращих тенісистів світу — він програв на груповому етапі не лише Лендлу, а й швейцарцеві Гласеку, який посідав восьме місце в рейтингу, і не вийшов до півфіналу. До кінця 1988 року Агассі заробив уже понад два мільйони доларів, зігравши тільки 43 турніри з початку кар'єри — менше, ніж будь-який спортсмен в історії тенісу, і встановив рекорд за кількістю матчів, які виграв поспіль тінейджер (побитий 17 років по тому Рафаелем Надалем). За підсумками цього сезону йому вручили нагороду ATP у номінації «Прогрес року». При цьому його пристрасть до шоу і явне прагнення не просто виграти, але й розважити глядачів часом виходили за межі, викликаючи роздратування колег. Такий випадок, зокрема, стався в матчі Кубка Девіса проти збірної Аргентини, коли Агассі, граючи з Мартіном Хайте, демонстративно зловив поданий м'яч, ніби показуючи, що віддає йому гейм з милосердя.
У пошуках найвищих титулів: два Кубки Девіса і перший титул Великого шлему (1989—1992) У порівнянні з 1988 роком наступний сезон склався для Агассі менш успішно. У його доробку за 1989 рік був лише один титул (на турнірі в Орландо) і один вихід до фіналу — на Відкритому чемпіонаті Італії, де його обіграв аргентинець Альберто Манчіні, який посідав істотно нижче місце в рейтингу. У півфінальному матчі Кубка Девіса проти збірної ФРН він програв не лише Борисові Бекеру (в грі з яким вів 2:0 по сетах і 5-4 у третьому сеті), але й менш іменитому Карлові-Уве Штебу. Найбільшим успіхом у сезоні був вихід, як і рік тому, до півфіналу Відкритого чемпіонату США, де знову поперек дороги до фіналу йому став Іван Лендл. Після цього Агассі оголосив, що не збирається брати участь у турнірі в Лос-Анджелесі, який мав відбутися через два тижні, однак Чоловіча тенісна рада (організація, яка тоді проводила тур Гран-прі) вже оголосила про його участь. Хоч Агассі й заявив, що в півфінальному матчі проти Лендла зазнав розтягнення в паху, однак мусив через тиждень зіграти на виставковому турнірі у Флориді, який проводив один з його основних спонсорів — корпорація DuPont. На цьому турнірі Агассі в першому колі зустрічався з хворим на грип Тімом Вілкінсоном, і, зрозумівши, що переконливо програти не зможе, за рахунку 1:0 по сетах і 3-1 на свою користь у другому сеті раптом демонстративно зашкутильгав і здав гру; наступного дня він оголосив, що через розтягнення не зможе грати в Лос-Анджелесі. Попри спад у результатах, Агассі вдалося зберегти за собою місце досить високе, щоб наприкінці року знову взяти участь у турнірі МастерсРезультати виступів 1989 року, одиночний розряд на сайті АТР.
1990 року Агассі знову повернувся в гарну форму. Він виграв, зокрема, турнір найвищої категорії в Кі-Біскейні після перемоги у фіналі над третьою ракеткою світу Стефаном Едбергом; напередодні Кі-Біскейна ці ж гравці зустрілись у фіналі турніру найвищої категорії в Індіан-Веллс, де Агассі, обігравши в півфіналі Бекера, який посідав друге місце в рейтингу, з Едбергом не впорався. Потім Агассі вперше в кар'єрі дійшов до фіналу турніру Великого шлему: на Відкритому чемпіонаті Франції сіяний під третім номером Андре у фіналі поступився майстрові гри на ґрунтових кортах еквадорцеві Андресові Гомесу з рахунком 3-6, 6-2, 4-6, 4-6. Через три місяці Агассі вдруге за сезон грав у фіналі турніру Великого шлему. У США у фіналі йому протистояв ще молодший (1971 року народження) американець Піт Сампрас. Хоча Агассі був на той момент четвертою ракеткою світу, а Сампрас лише дванадцятою, Андре не зміг нічого протиставити грі Піта і програв у трьох сетах 4-6, 3-6, 2-6. Втім, на чемпіонаті світу ATP (як відтоді називався турнір Мастерс) Агассі зумів переломити тенденцію поразок у фіналах найбільших змагань. Поступившись на груповому етапі Едбергу, який на той момент очолив рейтинг, він зумів узяти гору над Сампрасом та іспанцем Еміліо Санчесом, у півфіналі переграв другу ракетку світу Бориса Бекера, а у фіналі помстився Едбергу за нещодавню поразку, перемігши його з рахунком 5-7, 7-6, 7-5, 6-2Результати виступів 1990 року, одиночний розряд на сайті АТР.