Хрущовська відлига — поширена, але неформальна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Йосипа Сталіна (початок 1950-х рр. — друга половина 1960-х рр.). Його характерними рисами були відхід від жорсткої сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.
Вислів «хрущовська відлига» пов'язаний з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокоментував цю назву так: «Поняття про якусь „відлигу“ — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург».
Ознаки часу Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 р. До періоду «відлиги» також відносять нетривалий період, коли фактичним керівником країни був Георгій Малєнков. Саме він на першому ж закритому засіданні Президії ЦК КПРС висловився про необхідність припинення політики культу особистості і переходу до колективного керівництва країною.
Із відлигою пов'язують перш за все засудження «культу особи» Сталіна. На ХХ з'їзді КПРС Микита Хрущов засудив сталінські репресії.
Багато політичних ув'язнених в СРСР і країнах соціалістичного табору звільнили й реабілітували. Дозволено повернення на батьківщину для багатьох народів, репресованих у 1930-х — 1940-х роках. Додому відправили десятки тисяч німецьких і японських військовополонених. У деяких країнах до влади прийшли порівняно ліберальні керівники, такі як Імре Надь в Угорщині. Досягнуто домовленості з західними державами про державний нейтралітет Австрії й виведення звідти всіх окупаційних військ. 1955 року Хрущов зустрівся в Женеві з президентом США Дуайтом Ейзенхауером і головами урядів Великої Британії та Франції. У зовнішній політиці проголосили курс на «мирне співіснування» з капіталістичним світом.
Помітно послабили цензуру, перш за все в літературі, кіно, інших видах мистецтв.
Але межі дозволеного виявилися досить чіткими. Придушення радянськими військами Угорської революції 1956 року, засудження Бориса Пастернака, якого 1958 року нагороджено Нобелівською премією з літератури, придушення заворушень серед населення (зокрема, у Грозному 1958 року, Новочеркаську 1962) тощо.
Остаточним завершенням відлиги вважають відсторонення ХрущоваНеизвестные подробности кремлевского заговора і прихід до влади Брежнєва (1964). Десталінізацію зупинили, а у зв'язку зі святкуванням 20-ї річниці перемоги у німецько-радянській війні почалося звеличення ролі Сталіна як організатора перемоги радянського народу.
Лібералізація суспільно-політичного життя 5 березня 1953 року помер Йосип Сталін. Після його смерті розпочався новий період радянської історії. Гостро постало питання про нового голову держави. Спочатку провідні позиції обійняв Георгій Маленков, якого призначили головою Ради Міністрів СРСР. Однак до влади рвався керівник органів безпеки Лаврентій Берія. Вирішальним аргументом у сутичці за владу була військова сила. Військові на чолі з маршалом Георгієм Жуковим, який після смерті Сталіна одразу повернувся до Москви, заарештували Берію. Його звинуватили у спробі заколоту, шпигунстві та інших, зокрема, і надуманих злочинах і розстріляли. Після цього на провідні позиції у керівній верхівці висунувся Микита Хрущов. У вересні 1953 року він став першим секретарем ЦК КПРС. На початку 1955 року Георгія Маленкова усунули з посади голови уряду й замінили Миколою Булганіним, який не претендував на головну роль у керівництві.
Наступники Сталіна розуміли, що продовження політики «закручування гайок», терору й репресій безперспективне й приховує небезпеку могутніх соціальних вибухів. Попереджувальним дзвінком стали повстання в'язнів Воркути (1953) та інших таборів ГУЛАГу. Нове керівництво згодилося на деяку лібералізацію суспільно-політичного життя. Почався період хрущовської відлиги.
Після смерті Сталіна нові радянські лідери оголосили амністію ув'язненим на термін до п'яти років. На волю вийшли здебільшого кримінальні злочинці, оскільки політичні в'язні мали триваліші терміни ув'язнення. Це спровокувало вибух злочинності в країні. Виправні трудові табори реорганізовувалися в колонії, скасовувались одіозні укази, серед них «Про судову відповідальність робітників і службовців за самовільний відхід з підприємств та установ і прогул без поважної причини». Після арешту Л. Берії розпочався перегляд справ політв'язнів. Десятки тисяч виправданих потягнулися з сибірських таборів, несучи правду про ГУЛАГ. Ухвалено рішення про реабілітацію народів, репресованих у роки війни, та відновлення їхньої національно-територіальної автономії. Повернулися до рідних місць чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці, калмики. Однак у праві на реабілітацію відмовлено поволзьким німцям, кримським татарам та деяким іншим народам.
Кульмінацією «відлиги» став XX з'їзд КПРС у лютому 1956 року. У доповіді на закритому засіданні М. Хрущов уперше розкрив страхітливі злочини, скоєні Сталіним та його оточенням. Однак нове партійно-державне керівництво, розвінчуючи «культ особи», прагнуло переконати, що сталінські злочини були лише «деформацією» соціалізму. М. Хрущов закликав відкинути сталінізм і повернутися до ідей Леніна, замовчуючи при цьому, що перший практик комуністичного будівництва започаткував масовий терор проти мирних людей, що саме за його наказом створено перші табори та організовано ЧК — інструмент для придушення всякого інакодумства і невдоволення режимом.
Переважна більшість радянського суспільства вітала критику сталінізму, незважаючи на її обмеженість і непослідовність. Натомість, консервативні кола, а також чимало людей, запаморочених багаторічною більшовицькою пропагандою, розвінчання «великого вождя» сприйняли вороже. У жовтні 1956 р. у Тбілісі відбулася демонстрація протесту проти нового керівництва СРСР на захист Сталіна, яку війська МВС розстріляли. Антисталінський курс М. Хрущова зустрів опір більшості Президії ЦК КПРС. Георгій Маленков, В'ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Дмитро Шепілов та інші сталіністи вступили у змову, щоб позбавити М. Хрущова посади. У вирішальний момент М. Хрущову вдалося скликати партійний пленум (червень 1957 р.). На ньому більшістю голосів схвалено пропозицію М. Хрущова про виведення зі складу ЦК «антипартійної групи» (так названо вищезгаданих змовників). На відміну від часів Сталіна, опозиціонерів не розстріляли; їм дозволили працювати на керівних посадах у нижчих ланках управління. Це стало помітною прикметою пом'якшення комуністичного режиму.
Перемога на пленумі зміцнила позиції М. Хрущова. У березні 1958 р. він обійняв ще й посаду голови Ради Міністрів. Зосередження влади й перетворення її на особисту, не рятували від свавілля нового вождя і підлеглого йому апарату. М. Хрущов, як і попередні вожді, прагнув ощасливити народ, крокуючи чимдуж до комунізму. На початку 60-х років він проголосив курс на будівництво комуністичного суспільства першочерговим завданням, розрахованим на двадцятирічний період. У дусі цього рішення склали й ухвалили нову програму партії (XXII з'їзд КПРС 1961 р.), у якій проголошувалося: «Нинішнє покоління радянських людей житиме за комунізму».
Економічні реформи Спроба економічних та суспільних реформ була спрямована на виконання завдання у короткий строк наздогнати та перегнати найрозвиненіші західні країни за виробництвом продукції на особу. Один із авторів програми «Наздогнати й перегнати Америку» професор О. Алексєєв згадував: «Розрахунок показав, що наш тогочасний рівень життя становив 50–60 % від американського. А оскільки, за нашою статистикою, ми розвивалися у декілька разів швидше, то висновок напрошувався сам собою: розрив з кожним роком буде скорочуватися… Для мене прозріння настало лише через три роки після XXII з'їзду. Я зрозумів, що статистичні дані, якими ми послуговувалися, нічого спільного не мають зі справжнім станом справ».
Для того, щоб прискорити темпи економічного розвитку, робилися спроби часткової реорганізації управління господарством. Вони, однак, не зачіпали основ командно-адміністративної системи. Так, організовано територіальні органи управління — ради народного господарства (раднаргоспи), які об'єднували одну або декілька областей. Створення раднаргоспів спочатку дало позитивний ефект. Скоротилися бездумні зустрічні перевезення вантажів з одного кінця країни в інший, з'явилися додаткові стимули розвитку для підприємств місцевого підпорядкування, зросла ініціатива на місцях. Реформа прискорила технічну реконструкцію багатьох підприємств: за 1956—1960 рр. стало до ладу втричі більше нових типів машин, агрегатів, установок, ніж за попередню п'ятирічку. З іншого боку, реорганізація збила ритм виконання п'ятирічних завдань. Щоб приховати ці збої, керівництво країни змінило п'ятирічний термін виконання господарських планів і запровадило на 1959—1965 рр. новий доопрацьований семирічний план. У ньому значна увага відводилася подальшому піднесенню оборонної промисловості.
Реформи військово-промислового комплексу Уже з перших повоєнних років, великих зусиль доклали для розбудови військово-промислового комплексу, зокрема для виробництва нових видів зброї. 1953 року Радянський Союз вперше випробував водневу зброю. Головним конструктором термоядерної зброї в СРСР був академік Андрій Сахаров, який згодом збагнув усю небезпеку виникнення термоядерної війни й став активним борцем за мир.
Організатором дослідницької роботи в галузі ядерної науки та техніки у СРСР був академік Ігор Курчатов. Під його керівництвом 1954 року вперше в світі збудовано атомну електростанцію в Обнінську (Калузька область РРСФР).
Разючих успіхів досягнуто в дослідженні та освоєнні космосу. 4 жовтня 1957 р. Радянський Союз вперше у світі здійснив запуск штучного супутника Землі. 12 квітня 1961 р. у космос полетіла радянська людина — Юрій Гагарін.
Освоюючи виробництво найновішого озброєння та випробовуючи нові технології, урядовці не зважали на головне — як все це позначається на довкіллі, а отже, — на здоров'ї людини і всього живого. Так ядерна зброя стала джерелом отруєння радіонуклідами територій навколо полігонів. Аварія, що трапилася 1957 року на ядерному військовому об'єкті поблизу Челябінська, спричинила масові радіоактивні ураження населення, екологічне забруднення. Цю катастрофу й її шкідливі наслідки приховано від громадськості, люди продовжували мешкати в небезпечній зоні. 1960 року під час випробувань вибухнула міжконтинентальна балістична ракета. Загинуло багато військовиків. Незважаючи на окремі невдачі, військово-промисловий комплекс СРСР набирав сил. М. Хрущов похвалявся, що ракети виходять із заводів, як «ковбаси з автоматів». Майже на кожному великому підприємстві створювали таємні цехи для випуску військової продукції.
Аграрні реформи Далекою від розв'язання залишалася проблема забезпечення продуктами харчування, що спонукало кремлівське керівництво приділяти значну увагу сільському господарству. Вишукувалися різні способи швидкого збільшення виробництва, особливо зернових культур. 1954 року розпочалося освоєння цілинних земель у Казахстані, на Сибіру, Уралі та Північному Кавказі. Цілинна кампанія стала загальнонародною. За два роки на цілинні землі прибуло понад 360 тисяч поселенців. Завдяки освоєнню цілини, площа орних земель у країні зросла на 27 %. 1955 року валовий збір зерна становив майже 104 млн т (проти 81 млн т 1950 року). Однак згодом далися взнаки непередбачені негативні наслідки суто екстенсивного розвитку сільського господарства, зокрема, ерозія ґрунтів, яка призвела до зменшення врожайності зернових культур.