«Парти́зан» (, ) — сербський футбольний клуб з Белграда. Є основною частиною спортивного товариства «Партизан». Виступає в сербській Суперлізі та провів всю свою історію у вищому рівні югославського та сербського футболу, здобувши загалом 46 офіційних трофеїв, посівши друге місце в таблиці чемпіонату Югославії за всі часи. Домашні матчі проводить на стадіоні «Партизана» у Белграді, де команда грає з 1949 року. «Партизан» має такі рекорди, як участь у першому матчі Кубка європейських чемпіонів 4 вересня 1955 року, а також став першим клубом з Південно-Східної Європи, який дійшов до фіналу Кубка європейських чемпіонів, а саме 1966 року. Також «Партизан» став першим сербським клубом, який взяв участь у груповому етапі Ліги чемпіонів УЄФА.

Клуб має давню історію протистоянь з «Црвеною Звездою». Матчі між цими командами називають «Вічним дербі» (), вони вважаються одними з найвеличніших протистоянь команд з одного міста у світі. «Партизан» також має прихильників у деяких республіках колишньої Югославії та серед сербської діаспори.

Популярне прізвисько команди «паровий коток» () спочатку використовувалося в пресі після розгрому «Црвени Звезди» з рахунком 7:1 на 13-му «Вічному дербі» 6 грудня 1953 року. Пізніше це прізвисько увійшло в текст гімну клубу.

Молодіжна академія «Партизана» є однією з найвідоміших і експортоорієнтованих у Європі. У звіті футбольної обсерваторії CIES (Міжнародний центр спортивних досліджень Невшательського університету) від листопада 2015 року «Партизан» займає перше місце серед тренувальних клубів серед 31 досліджуваних європейських ліг. Звіт CIES за 2019 рік підтвердив, що «Партизан» — найпродуктивніший тренувальний клуб у Європі, з 75 випускниками академії, які зараз грають у 31 найвищих європейських дивізіонах.

Історія

Заснування

Футбольний клуб «Партизан» був заснований у Белграді 4 жовтня 1945 року як частина Югославського спортивного товариства «Партизан». Клуб був названий на честь югославських партизанів, військового формування, яке воювало під час Другої світової війни. Спочатку клубом керувала група високопоставлених офіцерів Югославської народної армії (ЮНА), зокрема Светозар Вукманович, Пеко Дапчевич, Ратко Вуйович та Коча Попович. В інтерв'ю, присвяченому 50-річчю клубу, Коча Попович заявив: «Більшість із нас, молодих генералів, які грали та любили футбол, зібралися та домовилися створити футбольний клуб. Ми не сперечалися щодо назви. Ми були партизанами, тому найприродніше було назвати наш клуб „Партизан“».

Через два дні після заснування, «Партизан» провів свій перший товариський матч проти збірної Земуна, який закінчився перемогою 4:2Пре 75 година Партизан одиграо прву утакмицу («Политика», 6. октобар 2020).. Сильвестер Шереш увійшов в історію як автор першого голу в історії «Партизана», а хорват Франьо Гласер став першим тренером. Всього через три тижні «Партизан» відправився до Чехословаччини у перший з численних міжнародних турне, де вони обіграли збірну словацької армії з рахунком 3:1. Оскільки Друга світова війна щойно закінчилася і не було організованих чемпіонатів, «Партизан» грав лише в національних та закордонних турнірах. Перший міжнародний матч проти клубу він зіграв 6 грудня 1945 року проти ЦБЧА із Москви, програвши з рахунком 3:4. Голи за «Партизан» забили: Бобек (25 хв.) і Матекало (42 і 89.хв.).

Навесні 1946 року «Партизан» зіграв свої перші матчі із майбутніми головними ворогами — «Црвеною Звездою», «Динамо» (Загреб) і «Хайдуком». 24 березня «Партизан» провів дебютну гру з «Динамо» на стадіоні Краньчевичева в Загребі перед 16 000 глядачів, і «Динамо» виграло 1:0. Майже через місяць, 21 квітня «Партизан» переміг «Црвену Звезду» з рахунком 2:0 завдяки голам Рупника (34 хв.) і Михайловича (59 хв.), а 12 травня «Партизан» переміг «Хайдук» з рахунком 3:1 за рахунок голу Атанацковича (8 хв.) і дублю Рупника (66 і 70 хв.).

З кінця червня і до початку липня «Партизан» знаходився у Польщі, де зіграв п'ять ігор і здобув п'ять перемог з різницею м'ячів 31:6. У першому матчі в Катовіце перед 20 000 глядачів белградці обіграли збірну міста з рахунком 8:0, а потім двічі перемогли «Краковію» (4:3 і 5:1), спочатку в Кракові перед 30 000 глядачів, а потім і у Варшаві. Через два дні «Партизан» розгромив «Легію» 8:2, а потім в Лодзі так само розбив місцеву команду ЛКС з рахунком 6:0.

З кінця липня і по початок серпня «Партизан» знаходився у турне по Радянському Союзу, під час якого зіграв чотири гри і здобув дві перемоги. Він зіграв першу гру 28 липня проти ЦБЧА в Москві і програв 0:1, а чотири дні по тому виграв у Ленінграді у збірної міста 2:1. Після цього «Партизан» повернувся до Москви, де програв столичному «Динамо» 1:4, а свою останню гру в цьому турне провів 11 серпня у Тбілісі проти місцевого «Динамо», яке обіграв 2:1.

Ранні роки (1946–1958)

У 1945 році чемпіонат було організовано поспіхом за кубковою системою, при цьому участь у ньому брали не клуби, а збірні республік (Народна Республіка Сербія, Народна Республіка Чорногорія, Народна Республіка Боснія і Герцеговина, Народна Республіка Хорватія, Народна Республіка Македонія та Народна Республіка Словенія), а також свого представника отримали автономна провінція Воєводина і Югославська народна армія. Саме за останню грали більшість гравців «Партизана», дійшовши до фіналу турніру.

Наприкінці серпня 1946 року стартував перший повноцінний повоєнний чемпіонату Югославії, в якому брали участь клуби. «Партизан» зіграв свій перший офіційний матч проти «Победи» зі Скоп'є та переміг з рахунком 1:0 завдяки голу Матекала. Клуб з самого початку мав найбільші амбіції та залучив одних з найкращих гравців країни, таких як: Степан Бобек, Мирослав Брозович, Златко Чайковський, Кирил Симоновський, Бела Палфі, Франьо Рупник, Првослав Михайлович, Александар Атанацкович, Миодраг Йованович, Владимир Фирм, Ратко Чолич та Франьо Шоштарич. Видатний угорський футбольний тренер Іллеш Шпітц, став головним тренером і провів наступні 14 років на різних посадах у клубі. Його застосування найкращих європейських методів тренувань і тактики в поєднанні з технічно обдарованими футболістами було важливим для перемоги в першому чемпіонаті. Того ж року клуб виграв і свій дебютний кубок, що зробило «Партизан» володарем «золотого дублю».

Наступного року клуб став лише третім, але повернув собі звання чемпіона Югославії в сезоні 1948/49 років. «Партизан» грав свої домашні ігри на старому стадіоні БСК до 1949 року, коли було побудовано стадіон ЮНА (Стадіон Югославської Народної Армії).

У 1953 році клуб став незалежним від армії. Першим президентом клубу став Ратко Вуйович. Хоча «Партизан» мав сильну команду протягом 1950-х років, в якій грали в тому числі і збірники такі як, як Степан Бобек, Златко Чайковський, Милош Милутинович, Марко Валок, Бруно Белин, Томислав Калоперович та Бранко Зебець, клуб довго не міг здобути нового чемпіонського титулу, але вигравав кубок Югославії у сезонах 1952, 1954 та 1957 років. У 1953 році, після рекордної перемоги над «Црвеною Звездою» з рахунком 7:1, клуб отримав прізвисько «Паровий каток».

Незважаючи на те, що 1955 року клуб став лише п'ятим у чемпіонаті, «Партизан» зіграв у дебютному розіграші Кубка європейських чемпіонів 1955/56, оскільки клуби, що брали участь у тому турнірі, були обрані французьким футбольним журналом L'Equipe не за спортивним принципом, а за статусом та впізнаваністю. Таким чином, зігравши 4 вересня 1955 року проти «Спортінга» в Лісабоні, «Партизан» став першим югославським і загалом балканським клубом, що зіграв у найпрестижнішому європейському турнірі. Матч завершився нічиєю 3:3, тоді як у матчі-відповіді «Партизан» переміг з рахунком 5:2 (4 голи від Милутиновича і гол Йоцича), пройшовши до наступного етапу. Там, у першому матчі чвертьфіналу, в Мадриді «Партизан» програв «Реалу» з рахунком 0:4 перед 105 532 глядачами на стадіоні «Сантьяго Бернабеу». У матчі-відповіді «Партизан» переміг 3:0 на жахливому зимовому та засніженому полі стадіону Югославської народної армії перед 40 000 глядачів 29 січня 1956 року. Голи за «Партизан» у тому матчі забили Милутинович (2) та Михайлович, але цього не вистачило для проходу далі. Тим не менш, Милутинович з 8 голами став найкращим першого розіграшу Кубка чемпіонів.

Малюки «Партизана» (1958–1966) До середини п'ятдесятих років перше зіркове покоління футболістів «Партизана» було на заході кар'єри. Всього два чемпіонські титули Югославії і чотири кубки за перші 15 років свого існування було недостатньо для такого клубу, як «Партизан». У 1958 році «Партизан» вирішив замінити бордово-сині футболки, які він носив до цього моменту, на чорно-білі. Перший матч в нових чорно-білих кольорах був зіграний 8 березня 1959 рокуПре 60 година Партизан први пут играо у црно-белим дресовима («Политика», 8. март 2019).. Ця зміна була символічною, оскільки супроводжувалася радикальними змінами і в команді. Попереднє покоління було замінено новим, що прийшло з молодіжної команди. Незабаром воно стало одним з найкращих поколінь в Європі і отримало назву «Малюки „Партизана“» (). Першими гравцями цього покоління стали Милутин Шошкич, Фахрудін Юсуфі, Йован Миладинович, Велибор Васович, Мілан Галич, Ілія Митич, Звездан Чебинац і Владимир Ковачевич. Дуже скоро до них приєдналися Лазар Радович, Велимир Сомболац, Любомир Михайлович, Мустафа Хасанагич, Іван Чуркович, Йосип Пирмаєр, Бранко Рашович і Радослав Бечеяц. Рішення покладатися в основному на молодих талановитих гравців незабаром дало результати. «Партизан» виграв три титули чемпіона Югославії поспіль у сезонах 1960/61, 1961/62 і 1962/63 років, ставши першим югославським клубом, який виграв чемпіонат тричі поспіль. Успішна серія була перервана «Црвеною Звездою», яка виграла чемпіонат сезону 1963/64, але вже наступного року «Партизан» виграв свій четвертий титул за п'ять років. Саме у цей час посилилося суперництво між «Партизаном» і «Црвеною Звездою».

Кубок європейських чемпіонів у сезоні 1965/66 став вінцем кар'єри цього покоління.. Після перемоги над французьким «Нантом» (2:0, 2:2) та чемпіоном Західної Німеччини «Вердером» (3:0, 0:1) у перших двох раундах, «Партизан» у чвертьфіналі потрапив на «Спарту» (Прага). У першому матчі, який відбувся у Празі, «Партизан» зазнав важкої поразки з рахунком 1:4. Хоча у матчі-відповіді в Белграді у них було мало шансів, «Партизан» здобув переконливу перемогу з рахунком 5:0 перед 50 000 глядачів і із загальним рахунком 6:4 кваліфікувався до півфіналу.. У півфіналі «Партизан» зустрівся з «Манчестер Юнайтед», який грав у своєму першому сезоні в Європі після мюнхенської авіакатастрофи 1958 року, коли 23 гравці манчестерців загинули після повернення з матчу проти іншої югославської команди, «Црвени Звезди». «Партизан» виграв перший матч у Белграді з рахунком 2:0, але програв матч-відповідь 1:0, тим не менш цього вистачило для виходу у фінал. Там белградці під керівництвом Абдули Гегича зустрілися з мадридським «Реалом». Матч відбувся на стадіоні «Ейзель» у Брюсселі. «Партизан» вів у рахунку 1:0 до 70-ї хвилини завдяки голу Велибора Васовича і був близький до перемоги у турнірі, але наприкінці гри двічі пропустив та зрештою програв 1:2. Незважаючи на це, «Партизан» став першим клубом з Балкан та Східної Європи, який зіграв у фіналі Кубка європейських чемпіонів. За спогадами Радослава Бечейця, близько половини основного складу тієї команди вже було продано ще до фіналу, в тому числі Милутин Шошкич, який підписав дворічний контракт із «Кельном» лише за кілька годин до фіналу.

Криза (1966–1976)