Limp Bizkit — американський ню-метал гурт, створений в місті Джексонвілл, штат Флорида в 1994 році. До складу гурту входять Фред Дерст (вокал, тексти), Вес Борланд (гітара, бек-вокал), Сем Ріверс (бас-гітара), Джон Отто (ударні) та DJ Lethal (скретчі, семпли, клавішні, програмування).
Гурт став відомим після виходу альбому Significant Other в 1999 році, а в 2000 році вийшов найуспішніший їх альбом Chocolate Starfish and the Hot Dog Flavored Water, який приніс гурту всесвітнє визнання.
У 2001 році гітарист Вес Борланд залишає Limp Bizkit і присвячує себе сольним проєктам. 2003 року вакантне місце гітариста займає Майк Сміт, з яким гурт записує четвертий студійний альбом Results May Vary. У 2004 Майк Сміт покидає Limp Bizkit, того ж року до гурту повертається Вес Борланд. 2005 року виходить міні-альбом The Unquestionable Truth (Part 1). На початку 2006 через конфлікт із Фредом Дерстом Вес Борланд знову покидає гурт. У лютому 2009 року гурт возз'єднується в оригінальному складі і проводить Unicorns N' Rainbows Tour, що ознаменував повернення Limp Bizkit. 28 червня 2011 року вийшов новий студійний альбом Gold Cobra. В грудні 2011 року Limp Bizkit розірвали контракт з рекорд-лейблом Interscope, а в лютому 2012 приєднались до хіп-хоп лейблу Cash Money Records. Зараз гурт працює над новим матеріалом.
Історія гурту
Формування та перші роки (1994—1996)
Фред Дерст виріс в Джексонвіллі, штат Флорида. У підлітковому віці він захопився брейкдансом, хіп-хоп-культурою, панк-роком та хеві-металом. Дерст читав реп, займався діджєїнгом, бітбоксингом та скейтбордингом. Коли Дерст працював газонокосарем та тату-майстром у нього народилася ідея створити музичний колектив, який би поєднував елементи рок-музики та хіп-хопу. На початку 1990-х Фред Дерст був учасником трьох гуртів: Split 26, Malachi Sage, які не мали успіху та припинили існування, і 10 Foot Shindig, яку Дерст покинув сам. В грудні 1993 року Фред Дерст всерйоз задумався про створення власного гурту. Він зв'язався з басистом Malachi Sage Семом Ріверсом та запропонував йому стати учасником свого гурту. Ріверс погодився і своєю чергою запропонував як ударника кандидатуру свого кузена джазового барабанщика Джона Отто, який на той момент грав у школі мистецтв Дугласа Андерсона і в різних місцевих аванградних гуртах. Потім до них приєднався гітарист Роб Вотерс. Він лише взяв участь в роботі над демозаписом та покинув гурт. Місце Вотерса зайняв Террі Бальзамо, який втім, також пішов з колективу. На зміну Бальзамо до гурту приходить гітарист Вес Борланд.
Поточну назву гурту «Limp Bizkit» можна перекласти, як «розм'якле печиво/бісквіт». Воно з'явилося таким чином: музиканти почали міркувати над назвою свого колективу. Серед розглянутих варіантів були «Gimp Disco», «Split Dickslit», «Bitch Piglet» і «Blood Fart». На думку Фреда Дерста запропоновані назви не підходили. Внаслідок Сем Ріверс не витримав та несподівано промовив: «My brain is like a limp biscuit!» (з ). Словосполучення сподобалося Дерсту, однак він вирішив поміняти написання слова biscuit на bizkit (вимова при цьому не змінюється). Фред Дерст хотів таку назву для гурту, яка б відштовхувала слухачів. За його словами «такою назвою ми хотіли відсунути людей, що не бажають нас слухати, подалі».
В 1996 році до гурту приєднується DJ Lethal, колишній учасник відомого хіп-хоп-гурту House of Pain. На думку музикантів Limp Bizkit, прихід DJ Lethal дозволив гуртові експериментувати в музиці та сформувати власний стиль. У цей час між Фредом Дерстом та Весом Борландом виникає конфлікт, через що Борланд відмовляється грати в гуртові.
Three Dollar Bill, Yall$ та тривалі гастролі (1997—1998)
Вже під час запису першого альбому між Фредом Дерстом і Весом Борландом починають виникати конфлікти, через які, в майбутньому, гурт декілька разів буде на грані повного розпаду.
Продюсерами альбому виступили Рос Робінсон та DJ Lethal. Альбом був записаний всього за 6 днів. Звучання альбому вийшло дуже жорстким, сирим та андеграундним. Реліз дебютної платівки Three Dollar Bill, Yall$ (укр. «Вам усім рахунок на три долара») відбувся 1 липня 1997 року на лейблі Interscope. У чарті Billboard альбом досягнув 22 сходинки. За перший тиждень було продано тільки 4 тис. екземплярів.
Низькі продажі та практично повна невідомість гурту підштовхнули Фреда Дерста розпочати тривалі гастролі на підтримку альбому. Limp Bizkit спільно з Korn, Orgy, Rammstein та іншими беруть участь в Family Values Tour. Пізніше гурт виступив на Ozzfest, однією з декорацій якого став величезний унітаз просто посеред сцени. На додачу Limp Bizkit організували власну серію вечірок під назвою «Ladies Night in Cambodia», під час якої кожну ніч перші 200 дівчат проходили на шоу безкоштовно. Не обійшлося й без скандалів: Flip/Interscope Records був звинувачений в дачі хабара за почастішання ротації Counterfeit на KUFO радіо в Портленді, штат Орегон.
Тривалі гастролі (18 місяців) сприяли зростанню популярності як гурту так і альбому. До середини 1999 року було продано 1,6 млн копій дебютника. В майбутньому для багатьох фанів цей диск стане улюбленим. У світлі наступних, більш поп-орієнтованих альбомів, він залишається квінтесенцією Limp Bizkit.
Синглами з альбому вийшли «Counterfeit» та скандальний кавер на пісню Джорджа Майкла «Faith», який майже одразу став хітом і увійшов в саундтрек до фільму Пітера Берга «Дуже погані речі» (англ. «Very Bad Things»). На пісні «Counterfeit», «Faith» та «Sour» було знято кліпи.
У 1998 році Фред також встигає засвітитися на альбомі Korn в пісні «All in the Family» і на альбомі Soufly в пісні «Bleed».
Significant Other (1999—2000) Після успіху синглу «Faith» Limp Bizkit починають роботу над другим студійним альбомом. Продюсером платівки став Террі Дейт, що працював раніше з Pantera, White Zombie і Deftones. За участю Method Man і Полі Шора гурт записав трек «Shut the Fuck Up», який був перейменований в «N 2 Gether Now». Крім Limp Bizkit над платівкою працювали Джонатан Девіс, Скотт Вейленд з Stone Temple Pilots, Аарон Льюїс з Staind, Лес Клейпул і Метт Пінфілд. Також спільно з Емінемом Дерст записав композицію «Turn Me Loose», що не увійшла до альбому.
В червні 1999 року вийшла друга платівка Significant Other, що принесла Limp Bizkit великий комерційний успіх. Альбом досяг 1 рядка в Billboard 200 з проданим тиражем 643 874 копій за перший тиждень. За другий тиждень було продано ще 335 000 екземплярів платівки. Перший сингл «Nookie» також придбав популярність і став хітом. Учасники гурту регулярно з'являлися на обкладинках різних музичних видань, в тому числі і Spin. Гурт також обзавівся власним інтернет-сайтом та почав контактувати зі своїми шанувальниками. Після релізу Significant Other Фред Дерст переїхав з Джексонвілла в Лос-Анджелес. В музичному плані другий альбом значно перевершував за якістю звучання Three Dollar Bill, Yall$ і отримав безліч позитивних відгуків музичних оглядачів. Проте гурт також піддавався критиці в засобах масової інформації; в одній зі статей Spin з приводу альбому Significant Other було написано, що «Limp Bizkit ще не написали гарну пісню», а музиканти Мерілін Менсон та Трент Резнор критикували підхід Limp Bizkit до музики.
Через деякий час, після виходу Significant Other, гурт вирушив в концертний тур, який розпочався з неприємностей. На спільному виступі Limp Bizkit з Кідом Роком, Сем Ріверс розбив свою бас-гітару, розсердившись на неї через поганий звук. Ріверс сильно порізав руку і йому довелося накладати шви. 12 липня 1999 під час виступу в Сент-Полі, штат Міннесота, Фред Дерст штовхнув охоронця, через що пізніше був заарештований за звинуваченням в нападі. Ці події всіляко мусувалися в пресі. Зокрема Rolling Stone негативно сприйняв все, що відбулося. Пізніше редактор The New York Times Енн Паверс писала:Гурт був би цікавим, якби не нагромадження одноманітного темпу і не відсутність таланту у містера Дерста.24 липня 1999 перед 200 000 аудиторією відбувся скандальний виступ гурту на фестивалі Вудсток '99. Насильницькі дії почалися під час і після виступу. В процесі виконання пісні «Break Stuff» шанувальники зривали з огорож фанеру. Було повідомлено про декілька сексуальних домаганнях після виступу. Фред Дерст під час концерту заявив: «Травмуються люди. Не робіть нікому боляче. Але я не кажу, що ви повинні спокійно стояти. Це було завдання Аланіс Моріссетт та її покидьків-фанатів. Якщо хтось впаде, підійміть його. Ми вже випустили свій негатив. Тепер ми хочемо випустити позитивну енергію». Пізніше в інтерв'ю Дерст сказав: «Я не бачив, щоб хтось отримував травми. І ви не бачили цього. Коли ти дивишся на море людей з 20-футової сцени, коли ти виступаєш, ти відчуваєш свою музику, і це чого від тебе чекають. Хіба я міг помітити що щось йде не так?». В інтерв'ю журналу San Francisco Examiner, учасник гурту Primus Лес Клейпул сказав:На Вудстоку Дерст був Дерстом. Його позиція «будь-яка преса— погана преса», це те, що він бере на себе. Він загруз у цьому. Все ж, він чудовий хлопець.
Chocolate Starfish and the Hot Dog Flavored Water та світовий успіх (2000—2001)
На початку 2000 року був анонсований вихід третього студійного альбому. Фред Дерст оголосив, що назвою платівки буде Chocolate Starfish and the Hot Dog Flavored Water. Багато журналістів сприйняли це як жарт; справа в тому, що в США фраза «chocolate starfish and the hot dog flavored water» має пряме відношення до сексу. В одному з інтерв'ю Вес Борланд заявив, що назва прийшла в голову, коли Дерст та Борланд стояли на стоянці вантажівок та під'їхали контейнери з шоколадним печивом та газованою водою.
В червні 2000 року Limp Bizkit брали участь на Dysfunctional Family Picnic, проте їх виступ в рамках фестивалю відбувся на годину пізніше часу зазначеного в сет-листі . Прес-секретар Interscope пояснив це тим, що виникла плутанина при організації Dysfunctional Family Picnic. Також Фред Дерст перед глядачами образив вокаліста Creed Скотта Степпа та називав його егоїстом. Пізніше між Дерстом та Степпом виник конфлікт під час роздачі автографів після проведення фестивалю Total Request Live. В липні та серпні 2000 року Limp Bizkit провели концертний тур, що спонсорував файлообмінною мережею Napster. Дерст був прихильником вільного розповсюдження файлів. Пізніше Limp Bizkit провели Guerrilla Tour; гурт проводив виступи прямо на вулиці. Знятий матеріал був доступний в інтернеті.
Пошуки нового гітариста, Results May Vary (2001—2004)
Весь 2002 рік гурт займається пошуком нового гітариста, який зміг би замінити Веса Борланда. В травні 2002 Фред розміщує на офіційному сайті пропозицію Весу повернутися до гурту:
«Ми дуже сподіваємося, що Вес скоро повернеться до нас і порадує нас новими класними партіями і рифами. Ми дуже сумуємо за ним і просимо його повернутися, попри те, що у нього є сольний проєкт і він напевно задоволений своєю командою»
Але Вес відмовляється і починає прослуховування вокалістів для свого проєкту Eat The Day.
В квітні 2003 до Limp Bizkit приєднується гітарист Майк Сміт, екс-учасник рок-гурту Snot. Починається активна студійна робота. Та запис нового альбому затягується, гурт декілька разів перезаписує новий матеріал, з ціллю пошуку потрібного звучання. В ЗМІ фігурують різні назви та дати виходу нового альбому.
23 вересня 2003 року виходить четвертий студійний лонгплей Results May Vary. Він досяг 3 місця в чарті Billboard та 7 місця в Британії, і був далеким від успіху свого попередника. Платиновим у США Results May Vary став тільки через 4 роки після релізу. Альбом супроводжували 2 сингли — Eat You Alive та Behind Blue Eyes (кавер-версія пісні легендарного британського рок-гурту The Who). На сингли було знято кліпи. Пісня Behind Blue Eyes ввійшла в саундтрек до фільму «Готика» з Холлі Беррі в головній ролі. В записі пісні Red Light — Green Light взяв участь Snoop Dogg.