Чорноморська козацька флотилія — створена 1783 року, як підрозділ Військо вірних запорожців (згодом — Чорноморське козацьке військо). Деякий час була єдиною боєздатною складовою частиною Чорноморського флоту Російської імперії.
Прославилась під час російсько-турецької війни 1787—1792 рр. Брала активну участь у завоюванні фортець Ізмаїл, Хаджибей, Очаків та інших османських опорних пунктів на півдні України.
Передумови створення
5 червня 1775 року у Запорозьку Січ увійшли російські війська генерала П. Текелія: донські козаки, імператорська піхота і драгуни. Заарештували старшину, кошового отамана Петра Калнишевського відправлено на Соловки, січові клейноди, військову канцелярію, документи та гармати вивезли, військову скарбницю пограбували, порубали шаблями і розікрали срібні і золоті прикраси з ікон і імперської брами січової церкви. Курені разом з січовими спорудами були зруйновані, фортечні укріплення розкопані і розкидані. Розкопали навіть січові цвинтарі. Указом імператриці Катерини ІІ від 3 серпня 1775 року Військо Запорозьке Низове було скасоване «назавжди» з суворою забороною навіть згадувати назву запорожців.
Незадовго до цього, козацький флот майже всім складом організовано вийшов на Дунай. Османський султан виділив козакам під Задунайську Січ острів святого Юрія з Сулинським і Георгіївським гирлами Дунаю, забезпечив їм військовий устрій та видав клейноди — булаву, бунчук, печатку та корогву, висвячену Константинопольським патріархом: на білому полі золотий хрест. Кошовому отаману надавалися права двобунчужного паші, що рівнялося сучасному віце-адміралу. Задунайські козаки або, як їх називали в Османській імперії, Військо Буткальських козаків, отримало право вільно оселятися та займатися промислами від Очакова до Дунаю. Відновлене ними військо складалося з кінного, пішого та козацької флотилії.
Зруйнувавши в 1775 Січ та скасувавши Військо Запорозьке, Григорій Потьомкін вже 31 жовтня 1776 року він доповідав Катерині ІІ про факт безоборонності півдня Росії. Щоб оборонитися від імовірного нападу Османської імперії, за його підрахунками, російське військо мало б налічувати 9 гусарських, 6 пікінерських, 2 козацьких полки та мати флот на морі. А цього всього не було.
Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі вимагало від Росії організації якоїсь протидії. Адже існування «Січі за Дунаєм» викликало все більші симпатії в українського населення, зміцнювала військову потужність Порти й паралізувала участь у війні українців на стороні Росії.
Князь Потьомкін спочатку намагався силою стримати еміграцію козацтва за Дунай та на Забужжя, але з того нічого не вийшло. Тоді Катерина II 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року маніфестами звернулася до козаків вже з проханням повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Ефект був той самий.
У 1781—1783 роках відбулося повстання кримських татар. Князь Г. Потьомкін розіслав по запорозьких землях заклики до колишніх козаків, щоби вони збиралися в Херсоні, де з них будуть створені військові загони.
Проте запорожці відгукувались неохоче. Всього зібралося близько однієї тисячі козаків. Їх отаманом став військовий осавул Сидір Білий, а його помічником — колишній суддя Війська Запорозького Антін Головатий.
Татарське повстання було придушене, а Крим 8 лютого 1783 року було включено до складу Російської імперії.
Анексію Криму Османська імперія розцінила як грубе порушення Кючук-Кайнарджійської угоди. Османський уряд направив у Чорне море ескадру з 25 потужних вітрильних кораблів. Наміри Росії закріпитися на чорноморському узбережжі означали початок нової протистояння з Портою. Назрівала війна, яка вимагала флоту.
6 квітня 1783 року козаків офіційно взяли на військову службу, як «вірних козаків». Розділятися військо мало на кінне («комонне»), піхоту та флотилію.
Таким чином, паралельно зі створенням війська, відбувалось й будівництво козацького флоту.
На той час у Херсоні, на закладених з початку 1779 року корабельнях, вже організовувалося будівництво нового покоління великих вітрильних кораблів — корветів, фрегатів та лінійних кораблів. Кораблі для Дніпровської флотилії будувались у Херсоні, а для козацького флоту — на Хортиці. Сидір Білий з колишніми запорожцями брав у будівництві найактивнішу участь, займався комплектуванням екіпажів та їхньою підготовкою. Відповідно до постанови князя Потьомкіна:
Збудовану у Херсоні Дніпровську флотилію Катерина II наказала Потьомкіну передислокувати в Крим, в Ахтіарську гавань (сучасний Севастополь). Переведеному із Балтики командиру Азовської флотилії віце-адміралу Федоту Клокачову було наказано направити туди ж Азовську флотилію.
Здійснити перший похід Дніпровської флотилії «великого моря» було доручено козацькому отаману (й майору російської імператорської армії одночасно) Сидору Білому.
Вранці 1 травня 1783 року 16 великих вітрильних кораблів Дніпровської флотилії увійшли в Ахтіарську гавань і стали на якорях у теперішній Севастопольській головній бухті. Наступного дня, 2 травня, в бухту ввійшла Азовська флотилія Ф. Клокачова. За козацьким звичаєм Сидір Білий вітав побратимів з Дону гарматним салютом, а потім бенкетом на своєму флагманському кораблі.
Протягом тижня Сидір Білий знайомив Клокачова з кораблями Дніпровської флотилії та з районом плавання, Ахтіарською бухтою та Кримом взагалі. Таким чином, російська (Азовська) флотилія з'єдналась у Севастопольської бухті з українською (Дніпровською) флотилією, яку привів із Херсона Сидір Білий.
Будівництво флотилії
У травні 1783 року — передавши, на вимогу князя Потьомкіна, Дніпровську флотилію віце-адміралу Ф. Клокачову, Сидір Білий повернувся до Херсона, де очолив Лиманську гребну флотилію «малого моря», яку ще треба було збудувати. На відміну від севастопольської ескадри, гребна флотилія мала складатися з вітрильно-гребних суден, призначених для висадки десанту і тарану важких лінійних кораблів.
Займаючись будівництвом флотилії, отаман Білий одночасно займався розбудовою козацького війська. Проте бути «вірними козаками» бажаючих багато так і не виявлялося. Тоді, Г. Потьомкін оголосив, що колишні запорожці, котрі приведуть охочих, отримають офіцерські чини та дворянство. Набір козаків дещо пожвавився.
На початку 1787 року до Сидора Білого приєднався колишній запорозький полковник Захар Чепіга з своїм товариством (близько 900 козаків). Протягом року піші козаки збиралися в Прогноях під керівництвом Сидіра Білого, кінноту організовував в Чилеклеї Захар Чепіга, а Лиманську флотилію добудовував Антін Головатий.
Лиманська гребна флотилія, що згодом стане називатися Чорноморська козацька флотилія була збудована до 1787 року. Складалася з двох ескадр — традиційних козацьких чайок та скампавей (бригантин). Довжина скампавеї дорівнювала 31,7 м, ширина — 5,33 м, осадка — 1,4 м. Екіпаж її разом з десантом нараховував 230 чоловік. На озброєнні вона мала одну 12-ти і три 6-ти фунтові гармати. На носі судна установлювався гострий таран для атаки високобортних ворожих кораблів. Слід відзначити, що запорожці не любили ці неповороткі з достатньо великою як для лиману осадкою судна і всі свої операції проводили на більш маневрових чайках. Скампавеї застосовували у більшості для доставки другого ешелону десанту, в завершальних частинах бойових операцій.
Проте, після закінчення основних робіт, Катерина II наказала призначити командиром Лиманської флотилії німця, принца Нассау фон Зігена, якого взяла на російську службу і який їй сподобався під час подорожі до Криму в травні 1787 року.
Сидір Білий в чині підполковника став командувати ескадрою запорозьких чайок.
Тим часом, 13 (24) серпня 1787 року розпочалася друга російсько-турецька війна. Однак, російський флот, що базувався у Севастополі, майже припинив своє існування. Як писав державний канцлер імперії Олександр Безбородько:
Крім того, за тиждень до початку війни, під час рейду поблизу Мангалії севастопольська ескадра контр-адмірала Марка Войновича потрапила у великий шторм. Затонув фрегат «Крим», а інші кораблі ескадри фактично втратили бойову готовність і вимагали серйозного ремонту.
Таким чином, єдиною силою, що могла протистояти османському флоту була Лиманська козацька флотилія.
Російсько-турецька війна
У вересні 1787 року османське командування вирішило захопити Кінбурнську фортецю, в якій знаходився Суворов зі своїм корпусом. Османська ескадра заблокувала Дніпровський лиман та висадила на Кінбурнську косу 6-ти тисячний десант яничарів. У бойових діях активну участь брали й українські козаки. Бій за Кінбурнську фортецю був жорстокий, сам Суворов був поранений. І лише висадка козацького десанту Лимарської флотилії та відмова задунайських козаків (що йшли на допомогу османам) воювати з «братами-запорожцями» дозволили О. Суворову скинути яничарів у лиман, та успішно завершили оборону Кінбурна.
Після невдалого штурму Кінбурна обидві сторони взяли перерву в активних бойових діях. Росія — для того, щоб встигнути добудувати Лиманську флотилію та встигнути набрати достатньо війська (в основному в Україні), Османська імперія — для перевезення нових військ для захисту Очакова та нападу на Херсон. Зі Стамбула на підмогу османам в Очаків була направлена ескадра із 50 кораблів на чолі з капудан-пашею Ескі-Гасаном (Хасан-паши).
Османський флотоводець знав, що негода в морі фактично вивела з ладу залишки російського флоту «великого моря». Знали про реальний стан справ і у Петербурзі.
У грудні 1787 року українські козаки перейшли з Прогноїв до Васильківського урочища в гирлі Дніпра, де заклали військовий кіш (Васильківську Січ). На військовій раді кошовим отаманом було обрано Сидора Білого, суддею — Антона Головатого, обрали старшину з 38 курінних отаманів «як одвіку водилося у Запорозькому Військові».
З метою залучили якомога більше українців на свій бік під час військових дій, 22 січня 1788 року імператриця Катерина II, підписала указ про створення «Війська вірних козаків». Козаки були підпорядковані генерал-аншефу О. Суворову, командувачу імператорськими військами. Суворову було доручено командувати 20 батальйонами, 38 ескадронами, флотилією та контролювати один із найважливіших у стратегічному плані Херсоно-Кінбурнський район.
27 лютого О. Суворов, передав «Вірного Запорозького Війська отаману кошовому Білому» повернуті імператрицею військові козацькі клейноди: велику білу з синім хрестом корогву, кілька менших корогв куреням, булаву, бунчук і перначі. Ця військова корогва, яка стала прапором Чорноморської козацької флотилії, згодом був взятий за основу Морського прапора флоту Української Держави в 1918 році, військово-морських сил Директорії у 1919 році, та сучасних ВМС України.
Основні військові дії Російсько-турецької війни у 1788 році розгорталися на Дніпровсько-Бузькому лимані.
21 травня османський флот, у складі 10 лінійних кораблів, 6 фрегатів і 40 шняв (малих суден), став на рейді Васильківського Коша і розпочав його артилерійський обстріл. Козаки, під проводом кошового Сидора Білого на чайках зайняли бойову позицію та розпочали атаку османських кораблів. Але адмірал Гасан-паша бою не прийняв і відвів свою ескадру до Очакова.
25 травня частина кораблів османської ескадри заблокували вихід з лиману до моря. Таким чином основною військовою силою, що протистояла османському флоту була козацька флотилія.
7 червня, Хасан-паша кинув у бій у Дніпровському лимані 36 суден. Та більша маневровість козацьких чайок ніж трипалубних фрегатів визначила перевагу козацького флоту. Під час сильного вітру на веслах зі спущеними вітрилами, взявши на буксир неповороткі скампавеї, флотилія, під командуванням Сидора Білого, атакувала османський флот. У цьому бою османи втратили три лінійних кораблі і змушені були знову відступити в Очаків.